Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

- І що з них виросте, - похитала головою друга, дивлячись услід дітям.

- Злочинці виростуть, - погодився чоловік з палицею, проходячи повз жінок. Він ввічливо кивнув їм, притримуючи рукою капелюх, і пробурчав: - З таких, як вони, нормальні люди не виходять.

Я не стала слухати далі. Підняла свою сумку і попрямувала до воріт Академії. Усі їхні фрази та докази я знала, сама слухала подібні протягом восьми років навчання у Годамн.

- Які жахи тут відбуваються, - прокоментував Геррі, забираючись до мене на плече і спрямовуючи погляд на будівлю до якої я прямувала.

Всередині нічого не змінилося з того часу, як я була тут востаннє. Тільки тріщин на плитці побільшало і нерівно острижені кущі розрослися. Увійшовши до головного корпусу я побачила знайомого старого - Фольта Уського. Він був вахтером Академії скільки себе пам'ятаю. І це єдина людина, якій я могла б зрадіти. Старого вахтера любили всі діти, він був добрим, часто купував цукерки й пригощав сиріт. Добродушний дідусь колись знайшов мене заплаканою на комірчині та забрав до себе в каптерку, напоївши чаєм із сушками, розповідав мені історії своєї молодості. Не сподівалася, що він впізнає мене, але все ж таки підійшла до чоловіка, який, примружившись, читав газету.

- Добрий день, - ввічливо привіталася. Людина здригнулася і підняла на мене погляд:

- Добрий, а ви до кого?

- До ректора, - посміхалася, оглядаючи знайоме обличчя, на якому за п'ять років додалося зморшок. – Я новий викладач.

– Здається, я вас колись бачив. Ви не вчились у нас?

- Вчилася, - кивнула зрадівши. Старий підвівся з місця і протер праве око, ступивши назустріч:

- Так-так, я пам'ятаю цю довгу русяву косу та отруйно-зелені очі, їх ні з ким не сплутаєш. Ви Елері?

- Так, - знову кивнула. Хоча волосся в мене вже було вдвічі коротше, і тепер я частіше збирала його у хвіст або пучок, але очі справді залишилися такими ж яскравими.

- Як ви тут опинилися, люба? - спитав старий, торкаючись мого ліктя і запрошуючи сісти на стілець поруч із ним. Я скористалася пропозицією. З мого плеча зацікавлено дивився Геррі, але в розмову не встрявав.

- Побачила вакансію та вирішила написати.

- Сюди ніхто від хорошого життя не повертається, - погляд чоловіка став схвильованим. - У вас щось трапилося, Елері?

- Ні-ні, все гаразд, - відмахнулася я, намагаючись не виказувати справжніх почуттів, і стрімко змінила тему: - А тут як справи? Які новини в Академії?

- Ректор, - Фольт пожурився. - Філен ат Горта помер два місяці тому.

Я розгублено переглянулась з Геррі. Той незрозуміло змахнув крилами. Посмішка повільно сповзла з мого обличчя.

Філен був дивною людиною, собі на думці, але він був хорошим ректором. Все життя поклав для того, щоб зробити Годам краще. Виходило в нього не багато чого, адже від його титулу залишилася лише гарна приставка «ат» до прізвища, а впливу - кіт наплакав. Але він старався. Був справедливим та принциповим чоловіком. І викликав у учнів повагу. Він умів знаходити до них підхід, давалося взнаки володіння цілительською магією - підвищена емпатія допомагала краще знаходити спільну мову з будь-якою людиною.

І саме на його допомогу я покладала велику надію.

- Що з ним трапилося? - поцікавилася охриплим голосом.

- Нещасний випадок, - похитав головою Фольт. - Він перебував у лабораторії, коли там вибухнули реактиви. Подробиці знає Ліззі. Чи не знали ви про це, коли подавали документи?

Я зніяковіла. Я нічого не знала про Академію і навіть не думала про неї.

У голові промайнула інша думка і я поспішила знову змінити тему:

- Але як же Годамн? Хто тепер стане ректором?

Мені здавалося, що знайти іншу людину, яка так само любитиме цю Академію і дбатиме за неї - просто не можливо.

Фольт раптом змінився в обличчі, озирнувся на всі боки й, подавшись уперед, прошепотів:

- В Академії відбувається щось дивне, Елері. За минулий рік Годамн втратив п'ятьох викладачів. Троє з них потрапили до лікарень за дивних обставин, а двоє звільнилися самі. Вони казали, що отримували магічні погрози. Не змогли надати доказів, але стверджували це дуже завзято. У нас і так недобір у кадрах, із Шедана сьогодні приїжджала ціла комісія. Академію не закривають лише через те, що з сиротами та неблагополучними не хочуть мати справу в інших навчальних закладах. А тепер ще й…

Чоловік важко зітхнув і знову озирнувся. Ми з Геррі забули дихати. Звірятко навіть схопився лапками за серце, широко розкривши чорні очі. Фольт закінчив свою промову дуже похоронним тоном:

– Ректором у нас тепер демон!