Лоліта - Володимир Набоков

Поєднуючи в собi прямодушнiсть з лукавством, грацiю й вульгарнiсть, сiру хмурь i рожеву сприть, Лолiта, коли хотiла, могла бути надзвичайно капосним дiвчам. Я, щоправда, не зовсiм був готовий до її нападiв безладної хандри або того нарочитого ниття, коли вся знеможена, розхристана, з мутними очима, вона вiддавалась безтямному й безпредметному кривлянню, бачачи в цьому якесь самоствердження в хлоп'ячому, цинiчно-бешкетному дусi. Її внутрiшнiй обрис менi бачився до бридоти шаблонним: солодка, спекотна какофонiя джазу, фольклорнi кадрилi, морозиво пiд шоколадно-тягучковим соусом, кiнокомедiї з пiсеньками, кiножурнальчики, й тощо — от очевиднi пункти в її списку люблених речей. Лише бог знає, скiльки п'ятакiв упхав я в розкiшно освiтленi зсередини музичнi автомати в кожному вiдвiданому нами ресторанчику! Менi в вухах ще й досi звучать гугнявi голоси всiх цих невидких виконавцiв присвячених їй серенад, усiх цих Самi й Джо, й Еддi, й Тонi, й Пеггi, й Гай, i Рекс, з їх модними романсиками, так само на слух нерозрiзними, як нерозрiзнi були на мiй смак рiзнойменнi сорти з'їданих нею солодощiв. З якоюсь райською простодушнiстю вона вiрила всiм оголошенням, що з'являлись у читаних нею "Свiтi Екрану" й "Мiражi Кiнолюбовi": "Наш СУПР сушить прищики" або "Ви, дiвчата, котрi не заправляєте кiнцiв сорочки в штанцi, подумайте двiчi, позаяк Джиль каже, що ця мода закiнчена!" Якщо вивiска придорожньої лавки казала: "Купiть у нас дарунки!" — ми власне мали там побувати, повиннi були там накупити всяких лайдацьких iндейських виробiв, ляльок, мiдних цяцянок, кактусових льодяникiв. Фраза "Сувенiри й Новинки" аж почаровувала її своїм хореїчним ри мом. Якщо котрийсь кафетерiй оголошував "льодянi напої", вона механiчно реагувала на запрошення, дарма що всi напої всюди були льодянi. Це до неї звертались реклами, це вона була iдеальним споживачем, суб'єктом та об'єктом кожного пiдлого плаката. Вона стремiла — безуспiшно — обiдати тiльки там, де святий дух деякого Дункана Гайнса, автора гастрономiчного гiда, зiйшов на фасончасто розмальованi паперовi серветинки й на салати, увiнчанi сиром.

У тi днi нi я нi вона не додумались до системи грошових хабарiв, яким трохи пiзнiше суджено було так згубно вiдбитись на моїх нервах i на її моральностi. Я покладався на iншi куншти для того, щоб тримати мою малолiтню наложницю в покiрному станi i в стерпному настрої. За кiлька рокiв до того вона провела дощове лiто пiд тьмяним оком мiс Фален, у Вермонтi, в напiвзруйнованому селянському домi, що належав колись корявому, як дуб, Джонатану Гейзу, родоначальнику фамiлiї. Будинок все ще стояв серед густо порослого канадським золототисячником поля, на узбiччi дрiмучого лiсу, в кiнцi завжди розмитої дороги, за двадцять миль вiд найближчого сiльця.

Лолiтонька добре затямила цю облiзлу будiвлю, самотнiсть, старе пасовище, яке стало болотом, постiйний вiтер, усю цю набряклу сирiстю глушину; й огиду свою вона виражала окремою гримасою з ужитку американських дiтей, при якiй розтягується рот i стовщується напiввисунутий язик. I ось там-бо вона буде зi мною жити, лякав я її, в багатомiсячному, й можливо багатолiтньому, ув'язненнi i вчитись у мене французької й латини, якщо не змiниться її "теперiшня позицiя". О Шарлотто, я починав тебе розумiти! Простувата моя дiвчинка горлала: "Нi!" й в нестямному страху хапала мою рульну руку, щоразу як я повертав воза посеред шосе, нiби стримлячи тутож її умчати в тамту темну й безвихiдну глушину. Проте, чим далi ми од'їжджали на захiд, тим невiдчутнiшою ставала погроза, й менi довелося звернутись до нових ме одiв поконання.

З глибочезним стогоном стида згадую один з них, а саме визивану мною тiнь виправного закладу. Менi стачило розуму, вiд сам початку нашого спiвжиття заручитись її повним сприянням для того, щоб тримати нашi стосунки в таємницi; що ця спiвдiя мала б стати для нею другою природою, незалежно вiд жодних озлоблень на мене й вiд будь-яких iнших потрiбних їй втiх.

"Ходи-но сюди та поцiлуй татка", мовляв я бувало. "Вийди з цього кепського настрою! В свiй час, коли я ще був для тебе iдеалом мужчини (читач помiтить, як я силився пiдробитись пiд лолiтчину мову), ти завмирала, слухаючи платiвки найпершого спецiалiста по здригу-та-схлипу, боготвореного твоїми соотроковицями (Лолiта: "Моїми що? Кажи по-людськи"). Цей iдол твоїх колежанок тобi здавався схожим на таємничого Гумберта. Ба тепер я лишень старий татко — казковий батько, який оберiгає казкову доньку".

"Ma ch re Dolores! Я хочу тебе захистити, люба, вiд усiх жахiв, що трапляються з малими дiвчатками в вугiльних складах i слiпих провулках, а також, comme vous le savez trop bien, ma gentille, в лiсах, сповнених синiх ягiдок в найсинiшу пору року. Що би не вiдбулось, я зостанусь твоїм опiкуном, i якщо ти будеш вести себе добре, сподiюсь, що в скоре майбуття суд узаконить моє опiкунство. Проте, забудьмо, Долорес Гейз, так звану судову термiнологiю — термiнологiю, яка бачить рацiональним визначення: "розпусне й любострасне спожильство". Я зовсiм не злочинний сексуальний психопа , який дозволяє собi непристойнi вiльнощi з дитиною. Розбещенням займався Чарлi; я-бо займаюсь розрощенням, дитячим паростям, яке потребує окремого догляду: зверни увагу на тонку рiзницю мiж обома термiнами. Я є твiй таточко, Ло. Дивись, у мене тут є вчена книжечка про дiвчаток. Дивись, моя крихiтко, що в нiй кажуть. Цитую: "нормальна дiвчинка" — нормальна, зазнач — "нормальна дiвчинка за звичай докладає всiх сил для того, щоб сподобатись батьковi. Вона в ньому прочуває предтечу бажаного, невловимого мужчини" ("невловимого" добре сказано, клянусь тiнню Полонiя!). Мудра мати (а твоя бiдна мати стала б мудрою, якби зосталась в живих) сприяє спiлкуванню мiж батьком i донькою, бо розумiє (даруй кепський стиль), що дiвчинка виводить свою мрiю про милування й замiжжя вiд спiлкування з батьком. Та що саме хоче сказати ця бадьора книжка словом "спiлкування", яке таке "спiлкування" рекомендує вона? Знов цитую: "Серед сiцiлiйцiв статевi зносини мiж батьком i донькою приймаються, як щось природне, й на дiвчинку, яка бере участь у цих зносинах не дивиться з докором соцiальний лад, до якого вона належить". Я високо шаную сiцiлiйцiв, — це пречудовi а лети, пречудовi музики, пречудовi, вельми почтивi люди, Лолiто, i пречудовi коханцi. Та обiйдемось без вiдступiв. Допiру ми разом читали в газетi якусь лабуду про якогось порушника моральностi, який