Лоліта - Володимир Набоков
Й нарештi, подивимось, що вiдбувається, якщо ти, малолiточка, звинувачена в зведеннi дорослого пiд дахом добропорядного готелю, звернулася б до полiцiї зi скаргою на те, що я тебе викрав i зґвалтував. Припустимо, що тобi повiрять. Недолiтня, яка дозволила повнолiтньому спiзнати її тiлесно, пiддає свою жертву звинуваченню в "формальному зґвалтуваннi" або в "содомському грiху другого ступеня", залежно вiд ме ода; й максимальне за це покарання — десять рокiв ув'язнення. Отже, я йду за ґрати. Гарно-с. Йду за ґрати до 1957 року. Та що тодi буде з тобою, сирiтонько? О, звичайно, твоє становище є кращим за моє. Ти потрапляєш пiд око Департаменту Громадського Нагляду — що, звiсно, звучить доволi похмуро. Зразкова жорстка наглядачка, подiбна до мiс Фален, але менш поступлива й непитуща, забере твiй губний олiвчик i прикраси. Жодних бiльше гулянок! Не знаю, чи ти чула про закони, що стосуються залежних, занедбаних, невиправних i злочинних дiтей? Поки я буду скнiти за ґратами, тобi, щасливiй, занедбанiй i так далi дитинi, пропонований буде вибiр мiж кiлькома пожиллями, на загал доволi мiж собою схожими; дисциплiнарну школу, виправний заклад, притулок для бездоглядних пiдлiткiв, або одне з тих пречудесних притулкiв для неповнолiтнiх нормопорушникiв, де дiвчатка в'яжуть всiлякi речi й виспiвують гiмни, й отримують оладки на згiрклому салi в недiлю. Туди-бо впадеш ти, Лолiто: моя Лолiта, ця Лолiта, кине свого Катулла, щоб жити там з iншими схибленими дiтьми. Просто кажучи, якщо нас удвох упiймають, тебе випатрають i впроторять, кошенятко, c'est tout. Житимеш, моя Лолiта житиме (ходи сюди, мiй кавовий розане) з тридцятьма дев'ятьма iншими дурками в брудному дортуарi (нi, будь ласка, дозволь менi...), пiд оком потворних вiдьом. Ось становище, ось вибiр. Чи не вважаєш ти, що за даних обставин, Долорес Гейз повинна лишатися вiрною своєму старому папановi?" Вдовбуючи все це, я успiшно тероризував Лолiтоньку, яка всупереч певнiй нахабнiй грайливостi витiвок i раптовим проявам дотепностi, була аж як не такою блискучою дiвчинкою, як можна було вивести з її "розумового коефiцiєнта", виданого її наставниками. Та якщо менi вдалося поставити як основу того, що i таїну й провину ми повиннi брати на двох, менi багато складнiше було пiдтримувати в нiй гарний настрiй. Щоранковим моїм завданням протягом цiлого року мандрiв було винайдення якоїсь путiвної примани — визначеної мети в часi i в просторi — котру вона могла б передчувати, аби дожити до ночi. Iнакше, кiстяк її дня, позбавлений формуючого й пiдтримливого призначення, всiдав i розвалювався. Поставлена мета могла бути чим завгодно — маяком у Вiргiнiї, яскинею в Арканзасi, переробленою на кав'ярню, колекцiєю револьверiв та скрипок десь в Аклахомi, точним вiдтворенням Лурдського Гроту в Луїзьянi, або вбогими фотографiями часiв процвiтання рудокопної справи, зiбраними в Колорадському музеї — однаково чим, та ця мета повинна була стояти проти нас, як нерухома зiрка, навiть якщо я i знав наперед, що коли ми дотнемо її, Лолiта покаже, що її зараз виверне з вiдрази.
Пускаючи в хiд географiю Сполучених Штатiв, я годинами силив створити їй на догоду позiр, що ми живемо "повним життям", що котимось до певного незвичайного задоволення. Нiколи в життi не бачив я таких гладких, поступливих дорiг, як тi що тепер розгалужувались вперед нас по залатанiй ковдрi сорока восьми штатiв. Ми жадко ковтали цi безкiнечнi шосе; в п'янкому мовчаннi пливли ми по їх чорному, бальному лиску. Лолiта була не тiльки байдужа до природи, але буремно опиралась моїм спробам звернути свою увагу на ту чи iншу чудовну окремiсть ландшафту, цiнувати який я сам навчився лиш пiсля тривалої взаємодiї з красою, завжди присутньою, завжди з подихом по обидва боки нашого недостойного шляху. Завдяки забавному поєднанню художнiх уявлень види пiвденно-американської низини здавались менi спершу схожими в загальних рисах на дещо з минулого, упiзнаване мною з усмiхом подиву, а саме на розфарбованi клейонки, що їх колись ввозили з Америки, якi чiплялись над умивальнями в середньоєвропейських дитячих i вечорами чарували сонну дитину зеленими селянськими видами, вiдбитими в них — матово-кучерявим гаєм, амбаром, стадом, ручаєм, мутною бiлиною якихось неясно квiтучих плодових садiв i, певно, ще огорожею, складеною з камiння, або гуашевими, горбами.
Проте, поступово, стрiнутi тепер прообрази цих елементарних аркадiй ставали на позирк дивнiшими мiрою мого знайомства з ними. За обробленою рiвниною, за iграшковими крiвлями мдляла затьмара нiкому не потрiбної краси там, де сiдало сонце в платиновому маревi, й теплий вiдтiнок, що нагадував зчищений персик, розходився верхнiм краєм пласкої сизої хмари, злитої з далекою романтичною димкою. Iнодi позначалась край неба череда широко розставлених дерев, або спекотний безвiтряний полудень млоївся над засадженою конюшиною пустелею, й хмари Клода Лоррена були вписанi в найвiддаленiшу, iмлисту лазур, причому одна лише їх купчаста частина ясно вилiплювалась на непевному й наче зомлiлому тлi. А то хоч нависав удалинi суворий небосхил пензля Ель Греко, багатий чорнильними зливами, й виднiвся на мить фермер з потилицею мумiї, а за ним тяглися смуги ртуттю лиснiючої води мiж смугами рiзко-зеленої кукурудзи, й усе це сполучення розкривалось вiялом — десь у Канзасi.
Скрiзь, в просторi рiвнин, велетенськi дерева пiдступали до нас, щоб збитись у догiдливi купи при шосе i зрядити окравками гуманiтарної тiнi пiкнiковi столи, якi стояли на бурому ґрунтi, помережаному сонячними блисками, сплощеними картонними чашками, деревними летючками й викинутими паличками вiд морозива. Моя небридка Лолiта охоче користувалась придорожнiми уборними — її чарували їх надписи: "Хлопцi" — "Дiвки", "Iван та Мар'я", "Вiн" i "Вона", й навiть "Адам" i "Єва"; й поки вона там перебувала, я зникав у поетичному снi, споглядаючи сумлiнну барвнiсть бензинових приладiв, що вибивалась на дивнiй зеленi дубiв, або який-небудь дальнiй пагорб, який видирався, вкритий рубцями, та все ще неприручений,
