Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська
Історія, яку розповіла Паризьєна, весь вечір не виходила у Тереси з голови. Та й не лише у неї. Подруги теж були схвильовані — постійно обговорювали деталі і, звичайно, кляли Гоцького останніми словами. Невідомо, скільки б ще панувала напружена атмосфера, якби дехто її не розрядив.
У кімнату, де подруги проводили вечір, несподівано увійшла, якщо не сказати увірвалася, Бланка. Причому не одна, а зі своєю сусідкою по кімнаті Монікою.
— Ось їм розповідай, — веліла їй відмінниця. — Я по десятому разу слухати те саме не витримаю. — І, звертаючись до мешканців кімнати, додала: — Прийшла з зустрічі з Команським у абсолютному захваті, — кивнула вона на Моніку. — І невпинно розповідає мені, що там сталося.
— Дівчата, — з шаленою посмішкою промовила Моніка, — я вам зараз все розповім. Збулася моя мрія!
Загалом Бланка правильно описала стан Моніки — абсолютний захват. Очі горять, щоки палають. Надлишок почуттів не дав їй сісти в крісло, яке гостинно підсунула Тереса. Моніка вважала за краще залишитися у вертикальному положенні, ще й ходити почала туди-сюди на своїх високих підборах.
Подруги переглядалися, намагаючись вгадати, що сталося.
— Тобі що, Команський пропозицію зробив? — висловила Лера припущення.
Хоч би як безглуздо воно звучало, але в Тереси в голові народилися схожі думки. Ні, ну а що ще, як не здійснена мрія стати нареченою товстосума, могло привести Моніку в такий збуджено-блаженний стан?
— Дівчата, ну ви чого? Яку пропозицію? — відмахнулася вона.
Тоді Лера відразу висунула нову версію:
— Команський погодився на велику інвестицію у чайний проект?
Останнім часом пріоритети Моніки трохи змінилися, і вибити фінансування — цілком могло виявитися її теперішньою мрією. Хоча у можливість цієї мрії здійснитися вірилося навіть менше, ніж у пропозицію руки та серця. Про Команського подейкували, що він людина вкрай скупа. Важко повірити, що він наважився вкласти кругленьку суму у досить сумнівний студентський проект.
— Ну, взагалі, до цього все йшло, — Моніка зупинилася посередині кімнати. — Бачите, що на мені? — вона провела руками по своїй сміливій сукні зверху вниз. — Чоловіки проти такого встояти не можуть. Я почала розповідати йому про проект, про те, що потрібне фінансування. Він слухав скептично, кривив губи невдоволено, дивився поблажливо. До таких поглядів я звикла. Чоловіки завжди так дивляться. Дивляться-дивляться, а потім бах — і виконують твоє маленьке прохання.
Намотавши ще одне коло, Моніка все-таки сіла в крісло.
— Я думала, що й цей нікуди не дінеться. Всю свою чарівність у хід пустила. Дуже хотілося Філіпу і Марчелу допомогти. І тут Команський нахилився до мене, до самого вуха, і каже: "Знаєте, що я вам скажу, люба моя... "
Такими словами зазвичай починають відмову.
— І що? — Не терпілося дізнатися продовження Лері. — Що сказав?
— Нічого не встиг сказати. Раптом відчиняються двері кабінету і всередину вривається Філіп. Я ще його таким не бачила. Грізний і страшний! Уявляєте? Наш добряк Філіп, який більшу частину часу посміхається, який мухи не скривдить, раптом перетворився на звіра!
Все це Моніка розповідала з широко розплющеними очима.
— Він, звичайно, все не так зрозумів. Це я вже потім дізналася — хтось сказав йому, що я пішла Команського причаровувати, щоб грошей вибити. Я ж збиралася лише бісики пускати — нічого серйозного. А Філіп як підскочить до Команського і тихо так, але настільки зрозуміло, що аж мурашки по тілу: "Як ви посміли?!". А Команський же зовсім нічого не посмів. А Філіп своє: "Моніка — не та дівчина, яку можна купити! Її краса не продається!" І затуляє мене своєю широкою спиною від Команського. І хоч Команський мене зовсім купувати не збирався, але мені так приємно стало… ой, дівчата…
Моніка замріяно заплющила очі, але не надовго. Схопивши в руки маленьку декоративну подушечку, вона, сама того не помічаючи, шалено почала її терзати і розповідати далі:
— Філіп на Команського наступає, а той підвівся з крісла: "Стривайте, юначе, ніхто вашу Моніку не чіпає. Скажіть краще, хто вас у мій кабінет впустив?!" І сам смикає дзвіночок, викликаючи охорону, а ніхто не йде.
Тереса акуратно забрала з рук Моніки подушечку і простягнула склянку з водою. Та подивилася вдячно, осушила її та продовжила.
— Команський оббігає свій стіл далекою дорогою, щоб тільки не перетнутися з Філіпом (Філіп у порівнянні з ним — гора) і вискакує в приймальню. А там його секретар із його охоронцем самовіддано в кості грають, ні на що не звертаючи уваги. Я думала, він зараз як почне на них кричати. Але він зробив інакше: зачинив двері кабінету і каже: «Це через чай? Ви про цей чай розповідали?» Недарма ж Команський диявольськи багатий — розумний. Миттю здогадався, як Філіп його помічників відключив. Точніше, переключив.
Так, чаї Філіпа і не на таке здатні. Подруги слухали Моніку, затамувавши подих. Ніхто й подумати не міг, чим закінчиться її розмова з Команським. Що цікаво, навіть Бланка не поверталася до себе, хоча, як стверджувала раніше, вже прослухала історію неодноразово.
— Загалом, не повірите, лише за кілька хвилин Команський уже нас із Філіпом теж чаєм напував, звичайним, — емоційно продовжувала Моніка. — Ми, мабуть, по три чашки випили, бо проговорили години чотири, не менше. Він розповідав, що в молодості теж гарячим був, як Філіп. Це Філіп гарячий? — вона реготнула, але одразу сама собі заперечила: — Дівчата, у нього просто витримка залізна, а насправді він — вогонь.
Посмішка Моніки стала ще шаленішою.
— Так от, Команський нам розповів, що всього добився сам. Він мав зовсім невеликий стартовий капітал і зміг його примножити лише тому, що вкладав гроші виключно в перспективні проекти. І проект Філіпа він також зарахував до перспективних. Попросив скласти бізнес-план та показати йому напрацювання. Хоче зробити інвестицію. Чули б ви, дівчата, яка кругленька сума називалася! А ви сміялися: чайки-чайки. А я у Філіпа повірила! Він проб'ється!