Коли твоє немовля — некромант! - Хелена Хайд
От чорт. Варіантів три: або я поїхала дахом, або з'їдені в кав’ярні морепродукти були не зовсім їстівними, або відбувалося щось надзвичайно дивне.
— Ого, дивись, як він зігнувся у стрибку! — захоплено закричала я, вказавши на одного з акробатів у найщирішому в своєму житті бажанні змінити тему. Тому що сказати чоловікові, що до чого, означало розпочати довгу і дивну розмову, яка навряд чи закінчиться для мене чимось добрим. У кращому разі в дурдом відправлять.
Що найдивніше, коли я знову подивилася на місце, де щойно стояв той чоловік у плащі, його там уже, звичайно ж, не було!
— Якось ти дивно поводиться, — насупився некромант.
— Мабуть, смажений кальмар у кав'ярні був зіпсований, — невиразно захихотіла я, відчуваючи єдине бажання: під виглядом сорбенту закинути собі в рот таблеточку перевіреного заспокійливого.
Відчуваючи наростаюче бажання відвернути увагу чоловіка, я потягла його до головної сцени, на якій глашатаї анонсували виступ короля зі святковою промовою. Не те щоб ця сама промова була нам обом така цікава, але послужила непоганим приводом трохи відволікти чоловіка, за який я радісно вхопилася.
Роблячи вигляд, що опинилася в полоні вау-ефекту, я дивилася на сцену, що була в десяти метрах від нас, на якій голова держави урочисто вітав свого старшого сина, бажаючи йому цілий кілометровий список пафосного «щастя-здоров'я». При цьому вручаючи найрізноманітніші подарунки — від перстня з його особистою печаткою як майбутнього правителя, до документів на землі у хлібних промислових та сільськогосподарських регіонах, разом із підприємствами, що знаходилися на тих землях.
— А на завершення я маю намір зробити для свого народу ще одне важливе оголошення! — анітрохи не менш урочисто заявив Августин Третій. — По-перше, хочу представити вам свою дочку, четверту принцесу Вероніку Аргендел, яка п'ять місяців тому офіційно вступила у шлюбний вік, — повідомив король… і з цими його словами на поміст вийшли надто знайомі люди!
— Японський магнітофон ... — тільки і зуміла тихенько пискнути я, коли щелепа, відвиснувши, стукнула по бруківці. Тому що в четвертій принцесі безпомилково впізнала ту саму блондинку, яка вперто ошивалася під нашими вікнами! Треба ж, то ось чому її обличчя здалося мені знайомим.
Ну звичайно, офіційно принцеса Вероніка, будучи не спадкоємицею і навіть не другою дитиною, ніде на публіці не з’являлась, тому в обличчя її кожна собака не знала. При цьому сама власниця мого нинішнього тіла, швидше за все, перетиналася з нею незабаром після весілля, на одному з тієї пари прийомів, які відвідала. І якщо з Веронікою спілкувалася, то не більше ніж парою формальних слів, що для неї благополучно відійшло на десятий план і перекочувало мені як спогади рівня: «Десь я цю бабу, здається, вже бачила».
І тут мене не на жарт торкнуло.
Від розуміння того, що дівчина, закохана в мого чоловіка, — не хто інша, як дочка королівської сім'ї.
На додачу, ця дочка королівської сім'ї наполеглива і безбашенна настільки, щоб регулярно вибиратися з палацу, навіть посеред ночі, при цьому деякі її втечі увінчалися успіхом, і вона справді крутилася біля нас.
А ще від усвідомлення всіх проблем, які така довбана поведінка настільки високопоставленої особи могла принести вже нам!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно