В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
Танрагосу, як своєму сюзерену, господарі замку поступилися головними покоями. Принцесі Ланторініаль і принцу Адлару дісталися обидві гостьові, а всім іншим, як я і боялася, доведеться ночувати в спільних кімнатах. Хіба що служниці принцеси зможуть залишитися з нею, якщо вона забажає. А Торі точно забажає. Після минулої ночі вона, швидше за все, захоче, щоб я була поряд.
− Я б не радив вам ночувати у принцеси, − тихо вимовляє Мартан, крокуючи поруч зі мною. Немов підслухавши мої думки.
– Звідки ви… Чому? − розвертаюся я до нього.
− Ну, якщо хочете опинитися там, куди Танрагос в будь-яку мить без зусиль може зайти, а нам ходу немає, то тоді, звісно, можете залишатися зі своєю пані, − знизує байдуже плечима демон, вибиваючи з мене повітря.
Він має рацію. Богиня пресвітла, він жах, як вірно все каже. Танрагос справді може прийти до своєї дочки, коли йому заманеться. І я там буду повністю беззахисна перед ним. Доньку він не послухає. Не тоді, коли від злоби аж димиться.
− Що ж мені робити? – шепочу розгублено.
– Просто скажіть її високості, що вам потрібно ночувати в іншому місці. Гадаю, вам буде не важко придумати причину. І я відведу вас до принца Адлара, − вкотре повністю позбавляє мене самовладання червоноволосий демон. − Він хотів поговорити з вами. У нього й спитаєте.
