Пересадка - Вінграновський Микола
— Я вас не бачу! Починати?
— Починайте, — зворухнула губами мати і тісніше вкуталась хусткою...
Коли мати зайшла в кабінет, то почула і побачила: столи були зсунені до вікна, Нюра грала на гармошці, жінки танцювали, а з ними танцював батько. Лише батько танцював по-своєму: з чорними настовбурченими бровами, з чорними войовничими очима, руки в боки, він стояв під стіною, бив чоботом об підлогу і вигукував — гоп! гоп! гоп! Це його "гоп" збивало жінок з танцю, бо Нюра грала вальс, і він тік ніжно і плавно, як лісосмуга за вагонним вікном...
Мати посміхнулася, підійшла до батька і сказала:
— Що ти гопкаєш, подивись, як люди оно танцюють!
— Гоп, гоп, гоп! — вже склавши на потилиці руки, продовжував батько.
До відходу поїзда Москва — Мурманськ лишалася рівно година.
