В твоїх руках не страшно - Ольга Островська

− Міно, я так боюся, − шморгає носом Торі, стискаючи бліді тремтливі пальці в кулаки. − Який він? Може, ти бачила?

Вона вже давно готова до виходу, сукня в ідеальному вигляді, вогняне волосся знову прикрашене перлами. На ногах витончені черевички. А покоївки відіслані геть, щоб перед очима не вешталися. А насправді просто для того, щоб нам ніхто не заважав розмовляти одна з одною відкрито.

– Ні, я не бачила короля демонів, – хитаю головою. – Знаю тільки, що твій кортеж уже готують в дорогу.

− Зворотну? − виривається у Торі істеричний смішок.

Зараз вона сидить на невеликому табуреті. На самому його краєчку, щоб не пом'яти вбрання. А я, стоячи позаду, пригладжую полум'яні кучері, вкладаючи їх у бездоганну хвилю. А потім, опустивши долоні на плечі Торі, підбадьорливо їх стискаю, заспокоюючи й ділячись тими крихтами своєї сили, що встигла накопичити. Їй вони потрібніші. Он як трясеться від страху і хвилювання.

− Ну, що за дурниці ти кажеш? Він сам попросив твоєї руки. Отже, йому потрібний цей шлюб. Ти йому потрібна. І навіть мені демони не видалися жорстокими. Тож все буде добре.

Я дуже хочу вірити в це. Хоча б для неї.

– Якщо його дар мене прийме, – подруга судомно зітхає, опускаючи голову. – А я навіть не знаю, що це означає. Як його дар мене може прийняти, чи не прийняти? Вони ж темні. А я світла і ще навіть не ініційована. Мама казала, що це станеться, коли я ляжу з чоловіком вперше. Може, виявиться таке, що я взагалі порожня магічно? Може мені від мами зовсім нічого не передалося? Може, я ніяка не відьма?

Світла. Вона світла відьма. І я… світла. Адлар казав, що його темряві подобається моє світло. Може, темряві Аєдана має прийтись до смаку світло Торі? Але якщо так… то чи все мені розповів про свою печать його підступна демонська високість? От відчуваю, що далеко... далеко не все. Як мені дізнатися решту, і чи потрібно це мені?

Напевно, краще триматися від нього якомога далі й покинути Раграст після весілля Торі, як я й мала намір. Відразу як тільки з'явиться можливість. Він уже допоміг мені. Дуже сильно допоміг. І не лише тим, що захистив. Він показав мені, що поруч із чоловіком можна почуватися у безпеці, дав надію на те, що в майбутньому я, можливо, зможу зцілитися та стати матір'ю. І вже за це я безмежно йому вдячна. Але ризикувати своєю свободою, здобутою такою величезною ціною, я точно не можу.

− Ти дуже схожа на свою матір, − кажу задумливо, продовжуючи погладжувати плечі подруги. – Така сама красива. Шляхетна. Світла душею. Сильна. Це… відчувається. І я впевнена, що король Аєдан також це відчує. І оцінить. Він же чистокровний демон.

– Адлар теж чистокровний. Але я йому не сподобалася. Зовсім, – з дещицею жіночої образи повідомляє Торі. Щоправда, відразу ж пожвавлюється: – Зате ти йому сподобалася. Мені Хефі розповіла, що він тебе вчора захистив від мого батька. І забрав до себе. І це вже вдруге. Ти провела з ним ніч?

− Хефі так сказала? − видихаю обурено.

Не те щоб я була сильно цим здивована − Хефі ще те балакунка − але дуже неприємно, що вона таке про мене говорила за спиною. Гаразд, якщо тільки з Торі. Але може й ще з кимось.

− Ні, про ніч це вже Оддет, − роздратовано пирхає Торі. – Я вранці наказала їм знайти тебе. Переживала, чи все гаразд. От Хефі й розповіла мені, як батько вчора вимагав у демонів віддати тебе йому, а ті відмовилися. А потім прийшов сам принц і заявив, що ти під його захистом.

Вона повертається до мене, допитливо заглядаючи в обличчя. От і відволіклася від своїх переживань.

− Це правда?

− Так, − киваю, розуміючи, що нема сенсу заперечувати. – Все так і було.

− І ти справді ночувала в нього? − округлює очі Торі. − Оддет тут спробувала мені натякнути, що ти під демона лягла. І про Хефі всякої гидоти наговорила. Що та спочатку перед моїм батьком дупою крутила, а потім вдала, що хвора, щоб мені не служити, а сама в цей час з демонами загравала.

− Я справді ночувала в кімнаті Адлара. Але між нами нічого не було, – квапливо запевняю я Торі, відчуваючи, як мимоволі закипаю. То он чим Оддет її розлютила. − Принц зажадав, щоб я залишилася і дозволила його темряві насититися моїм світлом. Здається, це потрібно темним. І це дуже мала плата за порятунок від розправи Танрагоса.

Сподіваюся, Торі не випитуватиме подробиць. Навіть заради її розради я не хочу розповідати про те, що було сьогодні вранці.

− І ти його не боялася? − здіймає брови моя подруга.

– Боялася. Дуже. Але він обіцяв, що не чіпатиме. А за дверима я могла знову напоротися на твого батька або Калвага з його гвардійцями. Тож я залишилася там, де було менш страшно.

− Це ти правильно зробила, − киває Торі задумливо. − Треба вигнати цю заздрісну дівку. Даремно я її обрала і взяла з собою. Не розібралася вчасно, яка зміюка. Але залишати її в Аделхеї тепер небезпечно. Хто зна, що вона ще встигла помітити й розповість потім батькові. Позбудуся її в Раграсті якось.

Я киваю згідно. З Оддет Торі справді прорахувалася. З такою особистою служницею проблем не оберешся.

− Гадаю, ти маєш рацію. Тут її залишати не можна, але й тримати при собі… – і тут мене на півслові перебиває вимогливий стукіт.

Ми з Торі переглядаємось, розуміючи, що це прийшли за нею. Що час вже принцесі знайомитися зі своїм майбутнім чоловіком.

Позаяк у кімнаті більше нікого немає, мені доводиться йти відкривати. За дверима, слава богам, виявляється Мартан, а не хтось із людей Танрагоса.

– Її високість звуть у зал для урочистостей, – повідомляє мені демон.

− Вона зараз вийде, − киваю статечно у відповідь, зачиняючи двері назад.

– Богиня пресвітла, допоможи, – шепоче Торі, підводячись. Знову буквально на очах бліднішає. Робить пару глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися.

− Ти прекрасна, люба, − підходжу до неї, щоб обійняти. Цілую в щоку. − Він не зможе встояти. Ходімо. Я буду поруч.

– Так. Ходімо, − Торі робить ще один уривчастий глибокий вдих, відсторонюється від мене, випростується, високо піднімаючи голову. – Що швидше вийду, то швидше всі ці церемонії скінчаться, і я стану справжньою нареченою.