Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

Ми з паном Борецьким як найскоріше вирушимо до Москви, де тепер знаходиться патріарх і погодимо з ним приїзд до Києва.

– А я мав відомості, що він знаходиться в Криму.

– Так, пане Сагайдачний, він майже на рік зупинявся у татар направляючись до Москви. А тепер вже в Москві, де повинен висвятити Філарета на московського патріарха.

– Ну, то все складається так, щоб ми саме тепер розпочали повернення нашої Віри. То ви братчики їдете до Москви, а ми з полковниками маємо порозумітися з коронним гетьманом війська Польського паном Жолкевським, який в черговий раз буде робити спробу підрізати крила Війську Запорозькому. А ми будемо пручатися, щоб цього не сталося. То ж панове до зустрічі! Нас чекають полковники Війська Запорозького.

Сагайдачний разом з Мазепою поїхали до гетьманської резиденції де на них чекали полковники Гаркуша, Скороненко, Куліш та інші.

– Панове полковники!

Розпочав нараду Петро Сагайдачний.

-З вашого дозволу я надам слово Генеральному писарю щоб він просвітив товариство про те, що на нас вже чекає в подяку за Московський похід і допомогу королевичу Владиславу. І ви зрозумієте, чому я відправив більшість низовців у похід на Крим. Прошу, пане Михайле!

– Панове полковники славного війська козацького! Доки ми з вами були в Московських землях гетьман Жолкевський завзято робив свою справу по скороченню війська козацького і намовляв до цього короля Сигізмунда. Думаю ви всі зрозуміли з якою метою перед військом була зачитана королівська грамота з вдячністю до гетьмана нашого Сагайдачного. Добре що козаки не зовсім все зрозуміли і не підтримали Якова Бородавку. Але то справа часу, якщо не вживемо заходів. Та це ще не все. Ми маємо перехоплені листи Жолкевського до молдавського господаря Граційні і Іскандер-Паші.

До молдавського господаря він пише: "…на сих розбійників треба ужити зброї. Давніше, коли число їх занадто виросло також не було іншого способу привести до порядку, як тільки сила і зброя, прийшлося мені їх погромити в декількох кривавих битвах. І тепер нема на них іншого способу. Я обіцяю щиро, що ми знайдемо спосіб на приборкання і приведення до порядку сих злочинників".

Такі ж обіцянки він дає Іскандер-Паші, запевнюючи його, що козаки в море ходити не будуть і човни всі буде знищено. Нам же він пропонує йти за пороги а потім на татар, лишень на море не ходити. А сам, ми це достеменно відаємо, готує військо щоб несподівано заскочити нас і перебити. У змові з Жолкевським король готує універсал про нову комісію. От таку маємо королівську подяку.

По закінченню виступу Мазепи піднявся Сагайдачний.

– Як бачимо, панове полковники, нічого не міняється в Речі Посполитій, як були ми пасинки, а то й вороги-злодії, так і лишаємося як би королю не догоджали. Але й ми, панове, вже не ті козаки яких бив Жолкевський в першій козацькій війні. Вони збирають комісію, а наше завдання підготуватися до комісії, як до справжньої війни. А щоб Жолкевському спокійніше було, то частина війська пішла на татар. Сьогодні Бородавка нехай краще татар вчить розуму, ніж тут буде смуту наводити!

Полковники задумливо мовчали, ситуація була дійсно не такою, яку вони повинні були б мати після вдалого походу на користь Польщі. Замість подяк і нагород ніж за спиною.

Піднявся полковник Гаркуша.

– Петре, то може в цій ситуації не треба було ділити військо, коли низовці довідаються про те, що маємо за похід не подяку, а сеймову комісію по приборканню козаків, то скличуть Раду і оберуть Бородавку гетьманом, а то для нас розкол і поразка.

– Правду кажеш, Олексо, так поляки і задумали, а тепер досить вдало здійснюють свої наміри. Якщо Яків мене не зрозумів, то ми нічого не вдіємо, так і буде. Але ми повинні довше тримати спокій у війську, тому військові дії у Криму, а я маю надію що успішні, дадуть нам можливість раніше дати відсіч комісії, а потім на Раді вирішувати питання єдності війська. То ж полки повинні бути готові до зустрічі з військами сеймової комісії. Лише наша впевненість і сила остудить Жолкевського і не дасть розпочати війну проти козаків. З тим і відправилися полковники в свої полки.

***

Підготовка до комісії, як з однієї так і з іншої сторони, велась таємно, але досить старанно. То ж коли в кінці вересня Жолкевський зі своїм військом прийшов під Наволочи і розмістив свій табір над річкою Роставицею, Сагайдачний привів військо під Білу Церкву і став табором на річці Узині. Козацьке військо нараховувало понад десять тисяч добре озброєних, з міцною арматою, пройшовши бойовий вишкіл вояків. Військо нічим не нагадувало те, яке мали проти Жолкевського майже двадцять років тому Лобода і Наливайко. Вже не кажучи, що в таборі не було жінок і дітей. По свідченням комісарів, козаки поставили на реєстр одинадцять полків, в яких по прописаному реєстру 10800 козаків, майже всі з огнистою зброєю. Впорядкована армата має до двісті козаків обслуги з рушницями, а обоз має підрозділ могильників-саперів, яким немає рівних у створенні із возів окопаних ровами неприступного табору.

Вислухавши уважно комісарів Жолкевський відмовився від думки розгромити козаків. Він згадав свої тяжкі кровопролитні бої з козаками двадцять років до того. Тоді він був молодим, завзятим, мав добре кварцяне військо і армату, тим часом, як купи козаків Лободи і охочих людей Наливайка були озброєні луками і списами. Згадав як відважно билися козаки у своєму таборі-фортеці зібраному з возів. А потім наслідки арматного обстрілу табору козаків важкими гарматами, привезеними з Києва. Вид понівечених жіночих і дитячих тіл в захопленому козацькому таборі до сьогодні часто приходить до нього у снах, хоч як він і не відмолюється в костьолі.

Вислухавши комісарів, Жолкевський подумав:

"Так, то вже не ті козаки, і Сагайдачний не рівня Лободі і Наливайку. Та й то треба зауважити, в той час у війську було багато отаманів, а тепер Сагайдачний таку силу взяв, що поряд з ним мало хто може стати!"

Розпочинати війну з таким військом, згуртованим і вишколеним в Московському поході було необачно, особливо вважаючи на військо Іскандер-Паші, яке стоїть в Молдавії і готується забрати полуденні землі Речі Посполитої. Треба йти на переговори. Жолкевський жодного разу не зустрічався із Сагайдачним, хоча у нього давно свербіли руки поставити на місце цього зарозумілого хлопа. А він якось непомітно набирав силу, а після морських походів проти турок і особливо після московського походу набрав такої сили, що при королівському дворі тільки й розмов, що про Сагайдачного. Деколи Жолкевський навіть жалкував, що відмовився повести війська на Москву. А потім згадуючи безславну участь у цих подіях польського війська радів, що мав розум передбачити це і не встряти в ту безславну халепу.

"Так, треба йти на переговори!". Твердо вирішив Жолкевський. Йому, правду сказати, дуже хотілося зустрітися з Сагайдачним в словесній баталії. Козацькі отамани, як правило пасували перед ним, давалася в знаки його велич і військова слава. Хто були вони? Верховоди на рік! А хто Жолкевський! За останні десятиліття в Речі Посполитій не було гідної постаті, яка могла у справі військовій суперничати з ним. Та і у дипломатії він не бачив рівних собі. Особливо коли мова йшла про козаків, татарів чи турок.

Жолкевський звелів встановити свій намет для проведення перемов, які він з представниками козаків буде вести особисто, на нейтральній території. Після цього відправив до козацького табору листа з запрошенням на перемови. Гетьман Жолкевський мав смак і як кожний істинний шляхтич любив розкіш. А так як половину життя провів у походах, то його похідний намет був не менш розкішним ніж кімнати в палаці, який знаходився в його столиці, місті Бар. За довгий час військових походів, він приймав у своєму наметі велику кількість послів і переможених військових начальників, із тих, з якими мав бажання домовитись.

Але якого б рівня не були гості, процедура прийому мала ту особливість, що він приймав послів сидячи в той час як вони стояли. Справа в тому, що в наметі було лише одне крісло, гетьманське. Жолкевський вже й не пам'ятав, коли встановилась така традиція. Скоріш за все, то починалося під час великих походів, коли під його рукою було велике військо і сила шляхти в ньому. На нараду намет набивався вщент, так що стільці не було де ставити, а потім пізніше їх взагалі перестали брати в походи. Ті хто не одноразово бували у Жолкевського на радах або з посольською місією, то знали і приймали як належне, те, що гетьман сидів а вони стояли.

Сагайдачний жодного разу не зустрічався з Жолкевським, вони лише листувалися. Після розгрому козаків Лободи і Наливайка, Жолкевський став для нього уособленням зла і снобістського відношення поляків до козаків, і він не був впевненим, що при зустрічі стримає свою ненависть до нього. Проте, цей випадок був особливим. Тому Сагайдачний вирішив особисто зустрітися з Жолкевським і сказав про це Михайлу Мазепі.

– Маєш рацію, Петре, але нам потрібно подумати як тобі себе вести в цій ситуації. Жолкевський коронний гетьман призначений королем, то ніби по військовому статуту він вищий за обраного гетьмана Війська Запорозького. То ж стояти тобі перед ним по чину, а з другого боку, домовленості з королем Польщі мають пункт, згідно з яким взявши участь у Московському поході ти стаєш гетьманом земель, і воєводств Руських Речі Посполитої. Тому стояти маєш лише перед королем. Тобто ви з Жолкевським не рівня, а ти навіть стоїш вище. То він повинен стояти, а ти сидіти в кріслі! Або маєш послати нас з полковниками, а ми підпишемо лише те що ти скажеш.

Сагайдачний посміхнувся, уявивши картину як він сидить в кріслі, а Жолкевський стоїть перед ним.

– Михайле, давай пожаліємо старого, його серце не витримає такої наруги! А їхати треба мені. Розумієш, Жолкевський не має рівних у вмінні вести дипломатичні баталії. Він зможе заговорити навіть тебе, зважаючи на магію його легендарної постаті, тому я маю бути на цій зустрічі. А зберегти гідність Гетьмана Руських воєводств, я маю надію, зможу. Ти не забувай, що після прийняття Брестської унії мені доводилося вести диспути із єзуїтами, а то по молодості була добра школа! А крім того, я не маю великого бажання грати з Жолкевським дипломатичні ігрища.