Спалена корона - Ярослава Денін

-Не хочу це признавати, але на цій дорозі я вперше. - Чоловік насупився і нахилив тулуб до керма і лобового скла.

  О ні! Це мені не подобається! 

  За вікном не було видно абсолютно нічого, фари, здається. зламались, увімкнути їх не вдавалось. Дорогу зараз були освітлені лише місяцем, бо навіть зорей не було, все закрито туманом.

  Я хотіла знайти хоч один предлог, або пояснення такому дійству, але ніяким результатом і не пахло ... допоки я не побачила синій блискучий шар, що летів повз ці кущі.

Агов! А це схоже на підставу для того, аби вийти із машини! 

-Зупиніть авто. - Попросила я.

-Що? Ви серйозно? Прямо тут? В незнайомій пустоші з товстим шаром туману?! - Водій продовував повільно їхати, але тепер час від часу повертав голову до мене. - Ні, все ж таки ви не закінчете цей турнір перемогою ... ви просто-напросто не доживете до фіналу!

-Буль ласка. Зупиніть. Машину. 

  Чоловік почав сумніватися у своїй відмові, але продовжував їхати.

-Це не на довго, зупиніться вже в решті-решт!

  Авто різко зупинилось і водій повернувся до мене усім тулубом. Його вираз обличчя не гарантував нічого супер хорошого для мене, але і нічого поганого. Це скоріше втомлений погляд. Неначе він дійсно віз малу дитину, якій різко закортіло в туалет посеред дороги.

  Я відкрила дверцята зі своєї сторони і вже хотіла вийти, але мою руку легко потігнули назад у салон. Я різко повернула голову, гадаючи, що це водій хотів щось сказати, але ...

-Куди тебе несе, жінко? - Спросоння спитав Вільям, чия голова лежала на плечі матері.

-Тебе остання подія не навчила, що не слід до досить молодих дівок звертатись як ,,Жінка"? - Підіймаючи над головою свій клатч, все ще з закритими очами, питала мати.

-Кхм ... та ні, пам'ятаю. - Хлопець на секунду поглянув на синець на лівій руці, який відьмі все ж вдалось поставити принцеві. - Так що, Аїдо, куди тебе несе? Зараз глуха ніч, туман, майже нічого не видно, ми посеред хижої природи, тож, куди!?

-Не твого розуму справа! Сама якось вирішу що мені робити!

-Агов! Молодята! - Помахавши рукою перед нашими обличчями відізвався водій. - Ви виходити будете чи ні?

-Так! - Це я.

-Ні! - Це Вільям.

-От ти і залишайся, - я забрала руку у хлопця і висунула тулуб із машини, наостанок кинувши, - а я не планую сидіти без діла!

-У Вас десять хвилин! - Тільки встиг крикнути водій, як двоє молодих людей покинуло автомобіль.

***