Наречена для боса - Астра Вєєр

Максим

Ми з братом сиділи ввечері того злощасного дня в барі і я вливав в себе горючі напої, як ніби вони мені допоможуть.

- Але там же було…

- Ні, Діана не могла, - обриваю Назара, б'ючи келихом об стіл.

Офіціант миттю підлітає до нас і збирає осколки, простягаючи мені серветку, прикласти до долоні. На шкірі виступила кров, але я далекий від того, щоб думати ще й про це.

- Максе, ти ризикував, але всяке буває... Сам же говорив мені завжди, що нічого, прорвемося, - брат вже приймається заспокоювати.

Тільки зовсім не про те я хвилююся.

- Діана повністю пішла. Вона зникла, розумієш?! Тільки була моєю і все. Немає її!

- Та годі тобі перейматися, ніхто не пропадає безслідно. Всього лише показала свій норов дівчисько, - відмахується брат.

- Настільки, що сама пішла з гарної посади? Сама відмовилася від квартири?

- Краще б подумала головою. Їй взагалі невигідно тебе втрачати!

У словах брата є правда. Не вигідно.

- А ми б з тобою так змогли? - мені згадуються звинувачення моєї дівчинки. В її очах я просто машина для точних розрахунків.

- Як запитаєш щось... - Назар задумливо чухає потилицю. - Навіщо? Якщо є можливість отримати, що хочемо, то ми ж не ідіоти відмовлятися.

- Не знаю, як ти, брате. На рахунок себе я вже сумніваюся…

Сьогодні ввечері і почалися ці сумніви.

Спочатку я теж думав, що Діана вибухнула. Вона наче сірник, трохи що, і відразу спалахує. Та не в перший раз підкидає заяву на звільнення. Цю я теж порвав на шматки, як і ту попередню.

У пентхаусі Діана мене не чекала. Речі її залишилися. Але вона і не думала приходити. Зв'язку з нею ніякого. Постійно вимкнений телефон.

Наступним місцем, куди я подався, стала її квартира. Своїм я це гніздечко не вважаю, адже придбав з метою домовитися на угоду з Діаною. Там зовсім не те місце, куди б я вкладався у якості нерухомості.

У квартирі мене зустріла теж пустота. Хоча ні. Дещо знайшов. Частина решти її особистих речей звідти зникла. І на столі залишилася записка:

"Більше сюди не повернуся. Роби зі своєю квартирою, що хочеш. Твоя колишня помічниця".

Саме так вона назвала себе наостанок.

Поруч валялася банківська карта, яку я дав їй перед відрядженням. Казав, що може витрачати на що захоче. Але Діана з неї не взяла ні копійки.

Карина б миттєво з безліміткою всі бутіки обійшла.

Це теж у кабінеті діда згадалося мені. Навіщо Діані потрібні ще гроші? Для чого мене підставляти? Але найбільше тиснуло... для чого вона поводилася зі мною такою закоханою?

- Твій план з фіктивним весіллям, все ж таки міг бути чудовим вирішенням проблеми, - повертає мене до розмови Назар, коли офіціант залишає наше замовлення і йде.

- Для мене, так. Але як бачиш, не для неї.

Беру келих в руки і кручу, немов там відповідь інша знаходиться.

- Не знаю, брате. Ти раніше простіше ставився до провалів. І дід ще не сказав тобі, що частки позбавить. Можемо ж переграти і по-своєму. Ще є шанс.

- Це як? - не розумію я, про що він.

- Оголосимо для всіх, що у Діани був коханець, і вона заради нього хотіла великих грошей отримати. Не вийшло, взяла і помстилася. Ну як? Відмінний план!

Мені навіть складно уявляти собі просто коханця. Поруч з нею будь-якого іншого. Не мене. Я хочу свою дівчинку. І бачити, що є для неї тільки я.

- Ні, якась тварюка і так її підставила. Ти пропонуєш мені ще більше лайном поливати Діану?

- Та що їй буде? Твоя репутація важливіше.

- Виходить, що це я і зробив, - беруся вголос міркувати, але тільки гірше стає. - Замість, захистити її або підтримати, я прикинувся постраждалим, і вихід шукав, щоб врятувати свою дупу.

У нас в цьому з братом думки розійшлися. Чим більше п'ю, тим менше мені думається про корпорацію. Назар мене намагається підбадьорити. Тільки у підсумку ми до кінця вечора напиваємося, ледве завалюючись у різні таксі.

Наступні два дні не приносять мені полегшення. Продовжую їздити в офіс, ще й сам не знаю, чи зможу за собою місце залишити. У мене є домовленості, люди працюють, а дід знаходиться у приватній клініці.

Мотаюся до старшого Дієва у клініку вдень. Говорю з лікарями, передаю на лікування необхідні гроші. Дід у свідомості. І навіть з коридору я чую, як виховує там медсестер.

Ось тільки я не наважуюся увійти до старого в палату. Мені нічого йому сказати у своє виправдання. Тимчасово намагаюся відтермінувати чергові розбірки.

Я заплутався. Стільки всього продумав наперед. Передбачив майже все. Але тільки не те, що мене вперше кине жінка, яка мені стала дорожче за всіх.

- Максиме Юрійовичу, ви просили з'ясувати, хто замовив статтю, - до мене заходить мій співробітник зі служби безпеки.

- Є новини? - підхоплююся з крісла, як тут всидіти.

- Так, у нас з'явилася зачіпка.