Пролісок - Павло Грабовський

class="p1" style=""> 

Справді ж так? А мрії ясні;

Шлях до світлої мети;

А чаруючі, прекрасні,

Дорогі мої брати?

 

Хай же виє хуга люта,

Жахом серце зворуша:

Сил здобуде думка скута,

Загартується душа!

 

ХИМЕРА

 

 

На хвилю б тільки збутись туги,

З неволі виглянуть на світ,

Спинить тяжке чуття недуги,

Украйні кинути привіт!

 

Як гірко трупом почуватись,

Безслідним полум’ям згоріть,

До жизні-праці марно рватись,

Душі коханої не здріть!

 

«Доки сонця, доки світу…»

 

 

Доки сонця, доки світу,

Доки рясту, доки цвіту,

В радощах-журбі,-

 

Серця кращі почування,

Найщиріші поривання,

Душу - все тобі!

 

ТРУДІВНИЦЯ

 

 

Хмуро дивилася школа,

В бовдурі глухо гуло,

Вітер вривався зокола,

Сумно в хатині було.

 

Мертва трудівниця-пані

Біла, як віск, на столі

Там почивала, заранні

Збувшися скорбів землі.

 

Рук і на час не складала,

Щиро кохала діток,

Листу якогось-то ждала,-

Тільки і знав наш куток.

 

За день одсунула книжку,

За день не стала робить,

Як опинилась на ліжку,-

Нічим було пособить.

 

В непогідь, стужу злиденну

(Певно, сама сирота!)

Зайде в хатину нужденну,

Словом усіх повіта.

 

Дасть, коли треба, поради,

Викладе все до пуття...

Боже! З якої б то ради

Їй відбирати життя?

 

Журно посходились дітки

Обік німої труни:

Втратили неньку сирітки,

Втратили промінь вони.

 

Вдарив і дзвін похоронний...

Нічого, мабути, ждать:

Треба людині сторонній

Шану останню віддать.

 

Дим закурився з кадила,

Серце зворушував спів...

Що дітвора голосила,-

Просто не чути попів.

 

А як на цвинтарі стали,

Кинули грудку землі,-

Гірко батьки заридали,

Аж надривались малі.

 

Мовчки вернули на помин,

Що громадяни знесли,

Якось не складувавсь гомін,

Навіть дяки не пили.

 

Та й розійшлися по хатах,

Школа осталась пуста...

Хуга свистить по загатах,

Жалібно труп заміта.

 

ПАНСЬКИМ ДІТКАМ

 

 

Весело вам, дітки,

В горницях просторих;

Їстоньки чи питки -

Всього є в коморах.

 

Піднялися ранком -

Наймичка вас тіше;

Ляже ніч серпанком -

Спати заколише.

 

Зростете без труду,

Пройдете ви школу,-

Вам привіт від люду

По всьому околу.

 

Легкий заробіток

Вам на всіх дорогах...

Не забутьте ж діток

Ви тоді убогих:

 

Шо одно працюють

Змалку до могили,

А проте старцюють,

Завжди недоїли...

 

Що не сходять з поля,

А не мають хліба,

Що вік душить доля,

Справжня непотріба...

 

Що для вас, панята,

Віддали всі соки,

Та, мов цуценята.

Мулять свої боки...

 

Що свитки простацькі

Не до ваших красних...

Пригорніть по-братськи

Ви отих нещасних!

 

ПРОРОК

 

 

По городах ходив пророк

Віщати людям слово боже,

Карав він сміливо порок,

Життя осуджував негоже.

 

Та не послухали тих слів,

Зняли сліпуче грішні руки;

І полилась невинна крів;

Летіли градом каменюки.

 

Не залякався муж святий,

Підставив розбишакам груди,-

Він бачив морок їх густий,

Взивав: «Прочніться, браття-люди!»

 

Роздався разом щирий плач:

«Прости нас, отче, коли мога!

У тьмі блукаємо,- пробач

Та покажи нам шлях до бога!»

 

І от громада повела

По всьому городу пророка;

Ридав святий,- і потекла

Братерства проповідь широка.

 

ЩОГЛИК

 

 

«Щоглик! Щоглик!» Дітки раді.

«Щоглик!» - тільки і слівця.

А він тріпавсь на принаді,

Марно рвався із сильця.

 

Визволяють - скільки сміху!

«Глянь, дідусю, глянь, чи ба?»

«Бачу, дітки, вашу втіху;

Зате щоглику журба!

 

Зна, що буде нудить світом;

Не про нього ваш куток...

Щебетав би собі літом

Та згодовував діток.

 

Не привикне він до клітки,

Бо неволя всім гірка...

Не то пташки, милі дітки,-

Шкода навіть черв’яка.

 

Кожна твар - наймення боже -

Жити хоче, як і ви...

Хай же більш чуття вороже

Вам не кружить голови.

 

Тож послухайте старого:

Не держіть узаперті

Цього щоглика малого,

Бо загине в самоті!»

 

Позирнули дітки вгору,-

Пурхнув щоглик з рукава:

Знов витає по простору,

В небі ясному співа!

 

«Щоглик! Щоглик» - дітки раді.

«Щоглик!» - тільки і слівця...

З того часу на принаді

Вже не ставили сильця.

 

СИРОТИ

 

 

Занедужала сирітка -

Відцуралися усі;

Час пройшов: знов, наче квітка,

Запишала у красі.

 

Знову хлопці з хистом вдатним

Залицятися, та ба:

«З сіромахою остатнім

Одружуся я хіба!»

 

Відказала і справдила

Сиротина чарівна:

Під вінцем святим ходила

З бідолахою вона.

 

І живуть собі щасливо

У коханні та миру,

Ще й нікому (от що диво!)

Не завидують в миру!

 

З ДУМОК СУЧАСНИХ

 

 

Запорожжя та козацтво

Спать уклалися в журбі...

Інший час, панове братство,

Інші теми на добі!

 

Відлічивши козакові