Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

Ревом сповняються душі угноблені, бо то вже таке: що віками у снах навстатковувалося, чий тато скидався з ревом од гаддя задушливого, бо вже й тепер сни не сни, горенить людською тямою, — як те все передраніше гірш всякого сну, а й пришти найстрашнішої, то що тобі нині насницця може й привидітися; нема сну на люд цей вішній, баби схопляються і здоймають чоловіків з-перед вікон, що хрести спокутують, а перший хрест то як не хтів підписуватися, який він ворог, а й другий — за той страх смерті в Сибірі неісхо-димій, а третій — як вертався в невірі до всенького цього життя, в холодну пустелю, у рай зелененький, де жінку запродано іншій владі та дужчому чоловікові, а сина зовстріти заїкуватого й непам'ятливого, бо ж — Боже, усе твоє гоже, — дитині ворога їсти не велено давати, а люди острашливо мисочку втручували під ворину, й воно, присліпле, виповзало з хати на світ, і як догребеться на запах, то попоїсть з котячої чи собачої мисочки; то яким хрестом одбути й цю ласку світову або людську. Та то ще замало, — ти ж був хазяїн, скажуть, а млина вмів збудувати й над біжучим кволеньким рівчачком, а церкву переставити й звести без жадного цьваха, а що ночви, діжку то це таке, з реєстрових козаків був, хрестиком розписувався, а голова колгоспу хоч і комуніст, а трохи набожний був, золота людина, хай десять раз єврей, давай свято зими зорганізуємо; зробили хатку на ставку на льоду, чорт вилазив з димаря; смажили, парили; людей стіки збіглося, що лід сів на землю; а як розмалював піч, та на сани їх, а туди троїсті музики, то на тобі премію, самовара; на ранок мороз, тут штучний став був, ще од князів Стефановських чи котрих, а небо аж іскрилося; ходить собі, надивляється, а далі що ж, вже й додоми. Таке-то свято, світ наслухає, аж хрипи тамує, — от де радість нова стала, ці вішні блукають межи хрестів з льоду нарізаних та буряковим соком обсмачених, а як дивись, то якась стіна цеглова, аптека тобі чи завод покинутий й у нутрі схололий; це ж тут десь стежина була пройти, а входу не знати; прикипає блукаючий долонями до надщерблених з країв цеглин а бровима до лутки залізяної без рами, — й от як ті хрести

сотворяються і малююцця. А й так замало, — переможено всякого що не є ворога, гріхи вбутіли у погорблені тіні блукаючих, схриплі наспіви, складені на дирив'яні вискоблені столи на оглядини всенькому світові репаті пальці, і вже якийсь дух у настуджених хоромах хатів з навіяною морозяною пилюч-кою намовляє хоч-котрогось вішнього об-шкурувати дощину, вґрунтовувати найро-дючішою глиною, ставити на невистиглому припічку, й далі що — обдряпавши пришерхлу морозянисту сльозу та прохукавши озерце на здубілій шибці, побачити того зніяковілого світу, й перепросити, і зворушити його найдощирішим мальовидлом, бо де це бачено, щоб стіки парубкувати, то колодку тому парубкові до шиї та селом водити та примовляти, аж сміхом згукуються краї світів; я ж на тебе, колодію, маю ще надію. Світові любо взиратися у те оболоч-ко прохукане, — який то він був, а який міг стати; присоромиться й собі; аж не згледить, як вусом до шибки умерзне, задовго ж ти, світе, парубкував. Але й світ не бевзь мотузяний, так пальцем наминає й ще їдну лазівку на шибці та показує на ті хрести дерев'яні й залізяні, на тих жінок, що квітками й рушниками хрести ті обцяцьковують, — щоб і їм не було сумно; то твої живі й неживі, світе, розминувшись не знати з якими віками, власкавлюють усе близькіше й рідніше, бо де вже з якої немочі заблагувати й усе-світ і понад-свіття, бо й золоті й срібляні віки змигнули, а ще ж і залізяний з дерев'яним, то якого й ще наджидати цею душею розтрісканою. Аж то й не світ, бо він мандрує в собі й поза-себе, і де ти не хоч, — ти його тіки назви, то це буде знати, що світ або-що; а то якісь душі невиписані з реєстрів, що на них і пенсії десь одкладаються, бо

4(22) квітня похмуро

і вітер холодний

хмарно трошки сонце

показувалося

5(23) квітня сонце

і хмарно тихо

до четвертої години

вітер і холодно стало

Похвальна

6(24) квітня ясно

і хмарно вітер

Похвальна

починається

7(25) квітня зранку

ясно сонце красиве до

обіду а після обід

хмарно велике свято

Благовіщення

8(26) квітня сонце

і хмарно

9(27) квітня похмуро і сонце хмарно вітер 10(28) квітня похмуро і сонце хмарно вітер 11(29) квітня зранку туман вдень сонце тепло

12(30) квітня сонце і хмарно і вітер Вербна починається 13(31) квітня сонячно тепло вдень ввечері вітер холодний Вербна починається 14(1) квітня з дев'ятої години дощик до обіду бризкав після обіду сонце до вечора 15(2) квітня мороз вітер холодний сонце 16(3) квітня мороз вітер холодний 17(4) квітня мороз сонце вітер і хмарно холодно

18(5) квітня мороз холодно вітер сонце і хмарно

тих душ так тра-а-а, щоб ця сільрада стояла, й лікарня, і пошта; боно заїкнися, які то давно померлі, простав у реєстрах як буцімто "вибув" чи "вмер", то враз тобі, кажуть, за кількістю населення, позбудешся влади й обслуги, пошту носи аж на чужі й людніші села; нам і ці хутори з бабою їдною а так тра задобрювати, такими провідинами вщасливлювати, щоб же ж і їм добро і обслуга, і журналісти з санітарами; а душі приходять і просять, пустіть нас, ми більш не можемо, ми вам одслужили. Цей помудрілий вік набувся мудрості, а мужності не зазнав, — бо й ти хоч давнезними карами й муками навсолодити йому; ще й за татові муки позивати якогось всесвітнього пенсіонера, якогось доміношника з московського дворища; а тато інакшою мудрістю вбувся до цього світу, до нього живі навідуються й хоч за цілий народ позивати хоча їдного пенсіонера, то не знайдеш утіхи, — бо мудрості більш як страху, більш як усього, що нам і насниться, викуйовдиться з якогось побиту, а вже й без назвиська та імення поваландає далі аж ну куди; аж якби й захтів удати всепрощенного, то казано буде: бачи-иш, на суди якісь зрихтовуються, он-но ж усі суди відбулися, кожному оддано, хто передраніш домагався, та найперш убійнику, бо його лекш милувати та жаліти, як того, що словом і помислом допевняється, бо вбійника все буде видко, бо багатьма плачами оплакано що їдного вбієнного, що й мільйони, а тому намисливому гадка дістатися і нутра гріха та навчати, як воно сталося спередвік і як могло бути, — не годиться поновіле тіло а й тяма з ним на старі звичаї, а всякому намисливому ще більш одпошлють на його й так чуманіння, та й зоддалік видкіше, та й жаль на своє сирітство у чужій подобі, бо всі убійники і святі здавен постаріли, аж віри нема, то хай ці нагадують. Що ж ти хотів, — як цим вішнім усього більш дістається, а ще й вік незліченний, а ці й живі, то їм гірш, як тим душам неповиписуваним; і так-то не визволиш душу ані з втіхи якої, ані злобування, ані пришта найчудовезніша їй не впоміч, ні всяке нагадування, — кожному мариться йнакше життя, тако себе уміщає у який-хоч вік і знаття. Та й ти допитуєся, як здоров'я, а кожне замість хвалити-бога тако-о-ого з тебе винуватого зробить, такого-о-ого навигадує про світ і за-світ, та що хто вкрав, а віддав більш, аж несила струїти повернене, бо вертається чось більш як було, бо кождому в тямі, що вже аніжадне повертання не годне удоволити поза-світнє ждання; дякувати а що довів до меї хати, а вступати то як у чужу, а виглядати в шибки, як-то мов якісь нові офіцери гальтують селом та достукуються й цих винуватих, бо гірш

винуваті сказали їм ґедзь, і вертається всяке гуляще, а ворота й двері позамикувані, всяке вбивающе не з свеї охоти, а рядна дворами вибілені, аж струхлі; замкни мене з цього боку світа, хай думають, де я сторож і хто".

"Так то воно й ведеться, що мудрість переважує всяку яка не є мужність, та й кожне вповість не інакше як-но лиш: лишаю вам калік світу цього, а мене кличуть сни йнакші; бо й перше правда ваша, а й друге не згірш, — бо вичитують у ціх текстах неписаних, як ти правду за других надумуєшся сказати, а десь то вже й нагодиться котресь, що йому не так та правда за всіх, як твоє знання, як то це наче ти хтів про своє сказати, але й такої мови чортма, і де то усяку мудрість, що згірш прокляття, вбути у хоч простісіньке слово, — о-гов, це якісь войни ще й го-но-го які, не ті, що перш, і не яких дожидати уже й не з перестраху, а байдужості. То вже й світ якийсь тебе водить та й не де твоя воля й до вечора заблукає, а то не втеча й не наздоганяння, як насниться у ма-ленстві віку твого; такі цілі армії за тобою ходять, і що ж вони кажуть, — перечитують геть до їдного реєстра і що низом дрібніше вмережане, кидають на столи такі аж липучі од пива, по-новому врядують буфетницями і бухгалтерами, аж ті настрашуються писати в борг; світ людей тріщить зір на нову появу, — який не є вбійник, отряха, давнезний запроданець, а вникають зором до колін, рихтують вновілу гадку за колишню славу і непокарність; то де тобі присмерк віків і яка демократія, і вік крові, як-но-лиш кров'ю й поборено всякий вік; і всяке однаджування хоч кого од татової садиби, од сестриного безхаття й блукальства — то це тобі кажуть такі маскаради, і перевдягання, і перевтілення; а що ж уже те наше все, у що не

19(6) квітня похмуро з самого ранку дощ цілий день до сьомої вечора дощ Вербна 20(7) квітня похмуро дощ цілий день бризкав вітер дужий 22(9) квітня сонце вітер

23(10) квітня сонце тихо після другої вітер

24(11) квітня зранку похмуро вдень сонце було холодно вітер 25(12) квітня зранку мороз холодно а вдень крупний дощ цілий день 26(13) квітня сонця не було похмуро дощик бризкав Пасха 27(14) квітня хмарно сонце з пів на першу показалося і недовго тихо тепло 28(15) квітня похмуро дощик ляпотів кімнатна роза розцвілась

29(16) квітня хмарно сонце після четвертої грім після третьої дощик трошки полупав надвечір холодно

30(17) квітня хмарно вітер холодний і сонце на розі квітка зав'яла

1(18) травня мороз вранці туман сонце трошки вітер холодно 2(19) травня туман до 12 години дня тихо було а після 12 сонце вітер 3(20) травня похмуро прохолодно 4(21) травня сонце цілий день тепло жарко

збулося та ким не стали, то й на те кажуть, що це перевтілення, ходіть за нами. Зсутужився час і до-в-часся, не втовпилося ані з чим ані попри кого, уже ж то така подоба й на лицях поміняна, як їй що не завдай, не і допропонуй, не зчитай за реєстром, а де війна, де яка революція і що перш мало статися, яким реченням ополуднім не задобри, що в ньому і здогад, і спогад, і перший гріх, і впос-ліднішнє усе, що інші котрі і не вдобрювалися б і на крихту такого подумання, то вони наслухаючи замість з ревом у світ "годі, вже забагато" зшелешують а-такою мудрістю, чом би й не змервіти од якої; та ми ж знаємо й самі, та нащо аж так.