Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс
Юний Бейтс теж грав уважно, але вдача в нього була запальніша, ніж у його обдарованого приятеля, а тому він частіше прикладався до кварти й до того ж сипав жартами й усілякими приповідками, зовсім недоречними при такій серйозній грі. Час від часу Пройда, на правах близького друга, дозволяв собі вичитувати йому за такі неподобства, але юний Бейтс вислуховував усі ці докори надзвичайно добродушно й у відповідь тільки пропонував Пройді згинути з ока чи піти втопитися; блискучих дотепів у цьому дусі йому не бракувало, і влучність їх щоразу викликала щирий захват містера Чітлінга. Цей джентльмен і його партнер весь час програвали, але - дивна річ! - ця обставина не тільки не засмучувала юного Бейтса, а, навпаки, неабияк тішила його: після кожної партії він аж качався від сміху і запевняв, що зроду не бачив такої веселої гри.
- Дві гри - і партія! - засмучено мовив містер Чітлінг, виймаючи півкрони з жилетної кишені.- Ну, й везе ж тобі, Джеку! Хоч би раз програв! Навіть коли в нас краща карта, ти примудряєшся виграти.
Чи то зміст цього зауваження, чи то гіркий тон, яким його було мовлено, звеселив Чарлі Бейтса, але він знову вибухнув реготом так, що старий повернувся до дійсності із своєї задуми й спитав, у чім річ.
- У чім річ, Фейгіне? - вигукнув Чарлі.- Шкода, що ви не стежили за грою. Томмі Чітлінг не виграв ані півпенні, хоч ми з ним були партнери, а Пройда грав один за двох.
- Ай-ай-ай! - сказав Фейгін з посмішкою, яка красномовно засвідчувала, що причина програшу йому ясна.- А ти не здавайся, Томе, не здавайся.
- Ні, дякую, з мене досить, Фейгіне,- відповів містер Чітлінг.- Я вже награвся. Пройда такий везучий, що його не переграєш.
- Ха-ха-ха! - засміявся єврей.- Щоб виграти в Пройди, дорогесенький, треба дивитись обома.
- Не обома, а чотирма, а третю пару очей мати на потилиці, і щоб жодне з них не моргало й дивилося в телескоп,- докинув Чарлі Бейтс.
Містер Докінс вислухав, ці компліменти з філософським спокоєм і запропонував усім присутнім тягти з колоди до першої фігури, ставка - шилінг. Та що виклику його ніхто не прийняв, а люлька на цей час вигоріла, то він знічев’я заходився креслити на столі план Ньюгетської в’язниці шматочком крейди, яким допіру записував очки. При цьому він пронизливо насвистував якусь пісеньку. Нарешті йому набридло свистіти, й запала довга мовчанка. Пройда порушив її, звернувшись до містера Чітлінга:
- З тебе сьогодні слова не витягнеш, Томмі! Як по-вашому, Фейгіне, про що він думає?
- Звідки ж мені знати, дорогесенький? - обернувся єврей, який саме роздмухував міхом вогонь.- Мабуть, про свій програш. Або про місця не такі далекі, з яких він щойно повернувся. Ха-ха! Чи вгадав я, дорогесенький мій?
- Ні, не вгадали,- відповів Пройда, не даючи відповісти містерові Чітлінгу, який уже розтулив був рота.- А ти що скажеш, Чарлі?
- Я скажу,- всміхнувся юний Бейтс,- що він вклепався в Бетсі. Дивіться, як він почервонів! Ой, помру, ой, цирк! Томмі Чітлінг улопався! Ох, Фейгіне, Фейгіне, оце потіха!
Той факт, що містер Чітлінг став жертвою ніжної пристрасті, вразив юного Бейтса з такою силою, що він знеможено відкинувся на спинку стільця і, втративши рівновагу, гепнувся на підлогу. Але це не зіпсувало його веселого настрою: лежачи навзнак на підлозі, він нареготався донесхочу, потім сів на стілець і зареготав знову.
- Не зважай на нього, дорогесенький,- мовив єврей, підморгнувши містерові Докінсу й докірливо стукнувши юного Бейтса жерлом міха по плечу.- Бетсі гарна дівчина. Не відступайся від неї, Томе, не відступайся!
- Я тільки хочу сказати, Фейгіне,- сказав зашарілий містер Чітлінг,- що це нікого з вас тут не обходить.
- Авжеж, авжеж,- закивав головою єврей.- У нашого Чарлі язик без кісток. Не треба на нього зважати, дорогесенький. Бетсі гарна дівчина. Роби, як вона каже, Томе, і в тебе буде торба грошей.
- А я і роблю, як вона каже,- відповів містер Чітлінг.- Якби не її підказка, я б не потрапив за грати. Це ж тобі пішло на користь, хіба ні, Фейгіне? А півтора місяця за ґратами не варті навіть того, щоб про них згадувати, правда ж? Рано чи пізно я б однаково туди потрапив, то краще вже відсидіти строк узимку, коли так чи так надвір не хочеться потикатись, правда, Фейгіне?
- Щира правда, дорогесенький,- погодився старий.
- Заради Бетсі ти б, напевне, залюбки ще раз відсидів стільки ж, га, Томе? - спитав Пройда, підморгнувши Чарлі та євреєві.
- Авжеж, відсидів би,- сердито відповів Том.- І хотів би я знати, Фейгіне, чи знайдеться ще хтось такий, як я?
- Ні, не знайдеться,- похитав головою старий.- Що й казати. Я не знаю жодної живої душі, яка б згодилася на таке. Жодної, мій дорогесенький.
- Мене б навіть не судили, якби я її виказав,- зразу б відпустили, так, Фейгіне? - гнівно провадив бідолашний телепень.- Одного мого слова вистачило б, правда, Фейгіне?
- Щира правда, дорогесенький,- відповів єврей.
- Але я ні словом, ні півсловом не прохопився, так, Фейгіне? - не вгавав, дедалі більше розпаляючись, Том.
- Та звісно, ні,- відповів єврей.- Ти ж у нас мужній хлопець. Аж надто мужній, мій дорогесенький!
- Може, й так,- погодився Том, озираючись.- Та коли так, то що ж тут смішного, Фейгіне?
Містер Чітлінг запитав це вже геть роздратовано, і старий поспішив запевнити його, що ніхто з нього не сміється, й попросив юного Бейтса, як першого кривдника, підтвердити це. Той уже розтулив був рота, щоб підтвердити, що зроду не був такий серйозний, як оце зараз, але не втримався й зайшовся таким несамовитим реготом, що розлючений містер Чітлінг,
