Тільки ми - Ліка Радош

Стас

Триндець прийшов, коли його зовсім не чекали. В один момент усе звалилось на раз. Останній тиждень з Аліною практично не бачились. Кілька хвилин постоїмо під під'їздом та й усе. На роботі, на котру я вийшов, як і домовлялись після свят, зараз напряг. Ми зробили помилку в програмі. Тобто один зробив, а другий пропустив, ще б трохи і віддали замовнику. Тепер переробляємо, своїм коштом і в вільний час, бо зараз на диво маємо багато роботи, хоч фірма доволі молода. З одної сторони це і добре, все-таки позначиться на зарплаті, та з іншої – моє особисте життя на цьому застигло.

Я б міг і не іти працювати в чужу фірму. Мій батько успішно веде бізнес. Має свій меблевий магазин. І звичайно він чекає мене з відкритими обіймами. І будь-яка вакансія, від продавця до заступника керівника, для мене відкрита. Та працювати з моїм батьком, це зовсім втратити самостійність і забути про власну думку. Дуже авторитарний чоловік.

Скільки було шуму, коли вибрав програмування собі за професію, а не пішов вчитися введенню бізнесу. Та з часом батько змирився. Хоча довго воркотів, що змушений платити гроші за те, що сина вчать сидіти цілими днями за комп'ютером. Перспектив в цій професії він не бачив. А ось економісти, бухгалтери, юристи – це зовсім інша справа.

Та зрештою, з моїм вибором він погодився. Не те щоб прийняв, але з часом перестав пиляти.

Попередній тиждень зовсім не бачились. У вихідні пообіцяв батькам поїхати з ними до хрещеного на день народження. Мовляв, так не гарно, скільки часу не бачились. Та я й не проти! Просто, все так складається мені не на руку.

А в неділю хлопці з роботи вирішили зустрітись в барі посидіти, відпочити. Я пробував відмовитись та, як виявилось, якраз я і був головним дійством, оскільки останнім попав в колектив. Кликати Аліну з собою в компанію, яку я і сам ще погано знаю, не хотів. Коли вже привикну до всіх і вивчу, тоді – звичайно.

І з нову новий тиждень пішов по накатаній доріжці. В Алінки моєї пари. В мене робота. Добре, що вже не потрібно засиджуватись понаднормово. Проект в понеділок успішно здали. А сьогодні маю надію, що проведу з маленькою трохи більше часу. Задумуюсь над походом в кіно. Все-таки темні зали кінотеатру дозволяють отримати яке-не-яке відчуття усамітнення.

Обідній час. В Аліни пари сьогодні вже мали закінчитись, тож набираю її, щоб запланувати нашу зустріч. Скучив капець. Розмови телефоном ніколи не замінять реального спілкування, якими б довгими і щирими вони не були.

Довго не відповідає на виклик. Чую короткі гудки. Проте не здаюся, ще раз набираю, швидше за все не чула, має погану звичку вимкнути звук дзвінка, а телефон закинути в сумку. А в моєї маленької таки, та сама, дівчача сумка, де чорт голову зломить, перш ніж щось знайде. Вже не сподіваюсь, що зараз додзвонюся. Швидше за все, потрібно спробувати пізніше, коли вже до дому добереться. Повертаюсь до роботи.

Через деякий час мій телефон починає грати улюбленою мелодією. Аліна телефонує. Хапаю телефон та виходжу в коридор, щоб поговорити.

- Привіт! Ти дзвонив – я не чула. – одразу починає дівчина, як тільки підняв трубку.

- Привіт. Я так і подумав. Ти вже в дома? Змерзла, мабуть? – затягую нашу розмову. Просто приємно чути її голос.

- Так, щойно зайшла до квартири. І так страшно змерзла. Сьогодні мороз скубає не на жарт. А в тебе як справ? Нових проблем собі ще не наробили? – жартівниця мала.

- Поки ні. Тому вирішив ловити момент. Сподіваюся підтримаєш мою пропозицію сходити сьогодні в кіно. Трішки в кафе посидимо, а потім на вечірній сеанс. То що кажеш? – запитую. Сумнівів, звичайно, нема, що погодиться.

- Я не проти. Точніше з радістю. О котрій зустрінемось, куди рушати?

- Ти про що, маленька? – перебиваю. – На шосту вечора будь готова, я за тобою заїду. Батько залишив мені авто в повне користування, так що носа свого морозити не будеш.

- Добре. Добре. Домовились. Я ж просто не хотіла завдавати тобі клопоту. – тихо відповідає Алінка.

- Про що ти говориш? Більше часу провести в твоїй компанії зовсім не клопіт. Щоб більше подібного не чув! Зрозуміла? – жартуючи повчаю.

- Ну. Ну як скажеш. – з дивною інтонацією кидає відповідь.

- Алінка, трапилося щось, про що я не в курсі? Чи ти просто настрою не маєш? – запитую. Бо вже давно вивчив інтонації її голосу.

- Все добре. І настрій в мене такий як треба. Якщо це все, то я б хотіла трохи підготуватись до завтрашніх пар, раз вечір буде зайнятий. Та й ти, мабуть, маєш копицю справ. – якось дуже втомлено промовляє слова дівчина.

- В тебе усе добре? Бо щось твій ентузіазм дуже різко впав. Може ти не хочеш нікуди іти? – уточнюю. І надіюся, що отримаю заперечну відповідь.

- Все добре, Стас. Давай поговоримо коли зустрінемось. В мене дійсно є багато справ зараз. – так само рівним голосом відказує мені Аліна.

- Ну, коли так...Тоді до зустрічі? – вирішую поступитись і не допитуватись зараз.

- Так до зустрічі. – відповідає.

- Цілую! - Встигаю кинути на прощання і чую короткі телефонні гудки.

Дивна склалася в нас розмова. Причому, що з початку все було нормально. Що і коли сказав не так, ніяк не можу зрозуміти. І так пір'їнки з неї здуваю! Ще перед жодною дівчиною такі круги не намотував. Я не кажу, що це мені в напряг, і що Аліна не заслуговує такої уваги. Те все ж, хотілося б, щоб була трохи вдячна. Або казала прямо, що не так. Я ж не вмію читати думки. Як не подобається моя пропозиція, то хай би сказала, як саме хоче провести час.