Коли твоє немовля — некромант! - Хелена Хайд
Отримавши такий подаруночок до свого тридцятого дня народження, я тоді ледве дотерпіла до вечора п'ятниці, щоб вирушити після роботи в бар і вже там залити горе мартіні під динаміки, з яких по закладу розліталися пісні Сердючки. І чи то викурена Данилком трава створила дірку в часо-просторі, чи ще що, але спочатку мені примарився поруч за стійкою мужик у чорному плащі з каптуром, а потім я прийшла до тями вже в трохи інших життєвих умовах.
Тому я вже знала, що до стосунків треба підходити з обережністю, і перш ніж закохуватися, подумати разів п'ятдесят. І потім ще кілька разів — для певності.
Тож губу розкочувати нічого, і падати в рожеві мрії не варто. Краще радіти з того, що є, — тим більше що поки справи не гірші.
Саме з таким настроєм я провела вранці чоловіка на роботу. А покінчивши з домашніми справами, покликала до себе Діну з Борькою. Доглядаючи вдвох за дітьми, ми облаштувалися у вітальні і почали займатися новими ляльками. Як виявилося, охочих купити наші вироби виявилося більше, ніж колишня однокласниця подруги припустила в наш перший візит до її магазинчика. Скрізь, куди ми приносили наших дівчаток, їх розбирали буквально одразу. Тому власники магазинів просили нас принести ще, та більше! Що нас, звичайно ж, дуже тішило (серед того й фінансово), але водночас підстьобувало працювати в поті чола.
Малювала лялькам обличчя я однозначно швидше, ніж Діна прошивала волосся — процес з її боку був досить трудомісткий. Тож поки я займалася вже раніше підготовленими ляльками, стираючи з них старі обличчя, щоб намалювати нові — з великими об'ємними очима, пухкими живими губками різних кольорів і вигадливим макіяжем. А після того, як заготовки закінчаться, — мабуть, шитиму лялькам вбрання, щоб не сидіти без діла, спихаючи більшу частину роботи на напарницю.
Та й якщо справа піде такими темпами далі, то треба буде частіше вибиратися на барахолки, де шукати нових ляльок для роботи. Що теж обіцяє стати заняттям дуже цікавим!
Я саме збризнула обличчя ляльки спеціальним закріплюючим спреєм-лаком і залишила його сохнути, перш ніж взятися за наступний шар, коли несподівано постукали в двері.
— Хто там? — запитала я.
— Варта, — одразу ж пролунало у відповідь. І ці слова мене, зізнаюся, чимало здивували. — Я ваш дільничний, тут на вас заява від сусідів.
Неабияк прифігши від таких слів, я відчинила невисокому і явно втомленому від усього в цьому житті чоловікові в потертому однострої.
— Тобто, заява від сусідів? — пробурчала я, суплячи брови. — Яка заява? Від яких сусідів?
— Та від Алевтини Георгіївни Шмигецької, — пояснив чоловік, кивнувши на двері гоблінки. — Вчора надвечір надійшло. Скаржиться на те, що ви сильно шумите, особливо ночами, що хуліганите, смітите у під'їзді, а коли вона вийшла вчора на поверсі прибрати – накинулися на неї, обматюкали і вдарили. Що ж ви бабусю ображаєте?
Зізнаюся, від цих слів я опрутніла настільки, що на кілька секунд навіть втратила дар мови! Просто витріщалася на дільничного очима, що нагадували дві кульки, накачані повітрям так сильно, що вони, того й дивись, ось-ось луснуть.
— Вибачте, чогойсь? — встряла Діна, мабуть, першою прийшовши до тями. — Це ви вирішили в коміки податися і прийшли на нас жарти перевірити?
— Тобто? — насупився дільничний.
— Тобто, це ми взагалі-то мали б, по-хорошому, заяву на неї писати! — обурено заявила я. І, набравши в легені більше повітря, трохи експресивно переказала дільничному, що там учора сталося і в якій послідовності.
Коли я закінчила, вираз всесвітньої втоми від самої сутності буття на обличчі чоловіка став ще глибшим. Тяжко зітхнувши, бідолаха сів на поличку для взуття і приречено покивав головою.
— Зрозуміло все з вами, — нарешті промовив він, дістаючи з пошарпаного шкіряного портфельчика пару аркушів паперу та ручку. — Загалом, шапку заяви візьміть з цього от зразка і розпишіть, як там усе було. За протоколом я маю прийняти від вас зустрічну заяву, щоб до мене начальство не причепилося. Ось робити мені більше нічого, крім як по бабсько-сусідськими чварами возитись.
— Налетіла б на вас сварлива стара в маразмі — подивилася б я на ваші «бабсько-сусідські чвари», — прошипіла я, ображена до глибини душі. — Яке, щоб його, взагалі має значення моя стать, якщо на мене наїхала якась ненормальна бабця? Чи я її запрошувала мені нерви вимотувати?
— Пишіть уже просто зустрічну заяву, а далі без мене розбирайтеся, — пирхнув дядько.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно