Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав
день народження 2(19) жовтня сонячно тепло 3(20) жовтня вдень сонце було а на вечір хмарно похмуро 4(21) жовтня похмуро і дощ зночі бризкав вугілля привезли Миколаївський секретар помер Вехляєв Володимир Олександрович 5(22) жовтня зранку похмуро після десятої вияснилось тепло було аж ввечері зайшло за хмару 6(23) жовтня зранку похмуро після третьої дощ
7(24) жовтня похмуро трохи сонце показувалось тихо тепло
3(25) жовтня сонячно і вітер 9(26) жовтня сонячно і вітер 10(27) жовтня похмуро і сонце показувалось 11(28) жовтня... 12(29) жовтня похмуро вночі жарко 13(30) жовтня хмарно і ясно 14(1) жовтня Покрова зранку вітер дужий холодний 15(2) жовтня вранці туман а вдень сонце і тепло
16(3) жовтня сонце тепло
17(4) жовтня сонце тепло
живу в цій хатині; я дала їм справку, щоб подивилися, що друга група в мене пожизніно; вони на це не дивляться, лиш сказав мені начальник, не заплатиш гроші, здоймем пенсію, а тебе відвезем на шашлики, оно стоять машини і так і заберуть тебе на шашлики; бо це область узяла такий зуб, що я дальше жити не маю куди; такий світ настав; всі пішли в псіхію; треба мені машини, а ці не дають; йду до лікаря, якщо ви доктор, дайте мені справку; ви чорноробоча, не маємо права; область дає ноту, але що ж, їм їдно, Катерина хоче правити селом; до лікаря цього; каже, я буду давати машину; просила в міліції машину, щоб мені привезли дров з лісу; привезла плитку до криниці, якийсь дурний трактором подушив; це тако боятися; вони собі повкривали хати бляхою, ще й зверху шифером; то вони страх мають; не треба дороги їм, бо міліція буде їздити, народ корів доїть, має право шифер купувати зверху на бляху, а в мене хата дерев'яна, сама місила від верху до низу; даю в дорожний отдел десятку, найняла хлопців, зробили дорогу; Катерина дає гроші, дивуються; думав, що дурна; там така Наталка, пограбувала курми все село; що я сказала покладіть дошки через канаву, то він послав Наталю; який ти голова, як ти судиш свою жінку і тещу, що вони свиням не дають, то він буде судити мене; він з нею подобрахався; Наталко, Наталко; вона так била одну жінку біля коперації й ніхто не боронив; я її боюся; ота виросла в допрі, її батько дітей кидав в криницю і дротом вуха просилював, втік у Англію і брата забрав; приходили за адресом, вона каже, вкрали п'ятсот, а ви мене презентуєте тою Наталкою; а бур'яну я не їла, снопи не носила, в щілини не лізла, побудеш на моєму місці; всі мають наймита, а мені не мона; ви розумна жінка, кажуть, того вони вас так; якісь бріхи принесла; Наталю, чого сказала голові, щоб хату не перекривали; сто рублів дали в райвиконкомі допомоги на машину; могла б кожного назвати дурнем, але чи він дурний; якщо я своїх людей викрию, мене вб'ють; зара вбивають; скажіть, по якій статті мене мучать; перш могли врятувати, ходили з палицями й одіб'ють; а тепер ніхто не поможе; бабам голови відрубують; племіннику дали третю групу, я писала, щоб дали другу, того вони в'їлися; а, це ви для нього машину хочете взяти; "Нива"; через десять років; а я глядю моторки; племінник "Ниву" каже; йому кажуть, будеш щось, виріжемо яєчко; йому в стегно зашили після каліцтва; а бідна жінка мучиться; той сусід везе конюшину, кидає каміння в ворота; не йди по воду; я в чужині живу, а не в советськім союзі; ця революція; що б ви робили; так що для мене не советська власть, а душогубка; я як кажу советська
власть, то дихати не дає; так що я хочу совет-ським людям ослобонити царство; за грани-цюю всенький люд працює, і мене пошанує. — Аже-ж довмілися, що виловлюють люд на границі; котрій бабі пішака то вдається й до стовпчика межового дістатися, — аж тоді схаменуться, які то туристи, й машини, і валки, та до цеї торбини, а що то несеш на спродаж, які ікони, яке що. Та лиш їдну іконку, намолений образ, передати на сховок; а вже звідти другі валки, та кажуть, що самі збиралися обдарувати галереями цілими; аде ж тутечки що помістиш, стіни вогкі, доми без шибок, а льохи жахають привидами. То галереї пропускають, бо за них заплачено, а бабам тра займати чергу, бо комісії, акушери, — а де ж то кому такий встид пережити, як вони тим квачем повивезькують й спереду, й ззаду, — апусті, нагнісь, раздвінь; а чи ви, бабо, вдуріли, — яка вакувація, які війни; наплутано в цьому безчассі, де чия земля, котра яких історія, — та й чом ні; за поль-щизни а й добре бувало, кажете; дружно велося, обох мов діти навчалися, оно ви як гарно по-польській чешете; ану-но ще цього вірша про рідну мову, ще цю співаночку. Як німцям аллес-капут, і між людьми лад вигорів; то в грабунок, то в погрози, — забирайтеся, щоб вас не було тут. Раз їдуть на поле конюшину косити, коли наскакує банда; стій; мусили повертати коней назад, — душа вже стала не на місці; побачили, що далі життя тут не буде. Сусідів мали непоганих, чоловік поляк, жінка українка, — що ж, думаєш, їх не приходили лякати? їдь, жінко, звідці, як хочеш жити. Війна добре накоїла: тих красти навчила, тих вовками поробила. Але прознали, що бандерівці по той бік поляків теж не милували, — кров за кров, що ти хочеш. Ховайте, бабо, цього листа, — чи
18(5) жовтня зранку туман до дванадцятої години вдень сонце 19(6) жовтня зранку туман а вдень похмуро
20(7) жовтня сонце тепло
21(8) жовтня зранку дощик бризкав вдень тепло похмуро 22(9) жовтня зранку мороз вдень сонце тепло
23(10) жовтня вранці мороз вдень сонце тепло снилось що я бачила Марусю вона йшла я її догнала й почала її цілувати і говорила сама я говорила їй і я все обличчя їй цілувала 24(11) жовтня до дванадцятої години туман вдень вияснилось 25(12) жовтня зранку туман вдень хмарилось і сонце показувалось 26(13) жовтня похмуро 27(14) жовтня похмуро сонце показувалось 28(15) жовтня мороз міцний холодно 29(16) жовтня сонце вітер
30(17) жовтня зранку сонячно вдень хмарилось на вечір потепліло 31(18) жовтня похмуро вітер прохолодно на вечір тихіше після шостої вечора дощ побризкав 1(19) листопада похмуро мороз
ви думаєте з ним назад вертаться; а де ж ваше збіжжя, де худоба. А так і було, що з собою дозволено забрати: одного коня, дві корови, одну свиню, одну збиральну машину, п'ятнадцять центнерів зерна та зернових, п'ять центнерів речей домашнього вжитку. А ще ж сім'ї скіко душ, — разом з Йосафатом дітей четверо; Роман, тридцять сьомого року, Наталка, тридцять другого, Стефанія, тридцять п'ятого, Петро, сорок п'ятого; а вже по війні: Михайло, сорок восьмого, Ярослав, п'ятдесят другого, Оксана, п'ятдесят шостого. Та люди, та солдатики, — я ж збулася всього свого, я іншому світові придобрювалася; така з мене панія тепер, що я хочу світами рушати, а більш ніде нічого не мати; бо Йосафат ніколи за сестру свою мови не заводив, навіть і їм заборонив згадувати. Але ж тітка, — вже по його смерті розшукала її десь в Америці, й що ж — одержала відповідь: куди він, тобто брат, наше поле подів. Інші ж он, хоч як доля не порозпорошувала по світу, а не цураються, знаються. Поля в нас тепер багацько, писала тітці, аби було бажання працювати, бери, кілько хоч. То вам уповісти за те наше нове життя, — а була радість перший рік, хліба такого намолотили! А Йосафатові що не перепаде й яка відповідальна робота, але як чесний був, то що ж, Сафате, та з твею головою! — ким хоч міг бути. А не оден казав, Сафате, циган спить, і ти проспиш, як ніч, мішка під руку, й на пошуки. Та й нам легше було б, а ні? А як не привчені до цього, як це серце витримувало, й сама не скажу. Було таких розумних, — десь щось пропаде, на кого ж заявиш, на Сафата. В нього оно скільки ротів. Приходять як-то з обшуком, — вона, вже без пам'яті, аж крикне бувало: правда, правда, заганяй машину, зара будете одван-тажувати. То не сміх тепер, а який той сміх був тоді, згадай. Наче ж і друзі з цим дільничим, але приходить. В очі тако не скаже; ну, посиділи, там щось накрила на стіл, що мала, та й ти ж май порядність. Як тобі хтось у вуха вклав, — чого ти ті очі ховаєш та винюхуєш по кутках; скажи людям. Ні, він буде думати все на те: щось десь заховано. Вже з порога вернувся, сідає кіля столу, виписує квитанцію — що собака не прив'язаний. Але то ще в старій хаті, бо в шістдесят третьому заходилися будувати нову, й десь років зо два стягувалися на неї. Сім'я ж велика, й от чогось важко, що не візьми. Лоток був старий розібраний на станції, ну, де рівчак попід колію стікав; насилу дозволили їм відступити за менші гроші той камінь. Отце на фундамент пішло. З деревом тож, — якусь будівлю мали зносити, й так перепало. Дивіться-но, бо я вже не бачу: туто на фотці вся майже родина проти хати, й Сафат сидить межи них
на порозі. Він по тому й не довго жив, бо хто міг ним зволодати, — скіки казали, тату, ляжте в лікарню. Візьметься за бік, перетерпить, та й знов велосипедом на роботу. А їдного разу й своїм ходом не міг дістатися, та й операція не зарадила б. Людини на багацько всього вистачає, земля не питає, здоровий ти чи ні, вона, як дитина, потребує догляду. А Стефці найбільше дісталося, — яких і сім класів, а вже гайда на роботу; тра було батькам помагати, ще ж ці менші були. Яка то для жінки робота, кошілями буряки на вагони носити. А там обід, то воно, бідне, буряка в руки й пішло між кагати, щоб люди не бачили. Це так буцім обідає. Ну й правда, не було що з собою взяти. А подушки на ліжках повишивувані, аж рясно; а стрибки наскочать, та Йосафата впоперед себе у льох, самі зверху, а він спуститься, присвітить, — з обох боків бандерівці з автоматами; т-ш-ш. Збереться нагору, показує: нікого нема. То я хочу ввесь світ обійти й розказати, що ми зазнали, а ви мене пхаєте на комісії. Ви собі вже владу вибрали та й тицяєте у кожного, хто злодій, хто винуватий. Вистановляють бабу, ну, так раскажі, бабуля, кой чорт надо-уміл тібя пєрєхадіть граніцу в етом мєсцє, — нареготалися з баби, наричили торбину консервами, вертається Катерина додом. А вода закипає не так, як було, а огірки у таки-ий проріст; баби голосять на новім поселенні, а діди лісами пробираються, щоб хоч подушки повикрадати з опечатаних хатів, — вогні палахкотять, хвоя рудіє, і час героїв, і такий вік смертників, і таке смирення, що ні в рабстві доладньому не окошилося, ані свободою справдешньою не змірялося; і що ж — гонить завія незнання до храмів найвикших для сповняння радості вікової прожити одмалу чиєсь неоджите й дождати хоч на палітурках холодно Бондаренків син в Армію пішов 2(20) листопада зранку мороз холодно цілий день вітер північний 3(21) листопада похмуро холодно о шостій почалась крупа вночі дощ Шимчишин син в Армію
4(22) листопада похмуро тихо Паші Лабазнички два роки як померла празник Казанської божої матері
5(23) листопада похмуро цілий день дощ бризкав 6(24) листопада вночі дощ зранку сніг розтає похмуро 7(25) листопада вночі дощ після десятої ранку дощ і цілий день
8(26) листопада зранку морозець холодно 9(27) листопада мороз холодно сонце було цілий день 10(28) листопада дощ вночі і цілий день після дванадцятої години сильний вітер 11(29) листопада зранку мороз сонце похмуро
12(30) листопада мороз до одинадцятої години зранку сонце я у дворі упала 13(31) листопада Кузьми Дем'яна зранку сонце вдень хмарно вітер холодний 14(1) листопада похмуро Валіку день
вписання своїх невглашенних імень, — вік смутку та крові сяйне навпослід мов здогадом найглибезної нещасності, аби котитися світами й світами й ще їдній загадці; мудрість-бо збувається не тим, що мудрих заковували й перетримували до скінчення віку, а далі повідпусковувати й казати, які то в нас мудрі каторжні, осьо й вони правитимуть світом, бо перескочили й нещасність, а словами, зрозумілими світові, примовляють і виправдовуються за тих, за кого буцімто муки мали, бо так писалося й говорилося, а тяма все глибш заховувала йнакші імення й назвиська, — ондо вже й Юрко доладнує папери на нові реєстри; та кому яка книжчина од японців перепала, та інструкції, та черги на нові в-божеські милості.
