Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій
Сагайдачний витягнув лист показав учасникам Ради поцілував його і сховав.
– А тепер перед вами всіма я присягаюся боронити Віру нашу православну поки житиму! Присягайте і ви братове?!
"Присягаємо!", "Присягаємо, "до горла боронити!", зірвалася громом козацьких горлянок Суха Діброва.
А на другий день в середині круга поставили дві діжки, покрили килимами, то спорудили підвищення для виступу королівського посланця. Він сказав коротку промову про те що всі і без нього знали: турецьку загрозу що насувається від Дунаю, про загибель Польського війська під Цецорою, і те, що король хотів би від козаків послуху і допомоги в захисті Речі Посполитої, нашої спільної отчизни від турецького поневолення. Його промову весь час перебивали вигуками: "Ми добре відаємо, що хоче король, а він не хоче дізнатись, що козаки бажають?", "Най у комісарів запитає скільки козаків лишили по реєстру! Чи тих доста щоб з Турками воювати!". "Польща для нас отчизна, коли її захищати треба, а коли руським людям до Віри, то єзуїти і храми православні позакривали!".
По закінченню його промови, кошовий отаман Війська Запорозького Яків Бородавка віддав наказ стріляти з рушниць і гармат. Що то мало означати, чи сприйняття слів королівського посла, чи вигуків козаків, чи може те що слово взяв кошовий отаман, ніхто не зрозумів. Але зразу по тому, Яків став на місце посла і виголосив промову.
– Панове-браття козаки Запорозькі! Ви слухали посла від короля великої гонорової Польщі. І що хоче король цієї великої моцної держави? А хоче, і слізно просить допомоги у тих волоцюг без роду-племені, допомоги! А що ж то Польща, не здатна сама впоратись? А не здатна! Бо немає в світі війська ліпшого від Запорогів! Коли йде Запорозьке Військо, то земля тремтить і Польська і Турецька, і весь світ перед нею стає в пошані!
Чи то від довгої стрілянини, чи від того, що вже перед тим накричались, але великої підтримки промова не мала, хіба козацька сірома, яка вже встигла "розговітися" після вчорашнього в різнобій викричала "Слава!". Після цього козаки присягнули королю на вірну службу в скруті, що стала з Польщею, а в замін просили сповнити всі їх законні прохання. Третього дня визначили сотників, полковників, отаманів майбутнього походу проти Турок, а також відправили послів до короля. Посольство мав очолити Сагайдачний разом з обраним православним владикою козаків Курцевичем. То було гідне посольство, Сагайдачний на відміну від Бородавки був завжди лояльним до короля і був у великій пошані королевича Владислава. Курцевич "князь-чернець, вихованець перуанського університету пан з роду, і європеєць з виховання". Під рясою ігумена козацького монастиря і мітрою відновленої ієрархії, він об'єднував в собі всі політичні течії тогочасного політичного життя руського населення Речі Посполитої.
Провівши цю досить нудну справу, перейшли до розподілу грошей, які король жалував для спорядження війська. Вирішили давати лише тим, хто має добру зброю і приймав участь у московському поході та морських боях проти Турок. Навіть при такому розподілу на двох козаків прийшлося по одному золотому, що було дуже мало для спорядження до війни. По цій чи іншій причині було спровоковано інцидент у Білій Церкві.
В коморі у одного єврея знайшли обезчещену християнську ікону. Цей випадок дав Бородавці привід дозволити козакам грабувати євреїв по всіх землях Речі Посполитої де знаходились козаки. Крім них козаки, латаючи свої злидні по волостях королівських і панських так старанно їх оббирали, що ґвалт пішов по панських кругах. На той ґвалт козаки мали одну відповідь, на все що вони чинять є дозвіл короля. А якщо пани не згідні військо підтримати, то віддадуть свої статки до гроша, та ще й разом з головою, Туркам.
Посольство від козацької Ради на чолі з Сагайдачним і Курцевичем прибуло до Варшави в липні. Король прийняв посольство козаків привітно і прихильно. Досить розлого і не по справі, король пояснював послам чому до цього часу не виконав обіцянки, дані ним при початку московського походу на допомогу королевичу Владиславу. Запевняв козаків, що розуміє їхні жалі і скрути, тому не вважає на їх провини, маючи надію на порозуміння самих козаків. А на завершення сказав звертаючись до Курцевича: "Маєш ласку нашу! Скажи й іншим аби вчинили як ти, теж – дістануть ласку нашу!". З того туману Сагайдачний зрозумів, що король не буде вживати екзекуцій за самовільне поставлення православними влади на єпархіях. Все це було сказано королем на словах, щоб при нагоді відректись від сказаного. Що після Хотинської битви і сталося.
Але Сагайдачний був втішений і вдоволений королівською аудієнцією, і з великим задоволенням віз королівську відповідь Запорозькому Війську. А в руських кругах було прийнято за факт, що король пообіцяв уладнати релігійне питання. В наступнім місяці зібрався сейм, щоб обсудити нагальні військові питання, Турецька армія вже перейшла Дунай. Приїхали на сейм і православні владики щоб пояснити, як того хотів король свої самоправні дії. Однак їх питання на сеймі не ставили, а самі вони вважали не делікатним виставляти свої проблеми в такий складний для країни час.
Сагайдачний після королівської аудієнції вирушив під Хотин де вже стало табором Польське військо і повинні були поставити військовий табір козаки. Його зустрів гетьман Ходкевич. Перша їх зустріч під Москвою лишила у Сагайдачного не дуже приємні спогади і тепер він побачивши Ходкевича налаштувався на холодний прийом.
Однак ці його побоювання не справдилися, Ходкевич з радісною посмішкою пішов йому назустріч, і навіть несподівано для Сагайдачного обійняв за плечі, як три роки тому королевич Владислав. Хоча за час, що вони не бачились у кожного із них пройшли великі зміни. Тоді Сагайдачний, прийшовши з вадцятитисячним військом, був визволителем, а тепер не був гетьманом і прийшов без війська. Ходкевич під Москвою був воєначальником без права керувати військом, а лише приймати на себе всі прорахунки невдалого походу. Тепер після загибелі Жолкевського, став єдиною надією Речі Посполитої у війні з Турецькою загрозою. Тим приємнішою для Сагайдачного була така зустріч Ходкевича.
– Пане Сагайдачний, дуже радий бачити вас у своєму таборі! До речі, мої почуття розділяє все військо Польське.
– Пане гетьмане, я щиро вдячний вам за добрі слова, хоч не виправдав, на жаль, ваші сподівання. Як бачите я прямо з Варшави і був впевнений, що Військо Запорозьке вже злучилося з військом пана гетьмана, а виявляється, що невідомо де воно зараз знаходиться.
– Так дійсно було, і ми дуже хвилювалися з того, але два дні перед тим від Бородавки були посланці на чолі з полковником Дорошенком. Вони донесли, що козаки знаходяться в Молдавії наводять спустошення Турецьким союзникам і вже готові, після повернення з доброю звісткою посольства козацької Ради від короля Польщі, до злуки з військом Польським. Саме тому, пане Сагайдачний, я вас прошу відпочити і вже зрання відправитись до козаків і повісти їм про аудієнцію у короля, я маю надію, що вона була успішною.
– Я теж маю надію, хоча й як завжди є застереження, але козаки своїми діями і військовими звитягами їх розвіють. Головне тепер донести до козаків, що король виявив ласку до них, і обіцяв прощення самовольства православній ієрархії.
– То ми маємо однакові думки з цього приводу. Я придаю вам для охорони дві хоругви козаків і півсотню польських жовнірів і прошу як скоріше відправитись в табір козацького війська. Мені доносять розвідники що турецький султан віддав наказ перешкодити злуці наших військ, щоб знищити поодинці. Ми не можемо цього допустити.
Побоювання гетьмана Ходкевича були не безпідставні. Підготовка до Хотинської битви показала наскільки різними воєначальниками були Бородавка і Сагайдачний. Причому, Бородавка мав прекрасну можливість вчитися у Сагайдачного, але йому це було без потреби. Бородавка був гетьманом партизанської війни. То була його стихія. Підійти непоміченим стрімко і відважно напасти на ворога, не давши йому оговтатися, розбити, взяти здобич і зникнути в невідомому напрямі. В цьому йому рівних не було. Але регулярний військовий похід, стратегічний задум і його здійснення це для нього була китайська абетка. До речі, як людина маюча розум, він то знав, але особливо тим не переймався. Козаки його шанували і так. Він умів їх запалити, а для козацької голоти був зрозумілим і прийнятним. Але чеснот, які він мав не ставало, коли мова йшла про необхідність вийти на оперативний простір і стати у двобій з досвідченими воєначальниками.
Це й привело його до особистої трагедії, яка сталася під час Хотинської битви. Здавалося б всього два роки тому він приймав участь у військовому поході на Москву, де при всіх негараздах Запорозьке Військо показало себе з найкращого боку. Ну, по мавпуй трохи з Сагайдачного! Що той робив? Розділив військо на два загони і пройшов по містах які мали хороші військові загони, здатні при об'єднанні стати військовою силою спроможною організувати достойний спротив, розбив їх, а населення деморалізував, розоривши міста і прийшов під Москву переможцем.
То роби те саме з небезпечним союзником Турків Молдавією. Він, здається, то і зробив, але яким чином? Він розпорошив військо на "чати", тобто відносно невеликі загони, дав їм повну свободу дій, в більшості навіть не знаючи де вони знаходяться. Сагайдачний в своє гетьманування, маючи велике військо користувався вістовим загоном Максима Лободи, який забезпечував постійний зв'язок з загонами, і дозволяв Сагайдачному вчасно впливати на хід подій. А Бородавці такий військовий підрозділ був без потреби.
Сагайдачний обраний послом від козацької Ради до короля, від'їжджаючи до Варшави, закликав до себе Олексу Гаркушу, Платона Куліша, та Федора Скороненка і доручив їм готувати полки до Хотинської битви. Готував свій підрозділ і Максим Лобода. Так як Гетьман Бородавка не мав потреби в вістовому загоні, то Максим з вістовим загоном вирішив влитися в полки Сагайдачного. А перед тим, виконуючи вказівку Бородавки його загін, в неповних три сотні, відправився до Молдавії щоб за рахунок молдавських міст забезпечити себе зброєю, порохом і всім іншим начинням необхідним для війни.
