💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Молодіжна проза » Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі

Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі

Читаємо онлайн Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі
Розділ 31

— Попрощатися?— перепитала я і затамувала подих. 
— Так. Я знаю, що завдав тобі багато болю і неприємностей, тому щиро прошу вибачення.— сказав хлопець і посміхнувся.— Надіюсь, ти справді будеш щаслива. 
— Чекай, а як же тітка Катя? Ти готовий її залишити?— спитала я. 
— Вона дуже змінилася завдяки тобі. Вже нема тої розбитої і розгубленої жінки. До речі, дякую тобі за те, що розповіла їй правду. Мені було страшно, що в неї знову станеться приступ, але все вийшло навпаки. 
— Я рада, що в неї все добре. — сказала я і понурила голову.

Хотілося кричати та просити його залишитися, але я просто не могла. «Гордість?»— спитаєте ви. «Страх.» — відповім я. Мені було дуже страшно знову довіритись йому, а потім розчаруватися. Я боялася вкотре зізнатися в своїх почуттях і не отримати взаємності у відповідь. «Дурепа.»— скажете ви. «Закохана.» — відповім я. 
— Дякую тобі за все.— мовив Влад і міцно обійняв мене.— За те, що підтримала мою маму. За те, що весь цей час була зі мною. За те, що кохала мене.
Я притиснулася щокою до його грудей і відчула, що почала текти перша сльоза.
— Пробач мені. — сказав хлопець.— За те, що робив тобі боляче. За те, що бажав тобі зла. За те, що ненавидів тебе. 
Я стояла і не хотіла вірити, що це все відбувається насправді. Мені ніби відняло мову і я не могла нічого відповісти. 
— Ти дійсно їдеш звідси?— з надією в голосі спитала я.
— Я приїхав сюди, бо хотів ненавидіти тебе, хотів, щоб ти страждала. Це все вже давно пройшло і зараз...— хлопець відступив, а мені одразу ж стало холодно.— Зараз мене нічого не тримає тут. Прощавай!
Він подарував мені ніжний поцілунок в губи на прощання і сів у машину. Я відчула, як сльози почали текти по моїх щоках. Влад  поїхав і знову розбив мені серце. Якби ж він сказав, що кохає мене, то я б кинулась йому на шию і попросила вибачення за всі ті дурниці, що йому наговорила.
«Мене нічого тут не тримає.»— це були його останні слова. Він попрощався без жодних зізнань та проявів своїх почуттів. Може, треба було накричати на нього, побігти за ним і сказати, що я все ще його кохаю! «Страх?»— спитаєте ви. «Гордість.»— відповім я. 
Це кінець? Напевно, так. 
В квартиру я піднялася зовсім без настрою. Мама хотіла поговорити зі мною, а я просто пішла до себе в кімнату і зачинилася. Я сіла на підлогу і сперлась спиною до дверей. Сльози, схлипування і ридання виривалися з мого горла. Мені було так боляче, але ж я сама і винна. Я так легко і просто його відпустила.
Цілий тиждень пройшов з того часу, як я розмовляла з Владом. Він напевно вже давно поїхав, а я все ще сильно шкодувала ,що не розповіла йому про свої почуття. Я вирішила, що пора вже все забути і відпустити. Вперше за цілий тиждень я вийшла з дому. Зайшовши в перший квітковий магазин, я купила вісімнадцять білих троянд. Це були улюблені квіти Соломійки.
Коли я побачила перед собою високу браму на кладовище, то усі мої страхи, ніби ожили. Але я швидко похитала головою і пішла в сторону могили. Останній раз я була на кладовищі тоді, коли мене залишив тут Влад. Я завжди боялася цієї мертвої тиші. Дійшовши до потрібної могили, я поклала квіти на білий сніг. Я почала розповідати Соломійці про всі свої відчуття,про те, як сильно кохаю Влада, про те, як шкодую за той вчинок. Я щиро попросила вибачення і відчула, що хтось поклав мені руку на плече. Я налякано відступила і побачила тітку Катю.
— Вибачте,— зібравшись з думками, сказала я.— я вже йду геть. 
Я зібралась обійти її, але вона зупинила мене. Тітка Катя сумно посміхнулася і взяла мене за руку.
— Тобі не варто йти звідси, через те, що прийшла я.
— Але ж ви не хочете мене бачити!— сказала я зі сльозами на очах.
— Не хотіла раніше, а зараз я нарешті змогла зрозуміти тебе.— відповіла жінка.
— Справді?— здивовано спитала я.— Ви мені пробачили ?
— Я знаю, що пережила ти і твоя мама. Мені шкода, що у такому молодому віці тобі довелося стільки всього витерпіти. Повір мені, я бажаю тобі лише добра.— сказала жінка і посміхнулася.— Звісно, я пробачила тобі. Ти повернула мене на цей світ і дала зрозуміти, що не потрібно забувати про своїх рідних. 
Я обійняла жінку і міцно притиснулася до неї. Вона пригорнула мене наче свою доньку і я зрозуміла ,що не зважаючи на всі страждання, я знайшла рідних мені людей. 
Ми поверталися з кладовища з тіткою Катею і вона запросила мене в гості. Я не могла їй відмовити, тому без вагань погодилась. Всю дорогу вона розпитувала мене про ту ситуацію з Ліною. Вона уважно слухала, а я просто розповідала. 
Коли ми зайшли в будинок, то я одразу ж почула шум на другому поверсі.
— Хто це там?— спитала я і моє серце завмерло.
— Зроби все, щоб він не поїхав.— сказала мені тітка Катя, а я швидко кивнула.
Влад тут! У мене ще є можливість все виправити. Коли я підійшла до його спальні, то помітила, що хлопець складає речі.
— Що ти робиш?— голосно спитала я і зайшла в його кімнату, сильно гримнувши дверима.
— Дана?— здивувався він.
— Навіщо ти це робиш?— сердито сказала я.
— Роблю що? — роздратовано спитав хлопець.— Складаю речі?
— Ти знову тікаєш від свої проблем.— крикнула я.— А ще й від почуттів!
— Мені здається, що ми з тобою вже все обговорили. 
— А я так не думаю! Чому ти постійно закриваєш своє серце? Чому не можеш просто зізнатися?
— Зізнатися в чому?— крикнув Влад.— В своїх почуттях до тебе?! А що це змінить?
— Та це все змінює!— сказала я і скинула його валізу з ліжка.— Ти нікуди не поїдеш, поки не розкажеш мені про свої почуття. 
— Навіщо щось говорити? Ти ж ненавидиш мене і ніколи не будеш мені довіряти!
— Я могла б спробувати! 
— Дано, я не хочу робити тобі знову боляче.— сказав Влад і підняв валізу.
— Ти вже це робиш!— крикнула я.
— Хочеш почути, що я відчуваю? — спитав хлопець і підійшов ближче.— Я кохаю тебе, ясно? І саме тому їду геть. Я бачу, що моя присутність приносить тобі лише страждання. Раніше я хотів, щоб так і було, але зараз я бажаю, щоб ти була щаслива. 
— Звідки ти знаєш, що мені потрібно для щастя?— голосно сказала я.
— Дано, ти дуже красива дівчина. Я певен, що інший хлопець стане для тебе саме тим єдиним. 
— Але мені не потрібен інший хлопець!— обурилась я.
— Я не прекрасний принц, і ніколи ним не стану. Ну а ти заслуговуєш кращого.
Влад обернувся і почав знову складати речі. Я розуміла, що кричати не було ніякого сенсу, але якщо я хочу бути з ним, то мені потрібно зробити перший крок.
Я підійшла ближче до хлопця і обійняла його зі спини. Я притулилася щокою до нього і закрила очі. 
— Влад, ти мені дуже потрібен.— сказала я і взяла його за руку.— Не залишай мене, будь ласка. Я цього не витримаю. 
Він повільно обернувся і подивився на мене. Я легенько посміхнулася і обійняла його за шию. 
— Влад, я не зможу без тебе.— сказала я прямо йому в очі.
Він натомість міцно мене обійняв і нарешті я змогла з полегшенням видихнути. Я відчувала його поруч і це було так правильно, що я в цьому не сумнівалася.
— До речі, як ви тоді з Дмитром дізналися, що Ліна в нас?
— Він при мені подзвонив їй і сказав, що не хоче більше мстити твоїй мамі. Вона дуже сильно розізлилася і сама сказала, що йде до вас. Ми тоді відразу поїхали, і дуже добре, що вона не встигла нічого вам зробити.
— Ти все ще мене ненавидиш?— згодом спитала я, коли ми продовжували отак стояти і обійматися.
— Ні, тепер я тебе кохаю.— відповів хлопець і ніжно поцілував мене в щічку.— А ти тепер мене ненавидиш?
— Ні, я все ще тебе кохаю. Нестерпно, але дуже-дуже сильно. — відповіла я і поцілувала його в губи. 
Ми ще деякий час вже постояли, а потім спустилися за руку на кухню.
— Нарешті!— сказала тітка Катя, коли клала на стіл вечерю. — Я так хвилювалася, але дуже рада, що ви помирилися. 
— Я думала ,що Влад вже давно поїхав. А ви навіть не сказали мені, що він ще тут!
— Звісно, не сказала. Я ж знала, що тільки ти зможеш змусити його залишитись. 
Ми почули стук в двері і я помітно напряглася. Тепер мене лякають такі звуки. А ось Влад, навпаки, був радий гостям. Я почула радісний голос дядька Сергія і сміх тітки Каті. Через декілька хвилин на порозі з'явилося маленьке чудо. Дівчинка одразу ж побігла до Влада, а він підняв її на руки. Софійка охопила шию хлопця своїми маленькими ручками і посміхнулася.
— Уадик!— сказала вона, а я здивовано подивилася на хлопця.
— Ти щось сказала?— спитав він.— Ану скажи ще раз!
— Уадик.— тихенько сказала дівчинка.
— Вона говорить!— радісно скрикнула я.
— Що?— біля нас з'явилися дядько Сергій і тітка Катя.
— Вона сказала «Владик!»— мовила я і посміхнулася.
— Катю, ти чула це?— радісно сказав дядько Сергій,— Нарешті моя красуня заговорила. 
Я не знала, яка трамва змусила дівчинку замкнутися в собі, але була дуже рада, що вона почала говорити. 
Ми радісно вечеряли і це було так по-рідному. Я відчувала, що я там, де і маю бути, поруч з такими близькими для мене людьми. Звісно, за цим столом не вистачає мами, Кіри та батька, але все має бути по порядку. Можливо з часом наші сім'ї поєднаються, а поєднаємо їх саме ми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: