Спалена корона - Ярослава Денін

-Все навіть гірше, аніж можливо уявити, - Почав Вільям, - і зараз я не про нашу дорогу сюди.

-Вільяме! - Я розуміла до чого він веде. Я точно не була зараз готова розповідати сім'ї про ситуацію, яка відбувається.

-Аїдо, я розумію, що ти звикла вирішувати все самостійно! Але війна — не той випадок. Ми маємо стати всі разом і на один бік! Чорт його знає, що буде далі. 

-Стоп! Війна? Мила, чому ти не розповідала мені про це? - О ні, це саме те чого я не хотіла бачити ... стривожений погляд дідуся. Нервозність відчувалась і в тремтячому високому голосі, нетиповому для дідуся.

-Дякую, Вільяме, що підняв цю тему! Щиро тобі дякую! - Не знаю, що так сильно виводило мене на агресію, але емоції переходили вже всі кордони адекватності. Вогонь був незадоволений тим, що перейшли наші виставлені кордони і впхув вперед. - Тепер пояснюю всім в деталях. Якщо, звісно, ви готові мене слухати ...

***

  Тема, піднята Вільямом, затягнулась аж до обіду. Весь цей час мене запалювали питаннями і друзі, і сім'я. Не знаю, чого від мене очікували Лінда з братами та Карою, якщо їм я вже все винесла. Хоча ні, їхній інтерес легко пояснити — це все стрес. І це не дивно. Не кожного дня дізнаєшся про можливу війну в своїй країні. А особливо, якщо твоя близька людина є головною ціллю цієї війни.

  Коли всі питання були закриті, а животи ситні всі нарешті пішли по своїм справам. Дідусь покликав хлопців та батька на «серйозну чоловічу розмову», Велінда із Карою пішла у сад наводити лад в голові після розмови, а мати знову відправилась кудись на природу на пошуки трав. Для неї це заняття — найцілючіші ліки та заспокійливе.

  Я ж в свою чергу відправилась у своє вже звичне місце, в якому вчора я провела цілу ніч — королівська бібліотека. Після ранкової розмови моя мотивація на пошук можливого виходу із ситуації збільшилася в рази, буквально змушуючи мене йти на пошуки нової інформації. 

  Я вже прийняла той факт, що оминути цієї війни не вдасться. Скільки існує цей світ, нікому не вдавалося мирно вирішити питання із Синім Вогнем. Всі справи завжди закінчувалися смертями і добре, якщо не масштабними. Моєю задачею зараз є знайти той вихід, де будуть мінімальні смерті. Я б була навіть готова пожертвувати своїм життям, якби не знала, що через це поглине все і миттєво ...

-Аїдонько, Вогнику, до тебе можна? - Крізь великі двері бібліотеки увійшла бабуся.

-Ой, звісно можна. Тобі, Ба, можна все! - Із втомленим голосом протягнула я.

-Ой, та ну тебе! Теж мені, турботлива онучка, яка навіть не попередила про війну.

-Ну Ба-а ... !

-А-ну циц! Не сваритися я прийшла! Я допомогти хочу! Знаю я, - бабуся висунула долоню вперед, неначе зупиняючи поток моїх слів, - що сама все зробити хочеш! Але все ж, як не як у мене є великий багаж знань та досвіду, мила. А також я єдина в сім'ї, хто знає все про твій дар.

-Ну добре, я здаюся! Але тільки для тебе.

-От розумничка! А тепер скажи бабі, що ти вже встигла собі надумати ... ?

***