Лоліта - Володимир Набоков
I ось ми рушили знову на схiд: я радше спустошений, нiж окрилений торжеством пристрастi, вона, повна здоров'я, з вiдстанню мiж пiдвздошними кiсточками все ще не бiльш нiж у хлопчика, хоч рiст у неї збiльшився на два вершки, а вага на вiсiм американських фунтiв. Ми побували всюди. Ми в цiлому, нiчого не бачили й сьогоднi хапаю себе на думцi, що наша довга подорож лишень спаплюжила звивистою стягою слизi прекрасну, довiрливу, мрiйливу, велику країну, яка заднiм числом звелась до колекцiї пошарпаних мап, розтрушених путiвникiв, старих шин i до її схлипування кожної ночi — кожної, кожної ночi як тiльки я удавав, що сплю —
4.
Коли крiзь гiрлянди тiней та свiтла ми пiдкотили до номера 14 на вулицi Теєра, нас стрiнув серйозний малий хлопчик з ключами й цидулкою вiд Гастона, який зняв для нас цей будинок. Моя Лолiта, не вшанувавши хоча б поглядом своє нове житло, слiпо ввiмкнула радiо, до якого iнстинкт миттю привiв її, й повалившись на канапу в вiтальнi з пачкою старих iлюстрованих журналiв, яку з тiєю ж незрячою точнiстю вона видобула, запустивши руку в нижню анатомiю диванного столика.
Менi по сутi було однаково, де жити при умовi, щоб можна було де-небудь замкнути Лолiту; та, ймовiрно, протягом листування з неясно висловлюваним Гастоном я невиразно уявив цегляну, плющем сповиту вiллу. Насправдi, нове наше помешкання було розпачливо схожим на гейзiвський будинок (до якого було всього лише чотириста миль): така ж нудна будiвля з сiрих дошок з ґонтовим дахом i темно-зеленими маркiзами, й кiмнати, хоч були меншими й обставленi в бiльш суворому плюшово-тарiлковому стилi, являли собою подiбне розташування.
Проте, мiй кабiнет, виявився несподiвано просторим примiщенням, викладеним з пiдлоги до стелi десь двома тисячами книжок з хiмiї — наука, яку викладав у Бердслейському унiверситетi мiй вiд'їхавший на рiк домовласник.
Я був понадiявся, що Бердслейске жiноче училище, коштовна школа для вiдвiдних учениць, з полудневим снiданком i ефектною гiмнастичною залою, не тiльки пестить всi цi молодi тiла, ба також дає деяку основну їжу молодому розуму. Гастон Годен, котрий рiдко бував правий в своїх судженнях про американський побут, попередив мене, що школа, мабуть, є одна з тих, де, за його висловом (як iноземця його тягнуло до таких фраз), "вчать правилам не стiльки граматичним, скiльки ароматичним". Не певний, що хоча б цього вона досягала.
При першому ж моєму побаченнi з начальницею, мiс Пратт, вона виказала схвалення з приводу "милих голубих оченят" моєї доньки (це в Лолiти-то голубi очi!) й моєї дружби з "нашим генiальним французом" (це Гастон-то — генiй!), а за тим передавши Доллi деякiй мiс Корморант, вона зморщила чоло, наче збираючи думки й по паузi почала так: "Ми не надто стремимо, мiстере Гумбард, до того, щоб нашi ученицi ставали книжними робаками чи вмiли вiдтарабанить назви всiх європейських столиць — яких все одно нiхто не знає, — або там знали б напам'ять роки забутих бойовищ. Що нас дiйсно цiкавить, це — пристосування дитини до життя групи. Ось чому ми надаємо такого значення танцям, дебатам, аматорським спектаклям i зустрiчам з хлопчиками. Перед нами є деякi факти. Ваша чарiвлива Доллi скоро вступить до вiкової групи, де такi термiни як "кавалери", "з'явитися з кавалером", "вiзитна сукня" тощо будуть так само важливi для неї як для вас, скажiмо, "комерцiйнi справи", "комерцiйнi зв'язки", "комерцiйний успiх", а для мене (тут вона фальшиво всмiхнулась) — благополуччя моїх учениць. Доро ея Гумбард вже втягнута в цiлу систему соцiального життя, яке складається — до вподоби це вам чи нi — з сосискових кiоскiв, молочних барiв, солодових i кокових напоїв, кiнокартин, танцiвок, нiчних пiкнiкiв на пляжi й навiть перукарських вечiрок, на яких дiвчинки одна одну зачiсують! Звiсно, Бердслейська гiмназiя ставиться негативно до деяких з цих iнтересiв, а деякi з них ми вiдводимо на iншi, бiльш конструктивнi рейки. Ми завжди стараємось повернутися тилом до iмли, а обличчям — до сонця! Коротше кажучи, хоч ми й користуємось деякими метафорами формальної освiти, нас бiльше займає комунiкацiя, нiж композицiя, тобто як би ми не поважали Шекспiра й iнших, ми хочемо, щоб нашi дiвчата вiльно сполучались з живим свiтом навколо них замiсть того, щоб вгрузатись в заплiснявiлi фолiанти. Щоправда, ми все ще просуваємось навпомацки, та дiємо рацiонально, як гiнеколог, який прощупує пухлину. Ми на все дивимось, докторе Гумбурґ, з органiчної й органiзацiйної точки зору. Ми позбулись цiлої маси нiкчемних предметiв, якi в традицiї нiколи не подавались дiвицям до вивчення, не залишаючи часу для практичних знань i прикладних мистецтв, i всiх тих знань, якi їм знадобляться, коли вони почнуть влаштовувати своє життя й — як цинiк мiг би додати — життя чоловiка. Мiстере Гумберсон, дозвольте менi це виразити так: знати точну диспозицiю планети безсумнiвно важливо, але знати, де найбiльш доцiльне мiсце на кухнi для холодильника, мабуть, є важливiшим для молодої ґаздинi. Ви кажете, що все що ви хочете, щоб дiвчатко отримало вiд школи, це — добра освiта. Та як ви розумiєте поняття — "освiта"? За колишнiх днiв це було переважно словесним явищем; iнакше кажучи,