Мисливські оповідання добродія Степчука - Хвильовий Микола

— Він навіть не звертає уваги на вовка, він навіть у цей рішучий момент хоче похвалитись своєю упевненістю і, бачачи, що вовк іде прямо на нього, не поспішає з пострілом..'. От сукин син!

А втім, "сукин син", очевидно, постановив до кінця знищити мене, бо пройшло ще кілька секунд, а пострілу все-таки не чути було. Пройшло, нарешті, ще і ще кілька секунд, але й тепер сусідова рушниця мовчала. Мене охопив нервовий дріж. Мені прийшла мисль, що гостроголовий збожеволів, і потім я бачив, що вовк пройде біля нас ніким не зачеплений. Я в розпуці схопив себе за волосся. Залишалось мені тільки одне:

якось непомітно долізти до другого куща і лише відтіля стріляти в звіра. Я так і зробив. Пильнуючи не попасти в поле овиду гостроголового, я потягнувся на животі по осінніх пожовклих листях...

І я мав рацію саме так зробити. Я таки ще раз побачив вовка, він уже був від мене кроків приблизно за 400, цебто поза можливостями моєї рушниці, але я мав задоволення ще дещо побачити. Це "дещо", що було на номері мого сусіди і що так мене обурило... було почепленим на сучок капелюхом і звичайнісінькою собі палицею, направленою на мій номер.

Я кинувся до місця свого сусіди. Там уже нікого не було. Але, крім капелюха і направленої на мій номер палиці, я найшов ще в кущах записку. От що написав гостроголовий:

"Залишаю вам свій старенький капелюх і прошу на мене не гніватись. Те, що нам дісталися добрі номери — це, безперечно, "лавочка". Але я з неї все-таки принципово не хочу користатися і тому паняю додому.

Бажаю вам успіху".

Я схопив себе за волосся й в розпуці похилився на дерево Ця записка так обурила мене, що я вже не знав навіть, саме чому така розпука стиснула моє серце— чи тому, що я випустив із рук прекрасного матеро-го вовка, чи тому, що гостроголовий зумів перемогти мене таким аляповатим, мамуловатим прийомом.

— Ах ти сукин син! — у безсилій злобі прошепотів я й, до'божевілля обурений, почвалав на голоси, що вже метушилися біля підвод. Облава скінчилася, й мисливці зносили трофеї. — Ах ти, сукин син!

Уявіть же тепер, в якому настрої я повертався додому, коли ми знову проїздили сиротливі озера з поріділими комишами і коли раптом невеселий лісовий ландшафт закутало в мжичку дрібного осіннього дощика.