В твоїх руках не страшно - Ольга Островська

Варден – це невелике, але дуже важливе для оборони Аделхея місто-фортеця, побудоване на схилах пагорба на кордоні з Луадою, князівством дволиких. Кортеж, звісно ж, зупинився не в самому місті, а в замку Варден, що стоїть на вершині цього пагорба. І його мешканці явно не чекали на прибуття таких високих гостей саме сьогодні.

Це помітно і з того, яка божевільна метушня зчинилася тепер у внутрішньому дворі, і з того, яким оглушеним і розгубленим виглядає барон Тібот, сеньйор цих земель, що вибіг зустрічати свого короля з дочкою і, як він несподівано з'ясував, з принцом демонів.

Хефі вискочила з воза одразу, як той зупинився, щоб терміново бігти до своєї пані. А я, спочатку ретельно перевірила свою торбинку, поправила одяг, пов'язку, ще хвилину посиділа, стискаючи й розтискаючи кулаки, намагаючись зібратися з силами й заспокоїтися, і лише після цього відчинила дверцята, маючи намір теж вибратися назовні.

Замок – це не заїзний двір. Тут треба бути вдесятеро обережнішою. Особливо, після того, як Танрагос та його вірний пес Калваг дізналися, хто саме вночі своїм втручанням позбавив короля його жорстокої забави. Тут слід боятися кожного темного кутка і кожної тіні, яких у цій великій кам'яній споруді напевно дуже багато.

Це якщо не думати про те, що Танрагос може просто зажадати, щоб мене до нього привели. Залишається тільки сподіватися, що йому справді буде не до якоїсь там відьми. Хоча кого я обманюю? Знаю, що образи він не забуде.

− Щось ви довго, пані Мар, − чую, як тільки висовую голову з воза.

І цього разу голос Мартана мене зовсім не лякає, а навпаки, змушує відчути полегшення. Я дуже сподівалася його почути, ну чи Бранна. Бо це означає, що я буду не сама. Отже, мене справді охороняють. Не знаю, що від мене за це зажадає принц, але зараз я просто щаслива, що мені є за ким сховатися.

− Вибачте. Я не знала, що ви чекаєте на мене, – винувато посміхнувшись, я вже зовсім спокійно спираюся на простягнуту мені руку. Як швидко я звикла, однак.

− Сумніваюся, що ви дурні. Тому роблю висновок, що настільки недовірливі, – впускає демон, допомагаючи мені спуститися. – Накази принца Адлара не порушують. Він у вас зацікавлений, отже ви під його захистом.

− Зараз я цьому рада, − тихо зізнаюся, відсторонюючись і закидаючи свою торбинку за плече. – Збагнути б ще, чому він у мені зацікавлений.

На це Мартан нічого не відповідає, лише окидає мене задумливим поглядом, ніби сам собі ставить це питання.

Торі вже явно піднялася до донжона. Не видно в людному дворі і Танрагоса з Адларом. Зате он стоїть Калваг із кількома гвардійцями, дивиться прямо на мене, і його погляд мені зовсім не подобається. Почуваюся дичиною, яку вистежують мисливські пси.

А ще я гадки не маю, куди мені тепер подітися. Як відьмі Мар, мені треба терміново знайти свою пані. Але поряд з нею з величезною ймовірністю я можу зіткнутися з королем. І ще, швидше за все, з Адларом, хоча цей за бажання і так мене може будь-якої миті знайти.

Може, краще відразу сховатися в кімнатах, відведених слугам її високості? Тільки спочатку треба дізнатися, де вони, ці кімнати, якщо такі взагалі нам відведені. Прикордонний замок навряд чи має у своєму розпорядженні великі зручності.

Виходить, що в будь-якому випадку мені доведеться спершу йти до головної вежі й вже там розбиратися, що далі.

Слава богам, щойно ступивши у величезний пишно прибраний загальний зал, наповнений людьми, я попри дуже мізерне освітлення відразу помічаю Торі, що сидить біля каміна в компанії досить миловидної старшої жінки, швидше за все, баронеси. І в супроводі Мартана непомітно пробираюся до своєї подруги, щоб завмерти в тіні з нею поряд. Бачу, як трохи повертає вона в мій бік голову, даючи зрозуміти, що помітила мене, і відступаю до стіни, щоб не привертати більше нічиєї уваги.

– Ох, ваша високість, це така честь для нас, – улесливо воркоче співрозмовниця принцеси. − Ми не чекали, що ви так швидко прибудете, але готувалися до вашого приїзду вже давно, тому кімнати залишилося лише протопити, щоб вам було комфортно. Ночі у нас холодні та вогкі, навіть посеред літа.

– Дякую, баронесо. Я дуже ціную це, – чемно киває Торі.

— Ваша високість, даруйте, що цікавлюся, але коли ж нам тоді чекати на короля Аєдана? – питає господиня замку, крадькома кидаючи погляд на чоловіків, що сидять в іншому кутку залу. Там її чоловік явно почувається вужем на сковорідці, намагаючись підтримати розмову одночасно і з похмурим Танрагосом, і з холодно байдужим Адларом.

– Завтра вранці, можливо, навіть на світанку. Його високість принц Адлар запевнив мене, що його брат дуже поспішає на цю зустріч, − ніяково посміхається принцеса, як і належить молодій нареченій перед зустріччю з нареченим.

− О-о-о, як романтично! − округляє блискучі очі баронеса. − А чи правда, що король демонів дуже вродливий з себе?

От далася всім його привабливість. Хіба привабливість говорить про душевні якості? Танрагос у молодості теж вважався красенем.

− Так, він дуже привабливий, якщо вірити портрету. І, здається, вони з братом дуже схожі, – змовницьким тоном повідомляє Торі, нахилившись трохи до своєї співрозмовниці, і вони обидві спрямовують зацікавлені погляди на Адлара.

− Вам дуже пощастило, ваша високість, − з придихом видає баронеса, викликаючи в мене невиразне роздратування.

І не боїться вона так відверто вирячитися на іншого чоловіка, коли свій поруч знаходиться? Та й Торі туди ж. Про що тільки думає? Адже завтра з нареченим зустрічається.

А мені раптом вчувається насмішкувате і ледве чутне хмикання з боку Мартана, що підпирає стіну за кілька кроків від мене. Я навіть повертаюся до нього, сподіваючись розгледіти вираз обличчя, але демон лише запитливо здіймає брову, у відповідь на мій погляд.

Незабаром гостям пропонують пройти до вже приготовлених кімнат, щоб відпочити з дороги і перевдягнутися до вечері. І Торі, піднімаючись слідом за баронесою, цілком очікувано киває мені, щоб я йшла за нею.