Поеми - т. 4 - Франко І. Я.
Цирульницьку тацку з нього
Намагалися зробити,
Але се їм не вдалось!
Ось чекай, хоч як недужий,
Я до бою з сим поганцем
Стану й шолом сей преславний
Мушу нині ще здобуть!»
І заким ще Санчо Панса
Зміг спинити Дон-Кіхота,
Вже сей, низом спис спустивши,
На цирульника летів.
«Стій, погана, зла личино! -
Верещав крізь біль наш лицар.-
Гинь із моїх рук, а ні, то
Шолом сей мені віддай!»
Спудився цирульничина,
Кинув тацку, палку й торбу,
Сам же - подавай бог ноги!
В кукурудзи тільки шусть!
«Га, моя побіда, Санчо! -
Скрикнув лицар.- Бач, помана
Щезла, а чудовий шолом
Ось у мене вже в руках!»
І він вмить пробив дві дірки
В таці і продяг шнурочок,
Щоб під бороду надіти -
І готовий шолом був.
Санчо ж тим часом, радіський,
Що так дешево скінчилась
Ся пригода, хопив торбу,
Що цирульник був поверг.
У торбині хліб був, сало,
І цибулька, і флящина
Доброго вина. «Се, пане,
Ще цінніше, як ваш шолом!»
Зараз стали, покріпились.
Дон-Кіхот на зуби йойкав…
Щоб хоч трохи розірвати
Пана, Санчо знов почав:
«Ну, дав бог, коханий пане,
Що, хоч по часі, присягу
Ви сповнили. Та все ж досі
Зламана була вона!»
«Ох, і сам я се міркую,-
Мовив лицар,- і за теє
Вже придумав я покуту
По-лицарськи відбувать.
Бачиш, друже мій, сі гори,
Віковим покриті лісом?
Там поїду я, в найглибші
Дебрі та яри заб’юсь.
Скину з себе зброю й одіж.
Відречусь напою й страви,
Буду жити корінцями
І томитися чуттям.
Ти ж до дами Дульчінеї
З листом, друже мій, поїдеш,
Все їй скажеш, що для неї
Я терпів і ще терплю.
Все їй скажеш, і допоки
Призначить мені ся пані
Так томитися в пустині,
Поти буду я терпіть.
Се могучая покута,
Чари всі вона ламає,
І її відбувши, сміло
Рушу світ весь здобувать!»
Здивувався Санчо Панса,
Про таку покуту вчувши.
Та його манила думка
З листом їхати домів.
Тож не дуже й сперечався,
Надто ще, коли пан лицар
Всю покуту брав на себе,
А його морить не хтів.
XX
Гори! Гори! Подивиться,
Близько ви, подать рукою,-
А як доведеться тюпать,
То нехай вас чорт візьме!
Ідеш день і їдеш другий,
А ви як були близенько,
Так і є - подать рукою,
А доїхать ані руш.
Так було і з Дон-Кіхотом.
Іде, їде, поганяє,
Гори все, здається, близько,
Та доїхать ані руш.
Ось вже стало вечоріти.
Бачить Дон-Кіхот, а шляхом
Валка дивного народу
Проти нього пил мете.
Передом комі́сар їде
В королівському мундурі,
Шпада збоку, а на шапці
Королівський знать орел.
А за ним по парі пішки
Йдуть якісь блідії люди,
З рук і з ніг висять пута,
Ланцюги знай дзінь та брязь.
По боках і ззаду їдуть
З карабінами жандарми,
Здоровенні, і вусаті,
І червоні, мов кати.
«Санчо! Санчо! - мовив лицар.-
Ось нам ще одна пригода!
Та коли й се будуть чари,
То хай чорт мене візьме!
Ось невільники нещасні,
Що їх люті лиходії
У тяжких кайданах гонять
У далеку чужину.
Тут меча мойого треба
І лицарської відваги,
Тут я покажу, як славне
Те лицарське ремесло!»
«Пане любий,- мовив Санчо,-
Бога бійтесь! Розміркуйте!
Се ж комі́сар королівський,
А не жаден лиходій.
Гляньте, а при нім жандарми!
А ті в путах - таж се, певно,
Арештанти і злочинці,
Що на каторгу ідуть».
Та не слухав славний лицар
Слів розумних, спис ухопив
І, його зложивши низом,
Серед шляху гордо став.
А як надійшла ватага,
Він промовив дуже чемно:
«Пане, можу вас просити
Річ одну сказать мені?»
«Що вам треба?» - рік комісар.
«Будьте ласкаві сказати,
Що за люди се в кайданах
І куди ведете їх?»
«Се злочинці,- рік комісар,-
Що, засуджені на кару
І на каторжні работи,
Під конвоєм 20 ось ідуть».
«А не міг би я просити,
Щоб ви ла́скаво сказали,
За що сю тяжкую кару
Мають принимать вони?»
«Пане,- відповів комісар,-
Се нехай вас не обходить.
Тут на шляху не пора вам
І не місце говорить».
«То позвольте, чемний пане,
Що я їх самих спитаю,-
Се не довго потриває,
А мені потрібно знать».
Не противився комісар,
А жандарми навіть раді,
Бачачи, що в того пана
Не всі дома,- так і буть.
«Ну,- міркують,- варто чути,
Як то буде розмовляти
Лицар сей з отсим гультяйством,
Що так ласе на брехню!»
Перший був у першій парі
Здоровенний парубіка.
«За що ти сюди попався?» -
Запитав наш Дон-Кіхот.
«Пане, я зовсім невинний,-
Відповів покірно злодій.-
Закохавсь я і за теє,
Бач, на каторгу іду».
«Закохався? Як же ж можна
За любов іти в кайдани?»