Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

— Я не можу його зняти, — знову чомусь посміхнулася вона.

— Як це не можете? — обурилася Тереса.

Вона достеменно знала, що Валенсії під силу зняти практично будь-яке прокляття і тим паче те, яке наслала сама.

— Мова про оплату? — здогадався Джозеф і потягнувся за гаманцем. — Скільки?

— Я не беру грошей, — Валенсія подивилася на купюри в руках Джозефа зі скепсисом. — Зі мною розплачуються чимось іншим… — очі підступно блиснули, — ...але це не важливо. Плати я не візьму.

— І правильно! — Тереса почала злитися. — Брати плату з невинно постраждалого непорядно. Ви маєте зняти пристріт безкоштовно!

Її душив праведний гнів. Хіба Валенсія не бачить, що сталася страшна несправедливість? Вона що, не розуміє, що перед нею людина, яка терпіла муки пристріту, хоч цього не заслужила?

— Валенсіє, я вимагаю, щоб ви негайно зняли пристріт! — Тереса пішла в атаку, але проклятійниця лише знову посміхнулася.

Ах так?!

— Якщо не знімете… Адже я зооменталіст, між іншим… Та я всіх навколишніх котів і собак оброблю так, що вони вам проходу не дадуть! — Тереса глянула на Валенсію палаючим поглядом. — Засинатимете і прокидатиметеся під собачий гавкіт!

— Уся в діда, — іронічно похитала головою Валенсія. — Та не можу я зняти пристріт. Не можу зняти те, чого немає, — її загадкова посмішка перетворилася на відкриту усмішку.

— Як немає? Нам що, все ж таки вдалося зняти пристріт, коли я дьєра Джозефа в його особняку з чайника поливала? — Тереса розпливлася в посмішці.

Яка вона молодець, що все передбачила: фактор несподіванки, крижану воду, зірвану ковдру.

А ще виходило, що останню пропозицію Джозеф робив уже не під впливом прокляття.

— Та ні, — знизала Валенсія плечима. — Ваш чайник ні до чого. Мій пристріт так зняти не можна. Я професіонал.

— То куди ж він подівся?

І головне коли? Все-таки останню пропозицію Джозеф робив під впливом пристріту чи ні?

— Я його зняла десять днів тому. Щойно зрозуміла, що помилилася, — вона поставила лікті на стіл і подалася вперед, ближче до Тереси, щоб напівпошепки вимовити: — Я не люблю мучити прокляттями невинних чоловіків. Моя спеціалізація — ті, хто сильно завинив. Знаєш, на кого я отримала свіже замовлення? На Гоцького. Один джентльмен зміг мене переконати, що Гоцький дуже образив його дочку.

Валенсія підвелася.

— В якості компенсації за свою помилку, я замовила вам романтичну вечерю, — вона плеснула в долоні і скомандувала комусь: — Починайте!

Наче нізвідки з'явилися офіціанти з підносами. І почали сервірувати стіл.

— Що ж, не заважатиму вам, — Валенсія плавною котячою ходою вийшла з кімнати.

Офіціанти закінчили свою роботу за кілька хвилин і теж зникли. Стіл ломився від страв.

— Філе судака зі шпинатним рисом, — констатував Джозеф, піднявши ковпак, що накривав основну страву. — Хм. Непогано. Як тобі?

— Я б віддала перевагу вашим ростбіфам.

— Твоїм, — виправив Джозеф. — Ми ж тепер справжні наречені, не відтерміновані?

Він підозріло щасливо сяяв. Задоволений компліментом його кулінарним талантам? Хоча кого Тереса дурить? Він радий, що вони справжні наречені. І вона рада. Теж мабуть сяє.

— Так, — підтвердила вона. Скільки можна його мучити? — Тепер ми не відтерміновані, — Тереса дістала обручку і простягнула йому.

Джозеф став серйозним, але навіть через серйозність проступало сяйво. У Тереси трохи запаморочилося в голові, коли він надягав їй обручку на безіменний палець. А потім у голові запаморочилося дуже сильно, тому що він почав довгий тягучий чудовий поцілунок.

…Скільки це тривало? Знали лише сніжинки, які кружляли і кружляли, заглядаючи у вікно.

І коли повітря стало зовсім не вистачати, а голова остаточно пішла обертом, він таки пощадив — дав невелику паузу.

— Яка ти була відчайдушна й заведена, коли з Валенсією воювала, — іронічно шепотів він їй на вухо. — Гаряча. Сердита. Дивився б на це і дивився… Але я вже давно був певен, що пристріту немає.

— Ні. Ти сумнівався, — хмеліючи, що називає його на "ти", заперечила Тереса. — У тебе були якісь побічні ефекти від пристріту. Цікаво, що ти мав на увазі?

— О, твоїй цікавості буде, де розгулятися, — якось по-особливому посміхнувся Джозеф. — Обіцяю найближчим часом відкрити тобі усі тонкощі цих побічних ефектів…

___________________________________________

Мої хороші!
Ми впритул підійшли до фіналу нашої історії. Залишився лише епілог. Він буде опублікований у неділю.
Знаю, як сумно розлучатися із героями. Але маю дві втішні новини.
По-перше, тих, хто ще не читав історію про Леру (подругу Тереси) та Яна (кузена Джозефа), запрошую заглянути в мою книгу "Нестерпна наречена, або Найкраща студентка ректора". Це перша частина нашої дилогії. Там Ви зустрінете всю групу Тереси та ще багато добрих знайомих персонажів.
По-друге, кілька днів тому розпочалася публікація моєї нової книги "Ні, ні і ще раз... так!" Дуже сподіваюся, що ви полюбите нових героїв і разом зі мною стежитимете за їхньою загадковою романтичною історією. Хто ще не з нами, приєднуйтесь!:)