Голубий патруль - Давидов Анатолій

Здається мені, що вони дуже різняться від звичайних шириною устя. Можливо, нам трапиться якась нова форма.

Найбільше виноградних слимаків знайшли на листі молодих абрикосів і персиків.

— Бач, як тягне їх до південної рослинності,— зауважив Владислав.— А це, якщо не помиляюсь, польовий слизень виповз садовиною порозкошувати.

— Так, це справді він,— нагнулася до землі Галя,— я не бачила їх на острові.

Невеличкий, дуже схожий на аріона слимак під сильним світлом намагався сховатися під грудку, але Галя встигла схопити його пінцетом і посадити до окремої баночки.

Ще довго вони ходили по острову, аж поки роса не впала. Тоді повернулися до табору й полягали спати.

...Вранці Толя відчув, як щось лазить по його обличчю. Проснувшись, він хотів здмухнути нахабу. Мацнув обличчя, але нічого не впіймав. Тим часом невидиме створіння й далі бігало по ньому.

— А хай ти луснеш! — гукнув він і розплющив очі.— Так ось хто це! — розсердився, побачивши Люду з травинкою в руці.

— Тихше! —— притиснула дівчинка пальця до вуст.— Ще розбудиш усіх. Там Галя й Владислав кличуть, ходімо до річки шукати сли

маків. Чи. може, спати хочеш?

— Ти що? — схопився Толя.— Біжімо!

Стояла тиша, тільки з гаю долинали пташині голоси. Дихалося на повні груди. Попрямували до луків.

— Ось тепер придивляйтесь уважно,— порадила Галя,— в траві нам потрібно знайти невеличкого легеневого молюска зонітоїдеса.

— А який він із себе? — поцікавилася Люда.

— Ось такий,— Галя простягла стебельце курячої лапки, на якому сидів равлик з прозорою тоненькою черепашкою.

— Так їх тут багато,— нагнувся й собі Толя.— Такі непомітні, що якби не знав, які вони із себе, навіть уваги не звернув би на цю безбарвну дрібноту.

Галя й Владислав знову зайнялися підрахунками молюсків, що населяли квадратний метр лугу, а Люда з Толею почали збирати їх до своїх колекцій.

— А ось цей не схожий на зонітоїдесів! — на Толиній долоні лежав дрібнюсінький, ледь помітний неозброєним оком молюск із зовсім прозорою мушлею.

— Цінна знахідка! — помістила його в окрему коробочку Галя.— Називається цей равлик вітреєю. Коли ще побачите — беріть до колекції, його радіше на острові не було зовсім.

— Я хотів запитати,— вихопилося в Толі,— як легеневі молюски дісталися на острів? Адже вони могли захлинутися у воді й не подолати річки...

— Не так уже й складно,— пояснила Галя.— Молюски справді могли попасти на острів через річку, адже багато які з них міцно закупорюють устя і, потрапивши у воду, безпечно мандрують на хвилях, аж доки їх течія не викине на сушу. Дрібних молюсків могли перенести на острів птахи. Нарешті, молюски могли сюди потрапити разом із саджанцями, на корінні яких завжди буває земля з відкладеними в ній яйцями слимаків. Ці яйця мають запас поживних речовин для майбутнього зародка й одягнені кожне зокрема захисною оболонкою. Відкладають їх слимаки у спеціально викопану ямку, отвір якої закривають, коли кладка завершується. Часто ці ямки бувають поблизу обкопаного стовбура дерева чи куща, де молюскові робити ямку значно легше.

Люблять молюски дощове, нежарке літо. Тоді їх виводиться дуже багато, і вони є неабиякою загрозою для зеленого царства. Якось у газетах було надруковано повідомлення, що на два острови Філіппінського архіпелагу — Гімарес і Атанес — звалилася неждана біда: вторгнення полчищ равликів. Вони нападали на сади й городи і поїдали все, немов сарана. Бідні остров'яни нічого не могли зробити, аж поки їм не допомогли птахи, які прилетіли сюди з інших островів поласувати делікатесом. Фермери випустили проти "загарбників" кілька десятків тисяч курей. Тільки після цього кількість равликів різко зменшилася.

— До того ж, друзі,— підійшов Владислав,— ситуація ускладнюється ще й тим, що в тих краях наземні молюски досягають гігантських розмірів, висота черепашок має іноді чотирнадцять сантиметрів. Мушлями равлика-строфохілуса робітники тютюнових плантацій, немов праскою, розгладжують листя, а африканські равлики-ахатини настільки важкі, що коли їх збирається на гілці по декілька, то дерево не витримує такої ваги, й гілка відламується.

Підійшли до невеличкого озерця, затягнутого болотяною рослинністю. Лише в центрі блищала вода, помережана листям німфей.

— Толю, зірви хоч одну квітку лілеї,-— попросила Люда,— я намисто зроблю.

— Не можна,— промовив хлопець,— німфеї взято під охорону, бо через такі ось забавки їх майже повсюдно винищили.

— Теж мені лицар! — пирхнула Люда.— Скажи, що не хочеш у воду лізти!..

— А туди таки доведеться зайти,— вдивлялася у воду Галя.— Толю, бачиш, он на тій лілеї, біля стрілолисту, сидить блискучий жовтий молюск. То равлик-янтарка, він цікавий тим, що веде земноводний спосіб життя. Зніми його обережно, бо він може сховатися під воду й сидітиме там довго.

Хлопець підкрався до янтарки і вкинув її у коробочку, а коли вже доходив до берега, нагнувся й помітив ще двох таких молюсків.

— Брати?

— Ще й запитує,— озвалася Галя,— в моїй колекції їх дуже мало!

Знайшовши ще кілька равликів-янтарок на прибережних рослинах, вирушили назад. Проходячи березовим гайком, Галя нагнулася й підняла цеглину, яка потрапила сюди, напевно, дуже давно, бо під дією вітру, морозу й води перетворилася на потріскану грудку.

— Ось пара дискусів. Теж легеневі равлики, схованку завжди шукають під камінням. Зверніть увагу: в них, на відміну від виноградних слимаків, черепашка майже дисковидної форми. Візьміть собі в колекцію, бо в мене їх досить. Однак ми забарилися, Микола Іванович просив не запізнюватися на сніданок.

ГІРУДИНЕЇ

Клепсини. Оси-євмени. Браконьєри. І у п'явок життя цікаве. Голубий патруль

Микола Іванович зранку ходив провідувати, матір. Тільки-но він з'явився біля наметів, як дівчатка кільцем оточили його.

— Як здоров'я Христини Петрівни? Видужує?

— Пішло на поправку! — усміхнувся Микола Іванович.— Лікарі радять поставити їй п'явки, щоб зменшити кров'яний тиск, але сусідка обходила всі аптеки і ніде їх не знайшла...

— Миколо Івановичу,— озвався Сашко,— чи ж личить нам, зоологам, в аптеках п'явок шукати, коли їх у ставках та озерах повно!

— Теж мені всезнайка,— не витримала Лариса.— То ж не ті п'явки. бо в ставках несправжні кінські п'явки живуть та різні риб'ячі.

— Е, ні, Ларисо! — погладив дівчинку по голові Микола Іванович.— Медичні п'явки можуть жити в невеличких озерах і на нашому острові.

Ще студентом, виконуючи курсову роботу, я знаходив їх тут. Відтоді, правда, спливло багато часу, однак можна спробувати їх пошукати, якщо, звичайно, вас цікавлять ці тваринки.

— Цікавлять? Бр-р! — скривилася Таня.— У мене вони, крім відрази, ніяких симпатій не викликають! Але шукати їх потрібно, якщо вони зможуть допомогти Христині Петрівні!

— Відраза, гидкі...— Костя аж почервонів.— Хіба може справжній зоолог наділяти тварин такими епітетами? Ми ж повинні стояти вище емоцій, адже через них винищено стільки ні в чому не винних жаб, павуків, вужів!

— Правильно, Костю! — підтримав його Микола Іванович.— Оцінку тварин потрібно робити вдумливо, тим більше, що їхня цінність часто визначається аж ніяк не зовнішніми ознаками. А скажіть мені, ви зможете відрізнити медичну п'явку від інших?

— Медичні п'явки невеличкі,темні!

— Псевдокінські — більші від них, темно-зелені.

— Риб'ячі п'явки зовсім невеличкі, світліші, тонші!

— Оце й усе? — здивувався Микола Іванович.— З такими ознаками легко й заплутатись. Щоб цього не сталося, давайте оглядати усіх п'явок, які нам трапляться. Згода? Тоді беремо екскурсійне спорядження — і в дорогу!

...Спочатку вирішили обстежити протилежний, ледь заболочений берег озера.

Хлопчики й дівчатка, хоч як придивлялися, нічого не помічали. Тоді Микола Іванович простяг до води руку й витяг звідти равлика, до якого присмокталася коротенька зеленувато-коричнева п'явка.

Микола Іванович узяв п'явку пінцетом, але вона вислизнула і, впавши на землю, скрутилася.

Учений знову затис її пінцетом. Дістали лупу.

— Гляньте, ось її очі, три пари. Розміщені вони поблизу хоботка, яким п'явка смокче жертву. Полює вона переважно на равликів, тому й називається равликовою п'явкою.

— Я ось ще одну знайшов,— пролунав голос Петі,— під листком сховалася.

— Правильно, Петю, коли п'явки голодні, то ховаються під листям водяних рослин або залазять під каміння. В давнину цих п'явок називали ще клепсинами. Вони цікаві своєю турботою про потомство: відкладають жовтого кольору яйця в одну або кілька купок на водяну рослину і, прикріпивши кладки зеленуватою слиною, висиджують їх як квочки. Або ще прикріплюють яйця собі на черевце й носять їх постійно із собою. Малята, які виходять з яєць, присмоктуються до матері і скрізь її супроводжують. Як тільки з'явиться небезпека, мов курчата під квочку, ховаються під п'явку. Так увесь "виводок" п'явочок, а їх буває не менше півсотні, не покидає матері доти, доки п'явки не стануть здатними добувати собі їжу. Тоді вони розповзаються на всі боки і переселяються на равликів...

Юні натуралісти знайшли ще кілька равликових п'явок, вкинули їх у банку, щоб пізніше зафіксувати формаліном, і рушили далі. Проминувши зарості верболозу, вийшли на широку піщану галявину, порослу зрідка невисокими кущиками та шорсткою травою, серед якої яскріли пелюстки гвоздик.

Микола Іванович приглянувся до одного кущика.

— Невже і там п'явки бувають? — пожартував Сашко.

— П'явок, друже, тут нічого шукати, однак пройти повз таке цікаве гніздечко не можна. Ось погляньте!

Всі збіглися до Миколи Івановича. Справді, на сухій гіллячці притулився невеличкий, розміром з вишню, сіренький горщик.

— Знаю, знаю,— аж застрибала Люда,— це гніздечко оси — євмени-горщечника.

— Правильно, Людо,— промовив Микола Іванович,— а тепер почекаємо, поки господиня сюди прилетить!

Довго чекати не довелося. Невеличка жовто-чорна оса шмигнула до горщечка, щось притулила до його краю й подалася геть.

— Цікаво, що вона носить у гніздо?

— Завершує будівництво своєї споруди,— пояснив Микола Іванович, дістаючи бінокль.— Бачити таке рідко трапляється, тому давайте простежимо, що далі євмена робитиме.

У бінокль діти побачили, як ще раз прилетіла до гнізда оса й притулила свіжу крупинку до входу. Потім її довго не було.

— А з чого євмена свого горщика ліпить? — запитав хтось із дітей.

— Це будівництво дається їй нелегко,— промовив Микола Іванович.— На якійсь утоптаній стежці вона зішкрябує пил, змочує його слиною і таким "цементом" викладає стіни.

— Знову оса прилетіла,— помітив Толя,— але на цей раз вона увіткнула в гніздо щось блискуче.