В степу безкраїм за Уралом - Тулуб Зинаїда

Всі ці питання судді довго обмірковували, намагаючись задовольнити бажання більшості присутніх на тої.

Тим часом під вікнами байського будинку зібралася величезна юрба, схвильовано чекаючи їх постанови. Кожен у думках підраховував, скільки він зможе сплатити за участь у байзі. Кожен з ревнивим почуттям не один раз пройшов уздовж конов'язі і, приховуючи то заздрість, то лють, то гіркий біль, уважно оглядав відібраних для змагань скакунів. В кожному з них бачив він суперника своєму улюбленцеві. І тепер усі стояли під вікнами байського будинку, з тривогою і надією чекаючи на постанову суддів, наче підсудні свого вироку.

Каскарбай був з бідняків. Він уславився по всьому степу від Уралу до Алатау як кращий табунник і їздець Казахстану. Він ніколи не питав, кому належить кінь, що перший перелетів через борозну фінішу, але завжди дивився, чи гарний той кінь і чи зможе він суперничати з кращими з кращих коней Великого степу. І коли Кудайберген з Джангірбаєм запропонували подвоїти звичайний внесок за право участі в байзі, він одразу зупинив їх переконливим словом:

— Байга — суд для коня, а не вершника. Пустіть на байгу більше легконогих коней, а кишені їх хазяїв хай обважніють без нашої допомоги.

Шануючи його досвід, аксакали не сперечалися, й усі троє вийшли на ґанок оголосити своє рішення. Юрба завмерла і одним рухом, як морська хвиля, хитнулася наперед...

Як найстаріший за віком, Кудайберген повинен був говорити першим. Він ступив крок наперед і несподівано дзвінко як для свого віку виголосив:

— Не рід з родом, а кінь з конем змагаються на цій байзі для радості і слави того, хто його виростив, бо ця байга улаштована з приводу радісної події — народження нової людини. Хай же буде життя новонародженого завжди радісним, ситим і веселим, як сьогоднішній той.

Гомін схвалення пройшов по юрбі, і знов вона напружено замовкла, коли Кудайберген відступив назад, а Джангірбай вийшов наперед.

— За кожного коня хазяїн сплачує по чотирнадцять баранів або по дві корови; коли ж корів та баранів у нього нема, то одного верблюда або верблюдицю. А хто худобою платити не хоче, хай віддасть грішми: п'ять карбованців сріблом або сім карбованців асигнаціями.

Доказавши, Джангірбай одразу відступив назад, а Каскарбай гучно підхопив:

— Прийнятих на байгу коней одного віку шикують в одну шеренгу. За знаком розпорядника вони поскачуть в аул одною дорогою, не ухиляючись від неї і не заважаючи один одному. Шлях мусить бути прямий, як натягнена струна, і позначений кілками, без будь-яких перешкод, довжиною в двадцять верст. Дво— і трирічки скачуть разом у першому забігу й у першій половині дня. Чотирирічки й старші коні скачуть по обіді.

Після Каскарбая Кудайберген оголосив останню умову:

— Ніхто не має права виставити на байгу більше як дві пари коней, по парі на кожен забіг.

Юрба невиразно загула чи то схвально, чи то незадоволено. І в цю мить чийсь молодий лункий і стурбований голос спитав:

— А нагороди як розподілятимуть?

Судді піднесли руки, вимагаючи тиші, і Кудайберген оголосив:

— Кінь, що прийшов перший, одержує половину всієї худоби, зібраної за право участі в цьому забігу. Кінь, що прийшов другим, одержує половину худоби, яка залишилася після сплати першому коневі, тобто чверть всієї отари. Третій кінь має половину решти після перших двох, тобто одну восьму частину, а останню восьму частину розподілять поміж четвертим і п'ятим конем, тільки не рівними частинами, а так, що з кожних трьох баранів четвертий має двох, а п'ятий — останнього третього барана, — доказав Кудайберген, а Джангірбай змахнув рукою і наказав:

— А тепер, жигіти й аксакали, ведіть своїх коней до місця огляду та женіть туди свою худобу за байгу!

Судді спустилися з ґанку і рушили до кошари, побудованої напередодні біля аулу для призової отари.

Тільки зійшли вони з східців, як Джантемир одразу гукнув своїх синів:

— Гей, Байсали! Ундасин! Ведіть Білоногого, двох рудих і гнідого з білою мордою! Женіть баранів. Мерщій!

Потім зупинив Ісхака, що пробігав повз нього:

— Де Рахім? Хай він жене вісім інших разом з кіньми гостей до табунного стану!

Судді стояли біля воріт кошари, коли Байсали з Ундасином підвели коней Джантемир-бая. Кудайберген дивився кожному з них в зуби, визначаючи його вік, потім усі троє уважно перелічили пригнаних баранів і одразу загнали їх у кошару, поки жигіти вели прийнятих коней до конов'язі.

За Байсали та Ундасином потяглися всі інші. Кожен вів одного або двох коней, а коли він виставляв дві пари, то другу пару вів хтось з його родичів чи приятелів, а за ними дріботіли чорні або брудно-сірі вівці в своїх товстих зимових шубах.

Обабіч воріт стояла юрба, голосно висловлюючи свою думку про кожного коня, не забуваючи кинути влучний дотеп і про його хазяїна.

Рахім хвилювався більше за всіх. Не один раз обійшов він усі конов'язі, стурбовано оглядаючи чужих коней, потім прослизнув у білу юрту "майирів" і почав умовляти Шевченка з майиром Золоті Вусики, як називав він Макшеєва, піти помилуватися кіньми. Все сподівався витягти з них ще якусь корисну пораду або зауваження і до кожного їх слова прислухався, як до могутнього заклинання.

Макшеєв оглядав кожного коня як знавець. Деякі коні захопили його. Повз інших проходив він байдужим. Потім зупинився, запалив цигарку і спитав, пускаючи кільця запашного диму:

— Адеж вони ночуватимуть?

— їх пастимуть тут, біля очерету, — пояснив Рахім, — а вранці їх поженуть до табунного стану, туди, звідки починається байга і де отой... як ви його називали... старт.

— Як то?! — здивувався Макшеєв. — Звідси поженуть вранці за двадцять верст, щоб одразу мчати на них назад, в аул, до фінішу?!

— Що таке — фіфіш? — перепитав Рахім.

— Не фіфіш, а фініш, тобто місце, де кінчаються перегони. Адже ж коні вже втомляться, поки доберуться до старту. Хіба не краще пригнати їх туди зараз? За ніч вони б добре відпочили і вранці із свіжими силами почали забіг.

Рахім аж засяяв.

— Ой, спасибі тобі, майир, за таку добру пораду! Зараз зробимо! Я скажу Жайсакові! — вигукнув він, увесь тремтячи від радісного хвилювання.

І наче розтанув в юрбі.

— Ходім на майданчик. Там зараз почнеться козлодрання, — підійшов до Макшеєва Бутаков. — Ви ніколи цього не бачили?

— Ні, що це таке?

— Національний киргизький спорт чи то спортивна гра. Я теж ніколи не бачив, але мені розповідали про нього в Оренбурзі, — говорив Бутаков, беручи Макшеєва під руку.

І обидва Олексії Івановичі попрямували до будинку Джантемир-бая, де дійсно вже вирувала чимала юрба.

Розштовхуючи своїх і гостей, помчав Рахім до кошари і нарешті побачив Жайсака, але підійти до нього одразу не зміг. Жайсак саме підводив до судді Акбозада з Карайгиром, а за ним Ісмагул, вірний друг Рахіма, вів Каркерата, і старенька Кумині гнала половину Ша-кірової отари.

Жайсак був блідий від хвилювання. Кудайберген глянув на нього розуміючим оком: не раз доводилося йому чути, що в особі молодого табунника росте один з найкращих знавців конярства, і співчутливо посміхнувся йому, а Каскарбай ласкаво поплескав Акбозада по холці і сказав:

— Хороший кінь! Видно шляхетну кров, та й хазяїн їздець неабиякий.

В устах Каскарбая це було високе визнання, а Джангірбай і Кудайберген схвально клацнули язиками і почали рахувати баранів.

— Жайсак! Жайсак! — догнав його Рахім, коли той вже вів своїх огирів до конов'язі. — Слухай, що порадили майир Золоті Вусики: треба сьогодні, зараз, відвести Акбозада, Карайгира та Каркерата до табунного стану, щоб вони там попаслися та добре відпочили за ніч і з свіжими силами вийшли завтра на байгу. Ага посилав мене до табунного стану з нашими кіньми, які не потрапили на байгу. То я разом заберу і твоїх. А тобі ага наказав ставити кілки на біговій дорозі. Кілки вже складено в сани — отам під повіткою.

Жайсак зрозумів. Дійсно, після двадцяти верст переходу і най-міцніший кінь втомиться. Біля табунного стану дадуть коням годину-дві відпочити і знов почнуть сідлати. А на байзі коней женуть чвалом: їх не шкодують, шмагають камчею, деруть їм боки підборами та острогами. Правда, вів привчив своїх улюбленців до довгого і далекого скакання, але ж клусом, а не учвал. Невідомо, чи витримають таке довге напруження сини легконогої, але не витривалої Карлигач...

На мить знов зринули сумніви: чесно чи не чесно створювати для своїх перевагу? Але ж Кульжан...

ЗІнаїда Тулуб. ISBN 978-966-97236-2-8.

337

А Рахім вимагає, як суворий суддя, дивиться в очі владним і засуджуючим поглядом. Син Джантемира, він відмовляється від перемоги батька задля щастя сестри. А вона? Чи має він право віддати її на загибель, коли її доля в його руках? Та й не тільки її... Хіба в нього самого не розірветься серце в грудях, коли віддадуть її цьому старезному ласолюбному дідові? Вона його кохана, його мрія і щастя!

— А Тарас-ага? Що він сказав? — питає Жайсак, вважаючи Шевченка людиною найвищої справедливості та душевної чистоти.

— Тарас-ага слухав нашу розмову, — не зморгнувши, збрехав Рахім. — Він смикнув Золоті Вусики за лікоть і сказав: "Хай Рахім перекаже Жайсакові, що ані Акбозад, ані Карайгир, ані Каркерат не витримають і загинуть, а за ними загине й Кульжан". Тоді майир надіслав мене до тебе.

— Так, але ж ви з Ісмагулом удвох не впораєтесь, ми поженемо туди всі коні, якими приїхали гості. Я сам піду разом з вами, а сани з кілками хай запряже Адил і їде слідом за нами. Я почну ставити кілки на світанку від табунного стану.

— Це місце називається старт, — пояснив Рахім. — Золоті Вусики мені все розтлумачив. А кінець байги, тут, біля аулу, називається фіфіш, — поважно додав він, щоб остаточно вразити Жайсака.

Біля будинку Джантемир-бая почалося козлодрання.

Одному з найбільш дужих вершників дали зв'язаного живого козла, з яким мусив він або кілька разів обскакати аул, або домчати до якогось заздалегідь умовленого місця. Давши йому від'їхати на сотню сажнів, за ним помчало кілька вершників, і кожен з них намагався на повному скаку видерти в нього козла. Хапалися не тільки за козла, але й за вершника, за його одяг, плечі, руки, здирали шапку, навіть намагалися здерти його самого з коня... Той, хто нарешті видирав козла, мчав з ним далі, а інші гналися тепер за ним і в свою чергу видирали в нього козла з тим же запалом.