Наречена для дракона - Марія Люта
Я вражено мовчала. Вже не вперше складалося враження, що Габріель із мене планує підготувати ледь не королівського гвардійця. Навіщо?
- Що відбувається? - спитала тихо. - Адже справа не в моїй поганій успішності з ББП, так?
- Мені начхати на твої оцінки, - підтвердив Ректор. І хто його взагалі Ректором призначив, із таким ставленням до навчання? Потім Габріель струснув головою і раптово змінив тему розмови. - Навіщо ти хотіла в Ріцу?
- А чому ви мене не відпустили?
- Анно, ти маєш відповідати, коли я про щось питаю.
- Знаєте, коли ви усміхалися, мені здалося, ну зовсім трішечки, що ви, можливо, не така вже й погана людина.
– Тому я усміхаюся вкрай рідко. Щоб не вводити в оману довірливих дівчат, - відповів Ректор. - Тож навіщо?
– У мене немає натільної сорочки.
- Сорочки?
- Так, натільної сорочки. Єдину змінну ви ж порвали, - я вже втомилася бентежитися, тому з викликом глянула прямо в очі Габріелю.
- Не знав, що їх у тебе дефіцит. Наступного разу я буду дбайливіший до твоїх речей. Що ж, тоді завтра о восьмій ранку я тебе заберу.
- Куди? - уточнила, вирішивши пропустити повз вуха натяк чоловіка на наступний раз.
- У Ріцу. Адже тобі потрібна сорочка. У мене якраз завтра там зустріч. То що скажеш, Анно?
- Добре. Потрібно тільки не забути попередити Ребекку. А то приб'є вас ненароком, як мені потім нову сорочку роздобути?
- Я тобі нагадаю, - відповів дуже серйозно, вдавши, що й справді боїться сусідку. - А тепер зберися. Тренування тільки почалося.
Наступну атаку лорда Ректора я ганебно проґавила, бо не могла позбутися думки, що в відвідуванні Ріци мені було відмовлено, тому що Габріель хотів сам мене туди звозити.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно