В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
− Не тікай, Зайченятко. Я тебе почув, – зітхає принц. – І поки дозволю тобі уникнути відповіді на це запитання. До того ж сам заборгував тобі одне. Закочуй рукав, поясню.
Я, мушу зізнатися, вже навіть забула про своє питання, настільки все, що відбувається, мене оглушило. І зараз з полегшенням хапаюся за можливість уникнути неприємної теми. І нехай ситуація досі відчувається шалено дикою − я сиджу на колінах у принца демонів і він мені щось пояснювати збирається − але страх вже дійсно вщух, поступившись місцем хвилюванню і навіть краплі гордості, що я змогла подолати себе, нехай навіть з його допомогою.
Рукав знову не хоче слухатися тремтливих пальців, змушуючи дратуватися на власну незграбність. Але зрештою мені вдається його закотити.
Печатка на моєму передпліччі нікуди не поділася, навпаки, здається, стала ще чіткішою й виразнішою, наче наситилася пітьмою.
– Ось це моя особиста печать, яка скаже будь-якому демонові… під чиїм ти захистом? – Адлар обводить пальцем складну і навіть на вигляд агресивну загогулину в центрі візерунка. − Ось це руна обраності пітьмою, ось ця означає захист і недоторканність, ось ця − приналежність.
− Тобто... загалом ця печать означає, що я належу вам? − намагаюся хоч якось вкласти в гулкій голові все, що почула. І не подобається мені те, що виходить. Не для того я насилу скинула з себе одні пута, щоб знайти нові. І що то за приналежність? Він оголосив мене своєю власністю?
– Приналежність буває різною, маленька. Ця більше зобов'язує мене, ніж тебе, – дає вже зовсім незрозумілу відповідь Адлар. – Печать на твоїй руці каже, що я взяв на себе відповідальність за тебе та твою безпеку. І зазначив для всіх, що ти під моєю опікою. Але в нас з тобою, здається, був договір. І тепер ти мені винна вже цілих два поцілунки.
І він із лукавою усмішкою підставляє мені щоку.
