Наречена для боса - Астра Вєєр

Максим

Брат мене зустрічає біля конференц-залу для нарад, весь такий бадьорий, посміхається у відмінному настрої. Ясна річ, не у нього ж помічниця на роль нареченої доводить до сказу. Я поки штани дочекався, п'ять разів спітнів і пошкодував, що з нею зв'язався.

- Я, звичайно, все розумію, що ви там кхе-кхе... витворяли, - сміється Назар. - Але, Максе, ти міг бути б обережніше і не мочити ширінку.

От дідько!

Вихоплюю з його рук папку з документами та прикриваюся як дурень.

- Я просто руки мив, а ти вже собі надумав. І взагалі, відвали!

Психую на себе і брата, але більше на мстиву заразу. Як пояснити, що вона змогла відіпрати та висушити штани, але чітко на ширінці залишити мокрий слід?

Ну нічого-нічого, я їй влаштую ще веселе життя.

- Максиме Юрійовичу, ви згодні з рішенням? Залишаємо для реклами на телебаченні третій ролик? - звертається до мене представник компанії.

Дід сидить на чолі столу і дивиться з кривою усмішкою, так, немов носом хоче ткнути, що у нього бездарний онук.

Уточнювати про що мова, пропадає бажання.

А все через Діану, навіть на відстані мене відволікає.

- Доопрацювання не завадить. Подумайте ще над важливими моментами, які чіпляють глядачів. Буду чекати кінцевий результат, тільки потім схвалю, - як зміг зловчився, аби не видати себе перед співробітниками, та так, щоб і контроль не випускати з рук.

- Мені вже страшно подумати, як ти помічниці чешеш по вухах, - прикриваючи смішки, бурмоче поруч Назар.

- Думай, що хочеш, зате я не позбудуся... - очі підводжу до стіни з емблемою "Дієв Плей". — А тобі скоро помахає... - так само перекладаю погляд на іншу стіну, де красується емблема "Дієв Буд".

- Це ми ще подивимося, - брат одразу насупився, забуваючи всі жарти.

- Давай-давай, я буду чекати цей момент.

Ось і не брешу. Я не хочу, щоб брат позбувся частки в бізнесі, але уявляю, скільки ще насмішок від нього отримаю. Вже й так для нього моя задумка перетворилася на головну розвагу року. А як же, стежити, як старший брат втрачає розум через помічницю. Ну нічого. Тільки Назар знайде собі відмазку для заповіту... ми поміняємося! Вже я не пропущу його зоряний час.

Далі надають мені право висловитися, хоч тут я не ганьблюся. Про всяк випадок не встаю, так і виступаю з папкою на колінах. Вношу пропозицію по реконструкції трьох розважальних центрів, оновлення асортименту іграшок і сезонних товарів для відпочинку. Після мене Назар розпинається, яким він бачить новий проект з будівництва найвищого хмарочоса в місті. В цілому, тримаємося і палаємо роботою.

Дід завершує нараду для когось нагадуванням, а для нас з братом, новиною: всім бути на корпоративі в п'ятницю, навіть якщо трапиться потоп або землетрус. Річниця корпорації понад усе.

На зворотному шляху в свій кабінет, я потираю подумки руки, ось де у мене пострибає помічниця. Вона ж, як спеціально, заганяє мене в незручне становище. Час розплати вже близько. Ближче ніж…

- Ви тут... е-е-е? - застаю її догори задом, повзає по підлозі в пошуках чогось.

Чоловіча фантазія миттєво підкидає варіанти розплати, одне іншого спекотніше. Папку так братові і не віддав, доводиться знову прикритися. Вирішив, що не буду з фіктивною нареченою переступати кордонів, так і буде. Я чоловік, а не самець, зможу себе стримати!

- Пробачте. У мене сережка загубилася.

Діана випрямляється і, зніяковівши, поправляє спідницю.

Ось! Навіть цим нервує і дражнить фантазію.

- Краще стежте за своїми, цими... речами, - бурчу я, помічаючи, на скільки гудзиків розстібнута у неї сорочка.

- Добре, постараюся. Щось треба від мене?

- Так, збирайтеся. Мені потрібно поїхати на зустріч з майбутнім постачальником, - ловлю в її очах подив, і пояснюю: - Помічниця повинна мене супроводжувати. Хіба у вас не записана зустріч? Діано, це має входити в твої обов'язки!

Про зустріч я домовився зранку і ще не встиг їй повідомити.

Але і мені її подражнити захотілося. Принаймні, вона може сказати, що я їй такого не говорив.

Діана моргає здивовано, плескаючи довгими віями.

- Звичайно, я в курсі. Вже й зібралася до поїздки.

Ну ти подивися, ні в чому її не підловити. Поправляє гульку на голові, хапає сумку зі стільця і піднімає гордовито підборіддя.

- З таким же завзяттям я буду чекати тебе на річниці корпорації.

- А якщо у мене не вийде? Раптом я не... - рішучість її раптово покидає.

- У тебе вийде, Діано. Просто повір мені. Ти приїдеш туди в будь-якому вигляді і стані. Але будеш вести себе, як годиться, і не станеш мене злити черговими примхами.

- Коли б я злила? - шипить і мчить до дверей.

Мені їй список написати, чи що?

Про те, що повинна пам'ятати - вона не знає. Якщо кажу, що знати не могла, вдає, що в курсі всього. Найдивніша дівчина з усіх, кого я зустрічав. Сподіваюся тільки, що зі своєю головною роллю Діана все ж таки впорається.

На переговорах я бачуся в перший раз з Данилом Князєвим, який має стати нашим новим партнером. Чув про нього різне, але краще самому розібратися.

Зустріч ми призначили в ресторані на час ланчу. Так би мовити, познайомитися в комфортній обстановці та підписати угоду на першу поставку.

- Радий знайомству, Максиме Юрійовичу. З вами і вашою чарівною помічницею, - Данило Князєв, чоловік мого віку, вітає нас.

- Мені теж дуже приємно, - дзвенить дзвіночком голос Діани, і найнесподіваніше - вона мило посміхається йому.

Хм-м… Мені жодного разу так не посміхнулася.

Шипить і, я впевнений, розстрілює в думках.

Роблю замовлення на ланч. Діана збентежено відмовляється, вибирає тільки чашку кави. Ну як хоче, вважаю так я.

Офіціант приносить на підносі спочатку моє замовлення, потім і для Данила.

- Діано, прийміть від мене частування, - партнер показує офіціантові, куди поставити тарілку з десертом Тірамісу.