Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав
Згаровують втіху на все це причмелене, — аж стегна пошкрабують пазураками, така їм ця свобода зненацька; ото здобулися на знання, що всякого до суду потягнуть уже й не за вкоєне, не мовлене, а лиш-но подумане, — та й воля пересиджувати і на могилках цих забутих; подай їм хоч і бандуриста, та не якого, а все сліпого, — і так їм ця пісня у втіху, в утробу, і всяка політика, і збіговиська, де вже чоловік не чоловік, а лепетя безтямна, де їм нема докору а й загрози од якого-там чоловічини. Насурмлюються на який вгодно спогад із віків пекельних, — бо ж там неволя, а людина все тямила себе, свій спадок, жебрацтво, імення, погорду; аж но-н згадати, як тато пуска сміхи у пазуху, — от де Пріська, це Петро Сліпий був собі таку урвав, що го-но; як вбереться, було, у білу свитку, білу намітку, і плахту, та там така гарна, така гордлива була, а десь у північному краї на тих концертах котрий малорос обізветься до неї по-російськи, то й не відповідала навіть. Але що ж, як воно так усе, — регочіть, як ваше настало".
"Я вже втомився ці делегації приймати, то ще й ти, Юрку, півсвіту заталагунь цюди, — такий поводар, що куди твоє діло.
Позабували, хто в якім світі живе, і вже не кладовисько, а театр, кожне розкаже хоч якусь побрехеньку, а дочікується страшнішого чогось; як самашечі верхами та долинами оббігають, чи їм так церкву видко з усякого боку, — де цих археологів набралося. Та ж будьте такі як є, — бо раз полякалися, що рід на рід, сусід на сусіда, такий їм ляк дало; а народ на народ, а людина на Бога, а живе на мертвого, — от і діждали, чого і в писаннях не вичитаєш. Жорстокість їм, даровано, — не захтіли дійти краю в жорстокості, то і діждали чужої сваволі; понавигадували милосердя, — з халєри. Сльозу над сирітством віками проливали, — а понадхо-дили такі, що й сиріт і не-сиріт їдною лопатою загребли. Не вміли тако зарихтувати з ким там не хоч, а як допече, то й гайда на вбій; а теперички що, — з переляку тако клянуться до всенького світу — та ми, та боже-хрань, геть і в думці нема, — пождіть-но, ще не так виправдовуватися прийдеться, і слів таких не найдете для клятов. А повада-рів тих кого не візьми, — то наїжачиться, та збурить народ, а тоді перший в кущі. Та й дождалися таких повадарів, що тіки-но при-чинуватих водити; і куди ж їхній шлях, — а до мерців. А й вони ж не келепи. Ви собі годувалися страхом, та страхом смерті, та задобрювали, та встерігалися; а вони вже як дозналися, що то й до чого, та як позмов-лялися, та як поуставали, і будете знати тепер. Мерцям легш, як вони знають, що їх пом'януть, та й дякувати; а як це такі безперестанку поминки, ходіння, заглядування, то начорта воно їм здалося. Тепер побачите ввіч, — вони як вийдуть, то з цього світу мерво встанеться. Придумали собі професії з поминок, начальство таке, зарплати, — от поминають, згадують, пам'ять одновлюють.
5(21) березня зранку мороз сонце і хмарно вдень
6(22) березня зранку мороз ясно і хмари набігали
7(23) березня мороз 8(24) березня зранку мороз холодно а вдень похмуро сонце показувалось мало і потепліло 9(25) березня зранку сніг а вдень розтавати стало
10(26) березня вночі дощ і цілий день дощ 11(27) вночі сніг вкрив землю а після одинадцятої години дня дощ після п'ятої години сніг ішов пухнастий 13(28) березня похмуро зранку а після першої сонце вночі вітер 14(1) березня похмуро сонце показувалось вітер 15(2) березня цілий день ясно
16(3) березня зранку мороз тепло сонце цілий день 17(4) березня вранці мороз вдень хмарно і ясно
16(5) березня сонце і хмарно
19(6) березня вночі сніжок сонце похмуро 20(7) березня сонце і хмарно вночі сніг вітер сильний 23(9) березня хмарно прохолодно розтав сніг
23(10) березня холодно похмуро і сонце трохи було
Кіля мертвих заробітки хтять мати. А ти хоч-ч мені з цими бабами і на стерні стежки повибивати; а тоді в ґвалт, що то вовчі ями, що то Лагута лишніх ямів накопав, — ями заростають з низів глини, а мені цей план тра виконувать, а тих планових мерців чось не чувати й не видати; та цю ніч іще поночую на станції діждати "груз-два", а тамечки хай як хтять. То в тебе бухгалтерія своя, але що ти дурний на ввесь світ, — бо люди і в цім горю досвід здобувають, і хай там дочка не викаже за вбивство батька рідного найбликшою ріднею, але де якої гиншої мудрості достати, щоб перебути якийсь час власне безпам'ятство. То ці безтямні мудрішають або гинуть, а ти хоч усю мудрість сперш зобрати, а тоді з нею до всіх. Уже ж ти й на ті горби поспів, де ці невмирущі осілися, де їм ніяка влада не страшна, бо який голова не підступить, лишивши машину в долині, не стане попріч трьох воріт, таке право вчиняти, кому що належить, то мусить тікати в долину до тої машини, бо такий рев настане на пів села, аж забуде, що тут кому належне і чиє право прадавнє на ґрунт і на будівлі, — жінки на жінок з сокирами кидаються, за криницю бійка, десь чиясь курка пропала, а на тих кобців багато не спишеш, а чоловіки збоку монькаються; бабський світ настав, — вони вже всяку мудрість зазнали. Всяка добрість лукава, а лютість їдна і праведна, — не стало хазяїв над землею, а тіки катівство над немічним, а та неміч од чого — що воював, якійсь державі за м'ясо гарматне був, а вернувся, то стань ніким і нічим; залий грамину на тракторній десь, пусти сльозу, що так дурно вік перебув; щось на пилорамі смикнеш на розпал та прибатуй до багажника; та селом гойда-гойда, — о, вже чиєсь щастя хилитає додоми, та чи ця лісапета п'яна, чи тобі невдерж, а на порозі монаські очі з глибини черепа досікуються твого хазяйського риґування в подвір'ї, — та нічим не задобриш свою віруючу. Мелашко та Меланю, та ти ж така жінка була, на все село, хоч постав, хоч посадь, а типір на ці секти звела встачу віку, та постуєш цілий рік, та тебе не тронь; а діти як сироти, а вечеря все пісна, — дорогушечко ти моя; а не журись, бо на тім світі всеїднак будем бачитись, — а як же ми побачимося, як ти будеш в пеклі, а я в раю, — а я ж якийсь майстер, а ще ж якийсь тесля, то я й там зроблю місточка та й буду навідуватись до тебе. Ото де невмирущі, — ні тілом, ні плоттю, ні духом, а чим, — та ти в тої Любки що взнаїш; не перепало кап'я за хату бабину на горі, як була в больниці, трактори ізгребли горба, де був город, та й де ж ти хапнешся ще; а ну-ну, — то ж колись сестрі поступилася клаптем; віддавай; і що ти думав — вороги. А раз так, то всі знатимуть, що
де коли вкрадено, бо сестрин чоловік, той Гусак, при тракторці, при причепику, — що хоч у подвір'ї знайдеш, там цілого трактора збери, то й ще зостанеться. Лютує люд, помщається за своє вікове приниження, — а ці-го всі, що твеї хати не минають, герої якісь, та мученики, та тюремники, диви-н як убралися в пір'я; їм за муки положено. Не те що рід на рід, а лихо на лихо, напасть на напасть; йди до Альошки та спитай, та чарку в кущах хильни, заким Гандзі з бураків нема, — та й • ти йому про героїв оциХ-о-во розкажеш; чавнеться слізьми, та — не обіжайся; ще пацаном услід війні кинули бандерів по лісах талагунити; але ж вояки, — до дєвок у якусь хату внадилися, а ті зайшли скраю та зрешетили всі стіни; як хитріший, то впав на підлогу та й жив зостався; ще й медаль за відвагу одстібнув. У якому ж то він світі живе і якій владі покоряється; одну мудрість собі знав, але чорта признається. Виспівуй, пританцьовуй, а всяка наймудріша пришта немічна одпроти цього вішнього люду. Чи ти хоч сльозу якусь вичавити з людського ока, як розкажеш їм те, що вони знали, а це забули, — та я ж тобі про сльози вже оповів, які вони. Одно правда, — що було страшне, те у веселість вкидає; побіжи-н-но за тими дівками, що їх і слід здимів, та розкажи, як ти раз засидівся у господарів до одинадцятої години, та йдеш од них, а недалеко цвинтар, й там ще одна господа, доходжаєш і до цього обійстя, отворяєш ворота, а там наче з двадцять котів верещать різними голосами, й ти обминув цю хату й доходиш до цвинтаря, а там угорі чути усякі голоси котячі, там саме, де ховають таких, котрі нехрещені, і йдеш стежкою, те все чуєш і не боїшся, але зі стежки звернув праворуч на ті голоси, аби ближче почути, та лиш зробив зо три кроки, вночі вітер а ввечері сніг 24(11) березня зранку сніг а після дванадцятої дощ Вербна вночі сильний вітер Зіни день народження 25(12) березня вночі вітер дощ вдень мороз вітер холодно дощ і замерзало 26(13) березня похмуро дощ бризкав сніг розтав 27(14) березня вночі вітер вітер похмуро сонце трошки показалось 28(15) березня похмуро дощ цілий день прохолодно 29(16) березня Володька Бондар помер похмуро і сонце трошки показувалось 30(17) березня мороз а зранку туман до одинадцятої сонце і хмарно теплого Олекси
31(18) березня хмарило з пів на п'яту почав дощик бризкати сонце
0 восьмій показалось недовго було
1(19) квітня сонце зранку цілий день
1 хмари набігали 2(20) квітня зранку похмуро після десятої години сонце вияснилось
3(21) квітня сонце цілий день і хмари набігали Чистий четвер
4(22) квітня сонце і хмарилось страшно потепліло
як тобі дало такий ляк, що вже й не доходиш до перелаза свеї хати, лиш перескочив через пліт справа від церкви, прибіг до церкви з п'ятдесят кроків, зі страху переліз мур і скочив на цвинтар, а коло церкви на цвинтарі два вартівники, ти їм усе оповів, а вони кажуть, що чують те що-нового місяця, і попросив ти одного, щоб тебе відвів додоми, подякував йому, і більш нічого, — кожному всяке повірить, але правда кожного й всякого при них лишається, а те, що мало б бути, то ти його не заповниш нічим, ані й мудрістю аніякою, бо правда кожного всім відома, а шляхи у тумані. Бо й Любка як заріклася, то не одступить, — як їй не перепало од тих племінниць ні копійки, а племінниці на других селах, а вона кіля цеї хати хазяйкою була, хоч і обібрала до нитки, то тепер вона на могилу бабину й раз не ступить, щоб опорядити, яєчко з цукерком покласти. Знав ти чи не знав, — а цеї пори нема чого швендяти по кладовиську; зара машина осьо з молоком на Житомир; а поки браму зачинятиму, слухай, як воно раньш було й з чого починалося і якою мовою тоді казалося, — сидів я в хаті своей. А жунка брата моего двоюродного Петра Злиденного звістила мні, їж товар робочий мой вперся в город.
