Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

— Присядьте на стілець, голову поверніть трохи праворуч і замріть...

Такі команди отримала Тереса, щойно переступила поріг кабінету. Чесно кажучи, вони збили її з пантелику. Чому на стілець? Чому праворуч? І головне — чому завмерти?

Джозеф сидів за письмовим столом, майже схований за стопками паперів. Роздивитися вираз його обличчя було складно — у кабінеті панувала напівтемрява. Щільні темно-сині штори затуляли вікно. Яскраве світло лампи, що стояла на столі проректора, цілеспрямовано падало лише на стілець, куди Тересі і запропоновано було сісти.

Внутрішнє чуття підказувало, що починається якийсь підступ. Навіть напівтемрява не завадила їй розгледіти хитрий блиск в очах Джозефа. Задумав помсту? Хоче поквитатися за те, що вона полила його з чайника? Але як? Тересо, будь напоготові! Сьогодні в тебе немає тієї переваги, яка була вчора вранці, коли він лежав майже без одягу, а ти стояла в повному бойовому екіпіруванні.

А тепер у повному бойовому екіпіруванні він. Його камзол, діловий і бездоганно проректорський, випромінював владність. Його дорога шийна хустка, зав'язана модним вузлом, кричала про статус. Його гладковибритість і укладка шевелюри підкреслювали повну невразливість.

— Сідайте, — припечатав він Тересу.

— Навіщо? — вона сіла, але це не означало, що розслабилася.

— Буду робити ваш відбиток для особової справи, — Джозеф трохи зменшив яскравість світла лампи, спрямованої на Тересу. — Сподіваюся, вам знайома ця процедура? Тепер у столиці прийнято вклеювати у особові справи відбитки образів. Хочу запровадити цю новацію і в академії.

Тереса ще жодного разу не бачила магічного кристала, який робить знімки образів. Лише чула про нього. Новомодна дорога річ, але, мабуть, до приїзду нового проректора вирішили придбати один екземпляр для академії.

— Голову трохи праворуч. Замріть, — скомандував Джозеф.

У Тересі спалахнула її природна цікавість. Як працює кристал, що знімає образи? Вона хоч і повернула голову, як їй звеліли, але очима все одно косилася на Джозефа, який проводив якісь маніпуляції з важкою прямокутною підставкою лампи. Мабуть, лампа і кристал, що знімає, — це одне ціле.

Світло почало тьмяніти і змінювати відтінок — стало потойбічно синім. А потім раптом спалахнуло на мить сліпуче яскраво.

— Готово.

Джозеф взяв аркуш паперу і приклав до підставки лампи — мабуть, щоб перенести образ із кристала на аркуш.

Тересі було дуже цікаво, що в результаті вийшло, але їй подивитися не дали. Сам же Джозеф з уїдливою усмішкою кілька секунд розглядав аркуш із відбитком. Що там такого веселого?

— Вам, мабуть, ще не доводилося позувати перед кристалом, що знімає? — зробив він висновок, чомусь посміхаючись.

Ну, хоч би подивитися дав, може, і Тереса повеселилася б.

— Відбиток профілю готовий, — залишився задоволений Джозеф, — тепер потрібен анфас. Сядьте прямо. Дивитися потрібно на лампу. Зніміть окуляри.

Ось воно. Тереса давно чекала каверзи. Вона здогадувалася, що не просто так проректор вирішив робити відбитки. Для особової справи? Ха! Невже він у всіх студентів власноруч зніматиме образи? Такі справи доручають помічникам чи секретарям. Тереса здогадувалась, навіщо йому знадобилося зробити її відбиток без окулярів. Напевно, цей кристал, що знімає, має секрет. Що як він зображує не лише візуальні образи, а ще й ментальний слід? Раптом через відбиток можливий ментальний вплив? Тереса не була впевнена, що таке в принципі можна здійснити, але Джозеф — найсильніший менталіст, з нього станеться. Отже, він знову шукає шляхи змусити Тересу забути той маленький провокаційний епізод? Он як? Це війна? Настирливе бажання зберегти всі мальовничі деталі у пам'яті лише посилилося.

— Я вже казала, що не можу без окулярів — погано бачу, — з невинним виразом обличчя заявила Тереса. — Знімайте так.

— Але тоді у вашій особовій справі зберігатиметься не найкращий ваш відбиток, — зазначив він вкрадливо.

Ух, віроломний! Окуляри псують дівчину, він про це? Розрахунок на те, що кожна жінка хоче бути на знімку максимально привабливою? На Моніку цей прийом, напевно, подіяв би, але не на Тересу.

— На відбитку в особовій справі студентка має бути в суворому діловому образі. Окуляри лише підкреслюють його, чи не так? — Не стане ж він сперечатися з очевидним? Тереса вміла знаходити аргументи, які важко оскаржити. Звичним жестом поправивши окуляри, вона скомандувала: — Я готова. Знімайте.

То була чиста перемога. Тереса могла собі дозволити сповнений тріумфу погляд. Джозеф нічим не видав свого невдоволення. Майже нічим. Тереса відчувала, як він закипає. Нехай звикає. Викладачі часто втрачають поруч із нею та її залізною прямолінійністю терпіння.

Проректор зробив знімок анфас та доклав його до особової справи. Їй кинувся в очі напис на папці: Тереса Розен. Як добре, що вона вчиться в академії під прізвищем діда. На те були причини. А зараз це знову зіграло на її користь. Джозеф не зможе здогадатися за прізвищем, що перед ним дівчина, якою він одного разу знехтував. От і чудово. Не треба йому цього знати.

Він відклав папку вбік і глянув на Тересу спідлоба. Його погляд нічого доброго не віщував. Вона здогадувалася, що після програшу в одному протистоянні, він почне інше. І точно.

— До речі, — Джозеф недбало побарабанив пальцями по столу, — пам'ятаєте, я обіцяв вам подумати про те, яке покарання призначити вам за вчорашній ранковий інцидент?

От злопам'ятний!

— Я уважно вивчив статут академії і справді не знайшов там пункту про чайник.

Невже визнав поразку? Покарання скасовується? Навряд. На його обличчі з'явилася каверзна усмішка.

— Але там є пункт про обов'язки старости. І про стягнення у разі, якщо вона не виконує доручення керівництва. Я просив вас скласти характеристики на ваших одногрупників.

— Але ж вони складені, — нагадала Тереса.

— А чому характеристики написані різними почерками? — уїдливо поцікавився проректор. У його руках опинився стос паперів, і він його войовничо трусив.