Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

Забагато честі! Комісари бачили наше військо, а на кордонах стоїть Ібрагім-паша, то він має вибирати!

Михайле, ти мене зрозумів? Заклич Максима дам розпорядження і вирушаємо!

Максим, як завжди, був поруч і зайшов одразу. Вислухавши Сагайдачного Він запитав:

– Батьку, а то безпечно? Може провести застережні заходи?

– Максиме, там де польський вельможа Жолкевський для козака завжди небезпечно. При першій ліпшій можливості він не задумуючись розгромить козацьке військо. Проте, ситуація сьогодні не та щоб затіяти баталію. Комісари вже повідомили йому про наші полки, а він як ніхто інший знає коли і на кого можна напасти, а з ким улесливо поговорити, та щось пообіцяти. Але твоя правда, обережність не завадить. Візьми сотню надійних козаків з вістового загону, щоб у випадку появи в голові Жолкевського дурних думок, на кшталт затримки козацьких полковників у своєму таборі, вони би нас звільнили.

Та передай полковнику Гаркуші, щоб його дві-три сотні були на поготові десь поблизу польського табору. І нехай дуже не хороняться, поляки повинні видіти з ким будуть мати справу. А інші полки мають бути в разі необхідності готовими до бою. Думаю, цього буде досить. Віддай накази, і будь готовий супроводжувати мій виїзд до польського табору.

Перед польським табором, Сагайдачного з полковниками зустріли руський воєвода Данилович, і київський воєвода Замойський. Побачивши козацький вістовий загін, що супроводжував полковників, Замойський хотів щось сказати Сагайдачному, але Данилович зупинив його заперечним помахом голови і вони разом заїхали в табір, а потім у слід за воєводами Сагайдачний з полковниками зайшли до намету Жолкевського. Той, як і передбачав Мазепа, сидів на своєму кріслі і зверхньо тримаючи голову мовчки і непорушно дивився на полковників, які штовхаючи в тісняві один другого, заповнювали простір приміщення перед кріслом Жолкевського. Лише пташине перо прищеплене защіпкою з коштовним каменем до капелюха ледь коливалось разом з головою, видаючи чи то хвилювання, чи то старість коронного гетьмана.

Коли прибулі разом з челяддю коронного гетьмана, що вже була в приміщенні, нарешті перестала тупцювати, наперед вийшов воєвода Київський Януш Замойський і на правах воєводських звернувся до Жолкевського.

– Ясновельможний пане гетьмане! З вашого наказу на заклик сеймових комісарів прибули козацькі делегати, а я маю честь їх вам представити. То є полковники, старшина Війська Запорозького, на чолі з полковником Сагайдачним, обраним козацьким кругом кошовим отаманом низових козаків.

На цьому місія Київського воєводи закінчувалася і він став поряд з делегатами. Жолкевський поволі оглянув присутніх, не зупиняючись поглядом на жодному, помовчав і піднявши очі догори, і не звертаючись до когось конкретно, поволі заговорив.

– Я закликав козацьких делегатів з тим щоб нагадати в їх особі всій козацькій старшині про виконання Ольшаницької декларації, затвердженої його величністю королем Польщі Сигізмундом ІІІ. Нагадаю вам, що декларація зобов'язує вас виключити з війська всяких "неприкаяних людей", які пристали від п'яти літ до козацького війська, а число самого реєстрового війська визначить його величність король Сигізмунд ІІІ. Наперед всі морські походи маєте занехаяти, морські човни, які ще зосталися понищити, а учасники останніх морських походів повинні бути покарані. Король знає полковника Сагайдачного, і віддає йому належне, але настановлювати старшого над козацьким військом буде коронний гетьман, а не козацька Рада.

Коли Жолкевський почав вести розмову про покарання за морські походи полковники незадоволено загомоніли, а по останніх словах хтось сказав вголос: "Не бути цьому!". Сагайдачний підняв догори правицю. Голосно і різко вимовив:

– Увага!

Полковники враз змовкли, навіть на Жолкевського теж подіяв впевнений і владний голос Сагайдачного, і він змовк разом з полковниками. Потім побачивши, що Сагайдачний мовчить і уважно дивиться на нього, продовжив.

– За покірність, яку козаки показали та за московську службу, козацьке військо від 1620 року, буде діставати за службу не десять тисяч злотих на рік, а сорок. Крім того буде виплачено двадцять тисяч злотих за московський похід, а ще на армату і козацьку старшину біля чотирьох тисяч злотих. Вважаю, що козаки повинні бути вдячні милості і великодушності короля польського.

Жолкевський замовк прикривши повіки. Присутнім здалось що він знесилився і задрімав від тої напруги, з якою він виголошував свою промову. Проте це був такий його дипломатичний хід. Рідко хто після цього насмілювався ще щось говорити супроти сказаного самим коронним гетьманом. Як правило це був знак закінчення аудієнції.

На Сагайдачного то не подіяло. Він наскільки це можливо, спокійно слухав Жолкевського, а коли він скінчив, не звертаючи уваги на дипломатичні хитринки супротивника зробив крок уперед голосно, чітко і впевнено виголосив свою промову. Це була досить різка і відверта констатація фактів без страху перед військом, яке зібрав Жолкевський супроти козаків і розрахована в першу чергу на власних полковників, підняття їх бойового духу.

– Ваша ясновельможність! У нас з полковниками склалося враження, що ваша милість щось трохи сплутала в часі і повела розмову про речі, які втратили актуальність два роки тому. Я маю на увазі Ольшаницьку угоду. Події, які пройшли з того часу кардинальним чином змінили стан справ у державі, і хочу нагадати не козаки були їх ініціаторами. Козаки були услужні виконавці королівської волі! Саме на підставі королівського універсалу, а не по бажанню козацької Ради низовців чи реєстрових козаків, було збільшене козацьке військо. Більше того, від канцлера пана Сапеги нам добре відомо, що король звернувся до козаків тому, що в той час в Речі Посполитій не було війська здатного витягти королевича Владислава з того болота, в яке він потрапив під Москвою.

Про те говорила вся Варшава. Власне польське військо лишало бойові позиції під Москвою цілими хоругвами! До речі, ваша ясновельможність, ви теж не зголосилися допомогти королевичу. Та це й зрозуміло. Сказати, що то легка справа за три місяці зібрати і підготувати військо до походу може лише лайдак, що не розуміється в військовій справі. Зрозуміло пан коронний гетьман до таких не належить. Боронь Боже! Не має Річ Посполита рівного по досвіду і звитягам полководця! То ж козаки зібрали таке військо і не тільки. Пану коронному гетьману, маю надію, добре відомо, що ми пройшли з боями по землях московського царства не отримавши жодної поразки та звільнивши королевича з оточення, стали йому надійною опорою. То які нагороди повинно мати Військо Запорозьке? Щонайменше виконання обіцянок даних його величністю королем Польщі. А натомість Військо Запорозьке має сьогодні сеймову комісію, яка ніби з Москви чи Турецької Порти призначена, і шукає ворогів серед тих, хто своєю кров'ю заплатив за славу Отчизни!

А що стосується морських походів то вони є лише відповідь на наругу, що чиниться з нашим народом. Я впевнений, ми би давно з Турками порозумілись, але дипломатичний етикет не дозволяє нам вести перемови за спиною королівської влади. Ми би поставили умову не йти туркам і їх васалам татарам з війною на наші землі. А натомість і ми би не виходили в море, і не плюндрували турецькі міста. І наостанок скажу, козацька старшина, розуміючи невчасність можливих заворушень в середині держави підпише реверса з вашими умовами, але звернеться до короля з проханням по вирішенню питань, по яких ми не маємо згоди з сеймовою комісією.

Жолкевський навіть не сподівався на таке закінчення різкої промови Сагайдачного, але продовжував виконувати роль суворого повелителя.

– Пане Сагайдачний, хтось послухавши ваші жалі може б заплакав, але я людина військова маю не плакати, а виконувати королівський універсал. То ж він зобов'язує мене діяти як належить вірному королівському слузі!

– Бог вам в поміч! – З ледь прихованою іронією відказав Сагайдачний. – Пане Жолкевський, маю до вас одну справу віч-на-віч, якщо дозволите.

Жолкевський поважно схилив голову на знак згоди. Коли вони лишилися наодинці, Сагайдачний поволі пройшов по намету, в якому тепер було доволі місця, розминаючи затерплі від довгого стояння ноги, і спокійним впевненим голосом, як до рівного, звернувся до Жолкевського.

– Пане гетьмане, ми добре знаємо як відносимося один до другого, але мова тепер не про нас. Ми з вами повинні потурбуватись про державу, більше нікому. Чи може ви маєте надію що самі без козацького війська подолаєте Турецьку навалу? Чи може грішним ділом впевнені, що господар молдавський пан Граціані вас помирить з Іскандер-Пашею знову?

– Пане Сагайдачний, ви хочете сказати, що з волоцюг зробили достойне військо, яке здатне захистити Отчизну?

– А пан коронний гетьман може сам подивитися на військо. Це воно наводило жах на московських ратників і одержало на морі над турецькими вояками перемоги, про які досі говорить вся Європа! Більше того маю представника Австрійського цісаря, який запрошує козаків на службу. То ми тепер вирішуємо прийняти запрошення чи ні.

– То вам вирішувати, а Польща, дякувати Богу сама має сили, щоб без волоцюг гідно захистити Отчизну!

Жолкевський відповідав Сагайдачному на підвищених тонах, а при останніх словах його голос зірвався на фальцет. На Сагайдачного це не справило враження якого чекав Жолкевський. Він спокійно, без жодних емоцій вислухав коронного гетьмана і співчутливо відповів:

– Прошу пана так не хвилюватися, здоров'я гетьмана то є скарб Речі Посполитої, бережіть його! Хай Бог допомагає гетьману у його важливих державних справах! Залишайтеся здорові!

Сагайдачний наостанок дав волю почуттям і дозволив собі презирливу посмішку. Жолкевський аж зайшовся від люті, де й ділась його величність. В кріслі сидів старий безпомічний чоловік…

***

Зрозуміло, підписання Сагайдачним реверсалу була чиста формальність. Козаки за дев'ять місяців не виконали жодного його пункту. Однак шкоду він заподіяв значну. Якщо до війська полковники довели вістку, що делегати підписати реверса лише в частині збільшення платні за служіння королю, а інші питання будуть вирішуватися з королем. Жолкевський доповів королеві, що делегати згодилися на всі умови комісії і настав "глибокий спокій на Україні".