Поеми - т. 4 - Франко І. Я.
В своїм розборі на мою книжечку д. Кримський порушив питання про те, відки я взяв отсе оповідання? Йому звісні були - показалося - тільки російські його переповідки, яких знов я не бачив ніколи. Думаючи, що вказівка на мої джерела влегшить оцінку моєї праці, я роблю сим разом те, що повинен був зробити при першому виданні.
Отже, певно, буде несподіванкою для шан[овного] арабіста, коли скажу, що уперве з оповіданням про Абу-Касимові капці я познайомився ще бувши учеником IV гімназіального класу в Дрогобичі, познайомився з уст неписьменного передміщанина Жука. Замість Абу-Касима він називав героя Казоємом і замість капців говорив «сапоги». «Послухайте тепер за Казоємові сапоги!» - так розпочав він своє оповідання, коли при святі у нього зібралося багато передміської молодіжі, таких же неписьменних парубків і дівчат. Усі слухали й реготали. Я також. Я не питав Жука, відки він узяв се оповідання, але догадуюся по слові «сапоги», що він мусив 1849 р. чути його від «москалів», що йшли через Дрогобич на Угорщину і стояли постоєм у його хаті і про яких він згадував часто й залюбки, хоч оповідав і про зовсім негарні їх діла.
Пізніше довгі літа я не стрічався з сею казкою, та й не до казок мені було. Аж 1894 р., бувши в Відні, я купив у одній антикварні давню німецьку збірку арабських казок під з[аголовком] «Тисяча і один день» (Tausend und ein Tag. Morgenländische Erzählungen, aus dem Persischen, Türkischen und Arabischen nach Petits de la Groix, Galland, Gardonne, Ghavis und Gazotte, der Grafen Gaylus und anderen überzetzt von F. H. von dem Hagen. Zweite wohlfeilere Ausgabe. Prenzlau, 1835). Ся збірка мало що не така довга, як її титул, бо обіймає 11 не зовсім малих томиків, і була, як сказано в титулі, зліплена зі східних оповідань, поперероблюваних на французьке ще в XVIII віці. Отож у 4-ім томі сеї збірки я й віднайшов свого старого знайомого «Казоєма». З огляду, що старе Гагенове видання тепер досить рідке, подаю тут се оповідання в дослівнім перекладі і з іменами власними в тій формі, яку в своїй рецензії признав хибною д. Кримський, а яку я знайшов у своїм старомоднім та невибагливім джерелі. Читаємо там на стор. 324-331 ось що:
ІСТОРІЯ ПАРИ ПАНТОФЛІВ
Жив у Багдаді старий купець на ім’я Абу Казем Тамбурі-форт, славний своїм скупарством. Хоч був дуже багатий, то проте одягався в саме лахміття; його тюрбан з грубого полотна був такий брудний, що його колір годі вже було розпізнати. Але між усіми частями його одягу його пантофлі звертали на себе найбільшу увагу цікавих. Їх підошви були попідбивані грубими цвяхами, пришви всюди були полатані. Певно, славний корабель Арго не складався з так багато кусників, як ті пантофлі, а від 10 літ, відколи служили вони як обув, найзручніші багдадські полатайки висилювали всю свою штуку, щоб стягати докупи їх розвалини. Через те вони зробилися такі важкі, що ввійшли навіть у приповідку, і коли хто хотів означити щось важке, то все брав для порівняння Каземові пантофлі.
Одного дня, коли той купець ходив по міському базарі, трапилось йому купити значну купу кришталю. Він добив торгу, бо був корисний. Кілька день по тому він довідався, що один задовжений продавець пахощів як остатню запомогу має на продаж іще лише рожеву воду. Скористав, отже, з нещастя того бідолахи і купив у нього всю його рожеву воду за половину вартості.
Сей блискучий інтерес впровадив його в дуже добрий настрій. Та замість, звичаєм східних купців, ушанувати корисний інтерес гостиною, він надумав краще піти до лазні, де вже не був досить давно. Коли роздягався, сказав до нього один його приятель або такий, якого він уважав своїм приятелем (де там у скупаря приятелі!), що його пантофлі зробили його прислів’ям цілого міста і слід би вже йому купити собі нові.
«Та я давно вже думаю про се,- відповів Казем,- та тільки, коли придивлюся гаразд, то вони не такі ще подерті і можуть іще служить якийсь час».
За такою розмовою він роздягся і пішов до купальні.
Поки там мився, прийшов багдадський каді купатися. Казем вийшов із купальні перед ним і подався знов до передпокою. Тут він убрався, але надармо шукав своїх пантофлів: замість них стояли на їх місці новісінькі папучі. Наш скупиндряга подумав собі (бо таке було його бажання), що се дарунок того, хто так щиро напоминав його, і надів гарні папучі, які ощаджували йому прикрості купувати самому нові, і радісно пішов собі з лазні.
Коли каді викупався, кинулись його слуги шукати папучі свойого пана, та дарма: знайшли лише колодкуваті капцюгани, в яких зараз пізнали Каземові пантофлі. Придверники побігли за злодієм, ухопили його з поличним і привели назад. Каді, взявши свої пантофлі назад, відправив його до в’язниці. Казем мусив викупитися, а що його вважали щонайменше таким же багачем, як скупарем, то коштувало се його не дешево.
Вернувши назад додому, кинув засмучений Казем свої пантофлі до ріки Тігра, що плила під його вікнами. Кілька днів потім витягли рибаки свою сіть тяжчу, як звичайно, і знайшли в ній Каземові пантофлі. Цвяхи, якими вони були підковані, наробили в оках сіті немало спустошення. Рибаки, сердиті на Казема та на його пантофлі, надумали вкинути їх йому до хати крізь отворене вікно. Укинені з розмахом пантофлі вдарили по фляшках, уставлених на примурку, і звалили їх додолу; фляшки побилися, а весь рожевий олійок пропав.
Хто здужає, нехай уявить собі біль Казема на вид такої руїни.
«Прокляті пантофлі! - крикнув він, микаючи собі бороду.- Вже ви не будете більше робити мені шкоди».
Сказав се, взяв рискаль, викопав у своїм саду яму й закопав там пантофлі.
Один сусіда, що вже давно мав на нього пеньку, побачив, як він порпався у землі, побіг зараз і дав знати намісникові, що Казем у своїм саду викопав скарб. Більше не було треба нічого, щоб розпалити намісникову захланність. І хоч як божився наш скупиндряга, що
