Наречена для боса - Астра Вєєр

Діана

У ресторані я відчуваю себе стравою з чужої тарілки. Намагаюся триматися щосили, не так вже й легко на височенних підборах. Пару раз мало не спіткнулася під поглядами колег. Мені здається, що мене вже роздягли і розіп'яли тричі, поки ми з босом перетинали зал ресторану до фуршетного столу.

Не знаю, наскільки оцінив мене Максим, при зустрічі з ним зовсім зніяковіла. Але ж Віка обіцяла ефект - сліпучої міс, яка плює на всіх з гори. З першим начебто, вийшло. Бос очманіло поглядав. Може, і отримаю потім, хто його знає. Сноб ще той.

З другим, складніше впоратися. Для вміння нести себе вище всяких дамочок, чиє місце займаю, потрібно курси проходити. Немає у мене такого досвіду. Тиждень тому вони мене ганяли, як офісну дрібницю. Тепер же тільки шипіти на відстані можуть.

- Залишайся на виду. Я не повинен шукати свою помічницю.

Отримую наказ.

- Дозвіл для поїдання фуршету потрібно питати?

- Діано, ти знущаєшся? - Бос згинає брову, і показує на столи. Там вже всі співробітники жують за обидві щоки.

- Ну а раптом за вашим сценарієм для мене заборона?

- У мене є заборона на твою зухвалість. Але ти ж її не виконуєш, - вимовляє без злості, і навіть з усмішкою.

О так, боса заводять наші суперечки. Тільки й знає підбивати.

- Та ви що, Максиме Юрійовичу? Я сама покірність і слухняність. Хіба не видно по мені?

Бос відходить на крок і чіпко впивається поглядом в моє обличчя, ковзає на губи, і мені стає жарко. Нервово облизуюся. Чекаю вердикт. Навіщо його чекаю, сама не знаю. Але так вже вийшло, що бос зайняв майже весь мій час на спілкування, вкрав мої думки і перевернув життя з ніг на голову. Тільки б недовго тривало!

- Хм-м... якщо я назву, що мені видно, ти знову нагадаєш умову, - красномовно спускається очима по сукні. - Краще б ти в мішку прийшла.

І йде нахабно, не даючи мені видати йому пару ласкавих слів.

Я ж і казала подрузі, що босові все одно. Ото вже пан великий, що він розбирається? Сам нехай у мішку ходить! Мені цю сукню дав надіти на вечір головний візажист у салоні Вікі. У них там є костюмерна для фотозйомок, і я ледве виповзла звідти, поки все переміряла. Потім багато часу витратили на макіяж та зачіску. На туфлі останні гроші пішли.

- Непогано виглядаєш, колишня помічниця менеджера, - до мене підходить з келихом начальниця відділу, в якому я раніше працювала.

Я могла б і образитися. Адже з глузуванням пролунав комплімент.

Але в порівнянні з "мішком", мене до небес оцінили.

— Дякую. Рада, що ви мене пам'ятаєте.

Без дозволу вдаряюся зі дзвоном по її келиху своїм. Потім розвертаюся і залишаю жінку, метати хижі блискавки мені в спину.

У залі знаходжу тільки одне не напружене обличчя при вигляді помічниці нового боса.

- Ну як тобі? Подобається на святі? - відволікаю Тима від поїдання закусок.

- Угу, супер! Дякую, що внесла моє ім'я в список. А ти бомбезно виглядаєш!

І піднімає великий палець вгору, показуючи клас.

Починається програма з перших слів Горинича. Парочка підлиз пускає сльозу. "Ой-ой, як нам дорога компанія Дієв, тільки заради неї і живемо". З такими ось голосіннями на премію намагаються заробляти.

Ведучий свята злегка розмиває обстановку дурнуватими конкурсами. Але нічого, народ підбадьорюється і навіть стає весело.

Засмучують мене тільки офісні курки. Куди не підійду, затихають розмови, невдоволено гмикають і зграйкою відходять. Можна подумати, влаштували бойкот.

У самому яскравому і розкішному вбранні прибула Вірочка з відділу фінансів, місце якої я нахабно зайняла. Через ліжко, на думку оточуючих. І от-от звідти мене виженуть, за прогнозами старійшин за рангом.

Далі ведучий представляє музикантів, і вони оглушують зал тужливими синглами. Найвідданіші підлизи готові під будь-які пісні танцювати, а попросять, то і в тиші станцюють заради підвищення. Так і починається розважальна програма.

- А раптом швидше зарахують випробувальний термін? Піду і я потанцюю на очах у керівництва компанії.

Тимур йде у натовп. Мене найкраще розважають смачненькі тістечка на цьому чудовому святі. Вони тут маленькі та на будь-який смак. Хочу спробувати кожне. Полуничним, шоколадним і лимонним вже встигла насолодитися. Зараз доїм вершково-ванільне і вже бачу на сусідньому столі карамельне з горішками. Воно мене чекає, дивиться з тарілочки.

Стежу за тістечком і не відразу помічаю, що музика замовкла. Реагую тільки на голос. А так, щоб вдавитися тістечком, я реагую на один голос - боса.

- Всіх вітаю з річницею корпорації! - Максим Юрійович вітає співробітників, і вони стрибають з келихами вище голови, підхоплюючи його привітання.

Мені боса навіть не видно, просто слухаю і стежу за тарілкою з карамельним тістечком.

- Для мене сьогодні подвійне свято. А з ким своє щастя розділити, як не з улюбленим колективом? - бадьорим тоном продовжує мій бос розважати натовп.

- У нього сьогодні День народження? - до мене підбігає Тимур.

- Ні, Максим Юрійович серед зими народився, - бурмочу розгублено, швидко перебираючи у пам*яті, коли та яке у боса щастя сталося, що я пропустила.

Вслухаюся далі в його балаканину зі сцени.

- Ще недавно я був холостим і вільним. Але все! Я зробив пропозицію руки і серця своїй дівчині, і вона погодилася. Хочу вас познайомити зі своєю нареченою, якщо хто з нею ще не знайомий. Діано! Іди до мене, кохана!

О боже!

Прямо зараз? При всіх?

Хоч би попередив заздалегідь!!!

- Отетеріти... - останнє що чую, здивований вигук Тима.

У зал на жінок не дивлюся, бо можу осліпнути від “доброзичливих” поглядів.

Співробітники розступаються, і я крок за кроком йду до боса на виклик.

Відчуваю на собі сотні очей. Розумію, що все брехня. Насилу тягнути посмішку, намагаючись виглядати щасливою. Найнеймовірніше сталося. Просто бац і все. Я дізнаюся про це разом з усіма співробітниками.