Спалена корона - Ярослава Денін

-Гаразд, я так розумію, ви не відстанете, вірно? - Після глухого кивка від усіх друзів, я продовжила. - Тоді готуйтеся до однієї ... до двох новин. Одна погана, інша … для кого як. 

-Ми всі уважно слухаємо. - З серйозним обличчям, таким, яке діти зображують щоб здатися дорослими і важливими особами, заявила Кара вставши з дивана. 

-Пропоную спершу сісти. - Я вмостилася між Лі та Вільямом на диванчик навпроти Кари та братів Лі. - Почати з якої? 

-Та з будь-якої! ... А, постривай, ні! Давай з гарної ...

-Ми з Вільямом ... загалом ми разом.

-ТАК! - Одночасно крикнули на весь кабінет дівчата, злякавши при цьому засипаючих братів Лі. 

-Я знала, що не дарма підробляла звідницею! - Переможно вигукнула Кара і без попередження обняла Лі, від чого та трохи смикнулася. - Вибачаюсь, я на емоціях. 

-Так, уявляю твою реакцію на другу новину ...

-Стривай-но, а як давно? Ну, просто, коли ви йшли до Столиці ви ж сильно посварилися. А тут повертаєтесь і вже разом! Коли встигли то? 

-У Руїнах. Ми там переночували в одній плюс-мінус цілій будівлі, ну і ... там і зізналися один одному.

-Я сподіваюся ви не ...

-Кара! 

-Все-все, просто запитала! Ну, загалом, я за вас рада. Я знала, що так буде. Я була впевнена, що ви будете все-таки разом, адже ви ідеальна пара. Я, до речі, вам про це неодноразово говорила! - Тароторила Кара.

-Я теж за вас шалено рада, але давайте відсвяткуємо після другої новини. Якщо вірити словам, що ви встигли сказати ... нас чекає щось жахливе. - Відсунувшись від Кари, що все ще обіймає, відповіла Лі.

-Так, ти маєш рацію. Загалом, думаю, ви чекаєте більш детально, ніж „Ми всі помремо!”. Так що почну з моменту коли ми пішли до Столиці. - Оголосила про початок розмови я. - Ще в лісі, Вільям сказав мені бути акуратною і якщо що не йти за вогником, але в Руїнах … Загалом мене звело з Темним Володарем … Він загрожує війною через якийсь час, як ми з Вільямом думаємо, близько місяця ... Тому так, він загрожує війною, або ...

-А другий варіант ми навіть розглядати не будемо! Ти хочеш щоб весь світ помер? - Перебив мене Вільям 

-Він хоче тебе убити?! - Закривши рота рукою спитала перелякана Лі.

-Ну, майже. Відібрати вогонь.

-ЩО?!Ні, мила, краще вже війна!

-Ми ще думаємо над тим, що робити, ми ще не вирішили.

-Та Що тут вирішувати?! Прийдеш, поговориш із цим дядьком, типу: „Так і так, йди з нашої території і ми не будемо битися”. Що складного? Мова вам для чого придумана? Ні, ну серйозно!

-Та ні, так не вийде. Якщо йдеться про Темного Володаря, то сенсу від "просто поговорити" не буде! Він якщо знайшов собі мету, то піде до неї будь-якими шляхами! Не знаю чому, але в мене погане передчуття … -Почав роздуми Віллі.

-Мій брат правий. -Відповів Шилл. - Я чув про нього. Він не відступить. 

-Я знайду вихід! Тільки довіртеся мені. 

-Як ти його знайдеш? Нам більше нічого не залишається, крім як боротися з ним та його армією. -Знову заявив Уїл.

-Уїльям. Адже я начебто як просила. - Повільно повернувшись до нього обличчям почала я. - Ніколи не сумнівайся у мені! Ні в діях, ні в намірах. Обіцяй мені!

  У кімнаті повисла тиша. Трунова тиша. Що ж його так збентежило у моїй фразі? Боїться подібних обіцянок? Чи мені боїться довіряти? 

-Клянуся своїм серцем. 

-Хмм, а чи це щиро сказано? - Вирішила трохи познущатися я.

-Як ти там казала? Ніколи не сумнівайся в мені. Ні в клятвах, ні в діях, ні в бажаннях. 

-Ха-х, а бажання то тут до чого? 

-До того. - Після цієї фрази губи хлопця аж надто близько опинилися біля моїх, але вже будучи в гребаних міліметрах від мого обличчя хлопець зупинився. 

-То що? Пообіцяй. І довірся мені, сонце. 

-Але ж ти знаєш відповідь. -Пошепки відповіла я і куточки моїх і його губ поповзли вгору, відкриваючи при цьому посмішку у всі тридцять два.

-Да знаю. Але хотів би почути відповідь від тебе. - Все так само пошепки відповів хлопець і його губи м'яко, але владно накрили мої. Вогник усередині знову розгорівся вимагаючи відповісти ніжністю на ніжність. Магія вимагала більшого. Вимагала взаємності та тепла. Але у Вільяма були на те інші плани. 

-То що? - Віддалившись від мене на таку відстань, щоб бачити моє обличчя, але не віддалятися надто далеко посміхнувшись, спитав хлопець. 

-Обіцяю. - У його манері відповіла я.

-Воу-воу, голубки. Ми за вас раді, але давайте не при нас. Бо бути свідками ваших любовних стосунків ми не наймалися. -„Захищаючись" виставивши руки перед собою заявила Кара і хотіла було попрямувати у бік дверей, але :

-Стій! У мене для всіх вас пропозиція. Поїдемо до батьків разом, мені може стати в нагоді ваша допомога. - Підморгнувши наостанок сказала я.

-Що в королівський палац?! Так просто?! - Поклавши руку на серце, з переляканими великими очима прокричала Лі.

-Так Лі, справжній королівський палац, до якого ми вирушаємо вже за годину. Витягніть зібрати речі.- Розвернувшись на п'ятах у бік дверей оголосила я і вже хотіла було піти і відчинити заповітні двері, але ... вирішила підключитися до їх приколів. - А хоча почекайте, не так ... Кхм, кхм ... Я, Аделаїда Дарвін Дефо, на правах майбутньої королеви королівства Нествіль вимагаю, щоб рівно через годину всі ви стояли біля виходу з академії з готовими сумками! Ну і … бажано у хорошому настрої. 

***

  На мій подив, зібралися друзі і швидко. Я навіть більше скажу, я з Вільямом прийшла останньою! Я не знаю, які речі лежали в моїй сумці, бо їх складав Вільям, поки я була в бібліотеці. На себе я одягла теплий бежевий светр та чорні джинси. З верхнього зимового одягу - чорне пальто і в'язаний білий шарф. Волосся заплела в "Мальвінку" і випустила пару пасм у обличчя. На вулиці йшов мокрий сніг, вже не покриваючи собою землю, а лише перетворюючись на калюжі. Час наближався до заходу сонця. Теплі відтінки стали виходити з-за обрію готуючись до заходу сонця. Казковий час. На обличчях друзів грала щира усмішка. Очі Лінди світилися як ніколи яскраво.