Тільки ми - Ліка Радош

- Ти злишся, бо знаєш, що я маю рацію. – так ніби й не чує мене.

- Оксана, досить. Чи мені уже піти до дому.

Раніше ми з Оксаною жили в сусідніх під'їздах. Та того року мама Оксани купила іншу квартиру. Трикімнатну в новобудові. Ще не всі ремонти доробили, та Ксеня вже переїхала сюди. Живе здебільшого сама. Мати приїжджає рідко, а бабця залишилась в старій квартирі. Чого в принципі подруга і прагнула. Абсолютної свободи.

- Та перестань. Хочеш носити рожеві окуляри, то й носи. – кидає мені Оксана. – Каву будеш. Я вчора смачнезний тортик купила.

Киваю подрузі, що так. А й справді. Що я Оксану не знаю?

***

Відголос розмови з подругою мене переслідували всі вихідні. Вже почала сумніватися в нас. Тобто, в своїх почуттях я була певна. А ось щодо Стаса з'явилися сумніви. Я й до того все ніяк не могла зрозуміти, що йому робити поряд з такою простачкою як я. А тепер з легкої руки Ксені, сама почала вагатися. Чи справді все так ладно у нас, як здається на перший погляд?

Суботній вечір провела сама. Оксана з компанією поїхала на дачу за місто. Станіслав проводив час з сім'єю. Мої батьки також навідували давніх друзів. Тож часу на роздуми було достатньо. А на уяву я ніколи не жалілась. Тож вона відірвалась на славу. Малюючи мені похмурі картини.

А в неділю мене добила розмова з Станіславом, що сьогодні також зустрітися не зможемо, бо він домовився посидіти в барі з новими колегами з роботи. Робити мені там нічого, тільки нудьгувати буду, тому і не кличе мене з собою. Таким чином посипав добривом слова підозр Оксани, і вони почали швидко зростати.

Я ніколи не була впевнена в собі як дівчина. Не знаю чому. В нас так в дома заведено, що зовнішність не головне. Важливо багато чого іншого. Характер, працьовитість, розум, доброта і т.п. Проте, якщо батьки мене любили любою, це не означає, що я не бачила, як ставились до мене інші.

Ні, мене ніколи не цькували. Проте і уваги не звертали. Мені здається, що якби не моя дружба з Оксаною, то взагалі і не помічали б. І хоч би що, нічого змінювати я не збиралася. Мене це влаштовувало. Я не люблю бути в центрі уваги. Дивитися фільм це одне. А стати головною героїнею – зовсім інше. Мені подобається спостерігати. Наприклад, слухати про усі переживання Ксені, проте ніколи не мала бажання бути на її місці. Ніколи не заздрила їй, проте іноді дратувало, що через мене хотіли познайомитись з саме я цікава.

І раптом моє життя в корінь змінюється. Поява Станіслава змушує вилізти з своєї теплої нірки. І все-таки стати тією головною героїнею. Хоч-не-хоч. А треба. І все через нього. Тепер я часто потрапляю під приціл, як і дівчат, що не можуть зрозуміти чому такий досить популярний (виявляється, Стас достатньо засвітився в універі) хлопець знайшов щось цікаве в мені, так і хлопці почали ретельніше мене оглядати, якщо Стас запав значить є за що.

І тепер, коли вже почала поволі привикати до свого нового статусу, подруга гарненько підсипала солі на рани. І те, що бачитись почали рідше цьому сильно сприяло.

Звичайно, коли розмовляла з ним по телефону себе не видала. Проте, образа таки з'явилася. І вона могла б бути маленькою, якби не... попередня розмова з подругою. А так...перші проблеми в нашому раю.

І так соромно сказати, що неймовірно скучила. Що дуже хочу побути з ним. Навіть тихо сидіти в компанії нудних програмістів. Та гордість. Вона ж така. На шию впаде, дихання запре. І потрібних слів не знайдеться.

Зате тепер буду пити гарячий чай з лимоном та насолоджуватись самотністю. Посиджу трохи в мережі. Гляну як там знайомі відпочивають.

Через певний час відірвалась від стрічки новин. Почала читати цікаву статтю. В месенджер приходить повідомлення з невідомого контакту. Відкриваю та читаю перші рядки "Привіт! Чому скучаєш? Недільний вечір не проводять онлайн" та смайлики в кінці.  На аватарці якийсь малюнок з гітарою. Переходжу на сторінку профілю і по світлинах нижче одразу впізнаю рудого. Посміхаюсь. Давно його не бачила. В нього як і в Стаса уже щоденних занять немає, а крім як в інституті нам перестрітись ніде.

Посміхаюсь та друкую відповідь. Перед тим додаю в друзі. Ну а що? Він веселий хлопець, до мене ставився непогано. Чому б не потеревенити, раз сьогодні мене залишили на узбіччі що подруга, що хлопець.