В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
І тепер от нам знову довелося зустрітися. А я навіть не знала, що тоді бачила того самого племінника та спадкоємця князя перевертнів.
Може, він мене не впізнає? Я ж зовсім дівчам була. Та й бачив він мене тоді від сили кілька хвилин.
– Вітаю вас, князю, – схиляю чемно голову, якомога спокійніше зустрічаючи його уважний погляд, і радіючи, що за моєю спиною стоїть Аєдан.
Щось мені тривожно від того, як цей перевертень на мене дивиться.
− Зайченя!!! – перериває наші переглядини дитячий вигук.
А ось і княжич помітив наш прихід.
І знову мене мало не змітає цим маленьким вихором.
− Вітаю, мій хороший. Я дуже рада тебе бачити, − обіймаю хлопчика у відповідь, дійсно щиро радіючи. І гріючись у променях його світлих емоцій.
− Я так злякався за тебе. Навіщо ти пішла з тією старою відьмою? Навіщо? А якби вона вбила тебе? − ображено сопить вовченя, стискаючи мене так, що ребра починають тріщати.
– Не вбила б. Вона віддала мені дещо дуже важливе, що належало моїй бабусі, яка давно померла, – посміхаюся я, гладячи темно-русяву маківку.
− Тоді чому ти так довго спала після цього? − викривально скидає він на мене погляд.
– Тому що це була магічна річ, а я не така сильна, як була моя бабуся, і мені потрібен був час, щоб впоратися з цим… подарунком, – пояснюю я хлопчику, відчуваючи на собі пильний погляд його батька.
