Лускунчик і Мишачий король - Ернст-Теодор-Амадей Гофман
- Невже я помру в розквіті своєї молодості, я, найкраща з ляльок?! - вигукнула Клархен.
- Невже я для того так гарно збереглася, щоб тут загинути у своїх чотирьох стінах?! - побивалася Трутхен.
Тоді вони впали одна одній в обійми й так заголосили, що їх було чути навіть крізь шалений гамір на полі бою. Ви, шановні слухачі, навряд чи уявляєте собі, який там зчинився гвалт.
- Трісь, трах, тарарах, гуп, лясь, бум, бурум! - лунало з усіх боків, а крім того, Мишачий король та його миші пищали, горлали, і час від часу чути було гучний голос Лускунчика, що давав мудрі накази, і видно було, як він обходить під кулями свої батальйони.
Панталоне здійснив кілька дуже вдалих кавалерійських атак і вкрив себе славою, але Фріцових гусарів мишача артилерія закидала огидними, смердючими ядрами, що лишали дуже прикрі плями на їхніх червоних мундирах, тому вони не вельми рвалися вперед. Панталоне скомандував їм «ліворуч кругом» і, захоплений своєю роллю полководця, звернув і сам ліворуч, а за ним його кірасири й драгуни, тобто вони всі звернули ліворуч і пішли додому. Через це над батареєю, розташованою на стільчику для ніг, нависла небезпека, і минуло зовсім небагато часу, як надбігла велика зграя поганющих мишей, і вони полізли на стільчик такою щільною лавою, що перекинули його разом із гарматами й гармашами.
Це лихо, видно, дуже вразило Лускунчика, і він наказав правому крилу відступати. А ти знаєш, о мій досвідчений у військових справах слухачу Фріце, що відступати - це майже те саме, що тікати, і разом зі мною оплакуєш поразку, яка неодмінно мала спіткати улюбленця Марі.
Та гляньмо тепер на ліве крило Лускунчикового війська, де ще становище дуже добре і де полководець та його армія мають велику надію взяти над ворогом гору. Під час запеклого бою з-під комода тихенько вискочила мишача кавалерія і, люто, огидно запищавши, кинулась на ліве крило Лускунчикового війська. Але на який опір вона там наштовхнулася!
Повільно, наскільки дозволяли важкі умови місцевості,- бо треба було перебиратися через край шухляди,- батальйон фігурок із сюрпризами під керівництвом двох китайських імператорів просунувся вперед і вишикувався в каре. Ці хоробрі, дуже строкаті, ошатні частини, що складалися з садівників, тирольців, тунгусів, перукарів, арлекінів, купідонів, левів, тигрів і мавп, виявили велике самовладання, хоробрість і витримку. З такою спартанською6 мужністю цей добірний батальйон вирвав би перемогу з рук ворога, якби один зухвалий ворожий ротмістр, відчайдушно вихопившись уперед, не відкусив голову китайському імператорові, а той, падаючи, не задушив двох тунгусів і одну мавпу. Через це в бойових лавах утворився пролом, у який ринув ворог і скоро перегриз весь батальйон. Та великої користі з цього лиходійства ворог не мав. Тільки-но якийсь мишачий кавалерист хижо перегризав навпіл свого хороброго супротивника, в горло йому потрапляла надрукована на папірці примовка, і він миттю помирав.
Але хіба це могло врятувати Лускунчикове військо, яке, раз почавши відступ, відступало все далі і все більше втрачало людей, аж поки бідолашний Лускунчик опинився зі жменькою солдатів біля самої шафи?
- Резерви, вперед! Панталоне, Скарамуччо, барабанщику, де ви? - крикнув Лускунчик, ще сподіваючись на нові загони, які мали з'явитися з шафи.
І справді, звідти вибігло кілька шоколадного кольору чоловічків із Торуня, з позолоченими обличчями, в золотих шоломах і капелюшках, але вони були такими незугарними вояками, що не влучили жодного ворога, і якби довше затрималися на полі бою, то скоро збили б шапочку зі свого власного полководця Лускунчика. Ворожі стрільці їм теж швидко повідкусували ноги, і вони попадали, до того ще й придавивши кількох Лускунчикових бойових соратників.
Тепер Лускунчик, щільно оточений ворогами, опинився у величезній небезпеці. Він хотів перескочити через край шухляди, але мав закороткі ноги, Клерхен і Трутхен не могли йому допомогти, бо лежали непритомні, а гусари й драгуни весело скакали повз нього в шафу. І тоді він у цілковитому розпачі крикнув:
- Коня! Коня! Все царство за коня!
Тієї миті двоє ворожих стрільців схопили його за дерев'яний плащ, і до нього, переможно запищавши сімома горлянками, підскочив Мишачий король.
Марі більше не могла стримуватись.
- О мій бідний Лускунчику! Мій бідний Лускунчику! - захлипала вона, схопила, сама не тямлячи, що робить, свого лівого черевичка й щосили шпурнула його в найгустішу купу мишей, просто в їхнього короля.
Враз усе розвіялося, наче його й не було, але в Марі ліва рука заболіла ще дужче, ніж досі, і вона, знепритомнівши, впала додолу.
ХВОРОБА
Коли Марі прокинулася з глибокого, непробудного сну, то побачила, що лежить у своєму ліжечку, а крізь намерзле вікно яскраво світить сонце. Біля самого ліжечка сидів якийсь чужий чоловік. Та скоро дівчинка впізнала його: то був хірург Вендельштерн. Він тихо сказав:
- Нарешті прокинулась!
До ліжечка підійшла мати і боязко, допитливо глянула на дочку.
- Мамусю,- прошепотіла Марі,- чи ті бридкі миші всі втекли і чи врятувався Лускунчик?
- Не говори казна-чого, доню,- сказала мати.- Навіщо мишам твій Лускунчик? А ось ти, мороко моя, налякала нас до смерті. Отак завжди буває, коли діти виявляють свою впертість і не слухають батька та матері. Ти вчора засиділась зі своїми ляльками до пізньої ночі, задрімала над ними, і тебе, мабуть, злякала якась приблудна миша, бо тут вони не водяться,- одне слово, так чи так, а ти ліктем вибила в шафі шибку й дуже порізала руку. Пан Вендельштерн оце якраз витяг із рани кілька скалок, що там застряли. Він каже, що, якби скло було перерізало жилу, ти б лишилася калікою або взагалі могла б стекти кров'ю. Хвалити бога, я опівночі прокинулась, побачила, що тебе так пізно немає ще в спальні, і пішла до вітальні. Ти лежала непритомна біля самої шафи, і з руки в тебе цебеніла кров. Я й сама з переляку мало не зомліла. Бачу - ти лежиш долі, навколо тебе порозкидані Фріцові олов'яні солдатики та інші ляльки, потрощені фігурки з сюрпризами й марципанові чоловічки. Тільки Лускунчика ти держала в закривавленій руці, а недалеко від тебе лежав твій лівий
