Аріанель - Arachne

Тієї ж миті на галявині виникла висока постать, оточена тим самим сяючим світлом. Це була жінка-ельфійка, сліпуче вродлива, з довгим сріблястим волоссям, що переливається, як ранковий туман, і райдужними очима, такими ж, як у Лотарина. Її присутність наповнила повітря магією і силою, тож навіть найхоробріші воїни чорних ельфів мимоволі відступили назад.

- Ти не посмієш убити мого сина, - її голос пролунав, як мелодія старовинної пісні, але в ньому відчувалася залізна твердість. Вона глянула прямо в очі Зардалону, її братові.

Зардалон застиг на місці, його рука тремтіла. Він знав, хто стояв перед ним. Це була Еллірен, його сестра та мати Лотаріна. Її сила була легендарною, її магія невичерпна, і він знав, що протистояти їй означало зустріти неминучу загибель.

Еллірен підійшла ближче, і райдужне світло оточило Лотарина, зцілюючи його рани та звільняючи його від магічних ланцюгів. Зардалон, стиснувши кулаки, зробив крок назад, але лють у його очах не згасла.

- Ти знову втручаєшся, Еллірен, - прошипів він. – Але цього разу твоє втручання не змінить результату. Ми візьмемо те, що належить нам.

Еллірен підняла руку, і її голос став крижаним:

- Ти забув, Зардалон, що давня магія та сила нашого роду належать не тобі. Я не дозволю тобі зруйнувати цей світ заради своїх амбіцій.

Зардалон відступив, розуміючи, що не може битися з нею поодинці, але його обличчя залишалося похмурим. Він знав, що відступ лише тимчасовий захід, і його війна ще не закінчена.

Еллірен, побачивши це, звернулася до Лотаріна:

- Мій сину, час настав. Ми маємо піти. Цей бій ще не закінчено, але тут не місце його продовження.

Вона змахнула рукою, і райдужне світло обернулося навколо них, несучи Лотарина і його матір геть із галявини, залишивши Зардалона та його армію чорних ельфів у темній тиші.