Тільки ми - Ліка Радош

Аліна

Коли зайшла до квартири, то часу дарма не витрачала. Прилипла до шафи і сканувала весь свій одяг. Що могло б підійти до цього походу? Оскільки модницею я не була, плаття в моєму гардеробі рідкісна річ, не говорячи про те, що взимку ходжу виключно в штанах. Та все ж витягую теплу туніку кольору спілої вишні. Тішуся своїй знахідці, бо до неї беру також теплі лосини, і все – красуня.

Швиденько побігла до ванної кімнати. Там вже старалася зробити більш-менш красиву зачіску. Та оскільки в тому не мастак, то даремно час витратила. Заплела волосся в колосок. Нанесла легкий макіяж. За короткий час зробила усе можливе, щоб мати вигляд більш привабливий ніж звичайно. Вище голови все одно не стрибну.

Поспішила до хлопця. Весь час, що провела в дома, хвилювалась, що залишила його на вулиці. І на чай не запросила. Просто... не знаю... ще не впевнена, думаю, що це зараз не доречно. Мабуть, таки не дуже певна в наших відносинах, чи настільки вони важливі для нього, як і для мене. Для цього всього потрібно більше часу. Попри те, що мене до Станіслава тягне страшно. Наче, магнітом притягує. Такі емоції мене з рівноваги виводять. Одночасно насолоджуюся ними, тону, пірнаю з головою, а з другого боку – боюся, що заплутаюсь і уже не випливу. Та хто не ризикує...

Станіслав спокійно-преспокійно походжав по доріжці напроти дверей під'їзду. Дивуюся тому, як легко він одягається зимою.

В шапці бачила його тільки раз. Коли ввечері домовились зустрітись, і тоді ж був сильний мороз. Як би не він, і моє нестримне бажання його побачити, то нізащо не висунула тоді носа з дому. Та що не робить з розумних дівчаток кохання? Я тепер надзвичайно сміливою стала.

Ось і сьогодні, одягнений в осінню куртку. Волосся куйовдить вітер. На дворі дубак. А в нього навіть ніс не почервонів. Де ж справедливість?! Я ж закутана так, ніби в космос мала летіти. Шапка, шарф замотала так, що тільки очі видно, і, звичайно, теплий зимовий пуховик. Інакше не побачення, а випробування якесь було б.

- Та ти швиденько. Думав сосулькою стану. А ти не дала часу навіть до місця прирости. – посміюється Стас. Сьогодні так і сипле жартами – настрій в нього чудовий. А я то ж хвилююся.

- Не схоже, щоб тебе це хвилювало. Бачу ти з холодом на ти. Нітрохи тебе не пробирає. – не пасу задніх.

Майже цілий день провели разом. Стала почуватися в його компанії вільніше. Тепер навпаки переживаю як проведу час з Оксаною та Сергієм. І чи не зіпсує ця зустріч попередні враження.

- Що правда, то правда. Холоду зовсім не боюся. Проте, розумію, що я такий винятковий. – відказує хлопець. – Ну що, пішли? – підставляє мені зігнуту в лікті руку, щоб я хапалась.

- Пішли.

- Часу достатньо. Можемо пройтися пішки. – пропонує Стас.

- Я з радістю. – відповідаю, бо люблю так гуляти. Та й мені від дому до центру не довго йти. Завжди при можливості йду пішки.

Ми прийшли раніше назначеного часу, хоча розтягували задоволення як могли. Місто вже приготовлене до святкування Нового Року та Різдва. Щедро прикрашене гірляндами та додатковою ілюмінацією. Є на що глянути.

Товклися трохи на одному місці. Та я вже почала замерзати. А Стас одразу це помітив.

- Може пройдемося та візьмемо кави гарячої зігрітись? Чи чаю? Чи може глінтвейн? – висовує пропозиції.

- Кава, як на мене, найкращий варіант. – погоджуюся.

Не поодалік від місця зустрічі і підходимо до кіоску, де роблять гарячі напої. Чекаємо своєї черги. Я весь час затискаю телефон в руці, якщо що. Щоб не пропустити дзвінка від Оксани. Та ми встигаємо забрати своє замовлення, та й повернутись до потрібного місця. Коли я допивала каву, якраз і з'явилася Оксана з своїм кавалером.

Тільки глянула на подругу, зразу зрозуміла, що не даремно заходила додому, щоб при нарядитись. Оксана в повній бойовій готовності. І макіяж, і зачіска, певно не одну годину просиділа, щоб вкласти так волосся. Хоча. Про що це я? Оксанка і в салоні могла так відпочити. Її мати зараз за кордоном працює. Дочку рідко бачить, проте не відмовляє ні в чому.

- Привіт. Привіт! – вітається подруга.

- Привіт. – відповідає Стас. Та подає Сергію руку. – Станіслав.

- Сергій. – коротко кидає приятель Оксани та потискає руку Стаса.

- Аліна змерзла трохи. То хотілося б швидше присісти в теплі. Ведіть. – одразу переходить до діла Станіслав.

- Та я теж не проти. З відси не далеко. – відповідає Сергій. – Скоро зігрієшся. – це вже мені кидає та підморгує.

Оксана тулиться до хлопця. І їхня парочка рушає вперед, а ми слідуємо за ними.