В твоїх руках не страшно - Ольга Островська

− Зайченя, отже? − чую глибокий хриплуватий баритон князя і змушую себе підняти на нього погляд. – Радий нарешті познайомитися з тією, що не тільки врятувала мого сина, а й завоювала його серце. Я перед вами у неоплатному боргу, чарівна ельра.

От точно малий звідник наплів з три мішки вихвалянь про мене, щоб точно зацікавити мною свого батька. Сподіваюся, той не сприйняв серйозно захоплення сина. Хіба мало, що там дитина хоче. Не буде ж дорослий чоловік йти на поводу у свого хай навіть дуже любого чада, і серйозно розглядати мою кандидатуру на роль своєї дружини. Навіщо йому незрозуміла незнайомка, хай навіть цілителька?

Щоправда, внутрішній голос мені відразу нагадує, що тепер я вже ніяк не зможу видати себе за просту цілительку.

Маги життя скрізь цінуються. А якщо ще й хтось дізнається, що я стала жрицею Пресвітлої...

Ні, про це точно не треба нікому розповідати. Принаймні, поки я не навчуся виживати в цьому світі... Або поки не погоджуся на довічний захист Аєдана, як він від мене очікує.

– Думаю, княжич трохи перебільшив мою роль у його порятунку, – зауважую зніяковіло, опускаючи вії.

Стороннім чоловікам краще зайвий раз у вічі не дивитися, цим лише привертаєш до себе увагу. Цю науку я дуже добре засвоїла, будучи дружиною Танрагоса. Але й зараз вона не зайва. Увагу я привертати, як і раніше, зовсім не хочу, як і провокувати ревнощі Аєдана.

– Я лише трохи підлікувала княжича, наскільки мені тоді вистачило сил. А від ворогів його врятували його величність із братом та інші воїни Раграста, – повідомляю твердо, все ще сподіваючись, що цим закрию тему.

Вовченя у відповідь на мої слова відсувається, ображено насупившись, а на губах Інгальфа з'являється лукава усмішка.

— Ну, розповідь Івера підтверджують і брати Рагри, тож я схильний думати, що дехто тут надто скромний. Втім, я от пригадую, що одна маленька ельра і в дитинстві вміла справити незабутнє враження своєю чемністю. І вмінням опинитися в найнесподіванішому місці − теж. Мені приємно побачити, якою неймовірною красунею виросла та дівчинка, що одного разу випадково зустрілася мені в королівських садах Террвіна.

Інгальф поволі наближається, ніби підкрадаючись, зупиняється навпроти мене.

Стає поряд з ним і маленький княжич, явно намагаючись наслідувати батька в манері рухатися і тримати себе. Той відразу обіймає хлопця за плечі таким звичним дбайливим жестом, що навіть сумніву не виникає в тому, наскільки близькі батько та син.

Я намагаюся хоч якось зібратися з силами, щоб знайти гідну відповідь на його слова. І при цьому не показати, як вони мене налякали.

Впізнав все-таки. Якби це сталося зі мною до приїзду в Раграст, мене б удар схопив, накривши безпросвітною панікою і бажанням негайно дременути світ за очі. Але й зараз мені страшно. Я ж гадки не маю, чим це може для мене обернутися.

Що він знає про ту дівчинку? Знає, ким вона була і ким стала згодом? Навряд чи княжичу Луади було цікаво тоді дізнаватися щось про маленьку ельру, яка сполохала його випадкову коханку. В нього просто не було причин мною цікавитися. Мені дуже хочеться у це вірити.

− Ви знайомі? − на моїй талії опиняється долоня Аєдана і він власницьким жестом притискає мене до своїх грудей.

– Знайомством це важко назвати, – очі Інгальфа звужуються.

Він кілька секунд оцінювально буравить чоловічу руку на моєму животі, підіймає потемнілий погляд на моє обличчя, а потім на Аєдана.

– Я одного разу мав задоволення кілька хвилин милуватися найкрасивішою юною світлою, яку мені тільки доводилося зустрічати. Але вона була тоді зовсім ще малечею і дуже швидко втекла, так і не представившись. Як справжнє полохливе зайченя. Моєму вовку сподобалася ідея почекати, поки це світле диво подорослішає, і подивитися, чи захочеться мені відкрити на неї шлюбне полювання. Потім, щоправда, зміни в моєму житті змусили мене надовго викинути з голови будь-які плани щодо пошуку дружини. Але зараз я от думаю, а чи не доля часом так розпорядилася, що саме та дівчинка, котра мені так запам'яталася, врятувала мого Івера від смерті й стала настільки дорога для нього?

Він це говорить, а я буквально відчуваю, як кам'яніє чоловік, що стоїть позаду мене, помічаю, як розлючено здіймається навколо нас його темрява, вмить оточуючи мене своїм захисним коконом.

Але ж князь не може натякати на те, що я думаю? Не може? Навіщо йому це? Навіщо йому я?

Невже теж через світло та кров Древніх?

Ні-ні-ні, тільки не це! Будь ласка! Не треба!

Але Інгальф навіть не думає зупинятися. Знову дивиться на мене. Вибагливо, хижо.

– Скажи мені своє ім'я, світла. Мушу знати, кому завдячую життям сина.

– Навіщо? Мені не потрібна подяка за те, що я зробила за велінням серця. І моє ім'я вам знати не обов'язково, − випалюю я, випереджаючи Аєдана, що вже теж зібрався щось сказати.

– Хм, така скромна та таємнича. З сильною кров'ю та величезним даром. Полювання буде знатним, – з передчуттям посміхається перевертень, і я краєм ока помічаю, як вдоволено спалахують очі його сина. От обоє рябоє, що батько, що син.

− Ти про мою наречену зараз говориш, вовче! − гарикає Аєдан, миттєво переміщаючи мене собі за спину.

– Наречена – не дружина. Вона ще може вибрати собі іншого чоловіка, − як щось належне, заявляє князь, знизавши плечима. − Ваш зв'язок неповний, я дуже добре це відчуваю, демоне. Може, до мене ця світла крихітка буде більш прихильна? − погляд сірих очей знаходить мене. І цей вовчисько нахабний раптово мені підморгує: − Я вмію бути дуже ласкавим, маленька. Обіцяю, тобі сподобається бути моєю.

− Ти нариваєшся, Інг! – низько гарчить мій демон, не даючи мені й слова сказати, стаючи, здається, ще вищим, потужнішим і страшнішим.

− Ого, тебе криє, − вишкірюється у відповідь перевертень. Відпускає сина, і той тямуще відбігає убік, захоплено наляканими очима дивлячись то на батька, то на короля демонів. – Отже, ця дівчина точно того варта. Поєдинок, рогатий? Вирішимо це по-чоловічому, як традиції велять?