Диво калинове (збірка) - Білоус Дмитро

Не здавайсь ні в якім разі.

(Друк і курд)

ХЛІБ І СЛОВО

У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,

цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен літер:
"Не кидай хліба, він — святий,
не кидай слів на вітер!"

НА ПРОСТОРІ

Загадка

Як станеш на просторі ти,
скажи, що це за диво:
і видно край, але дійти
до нього неможливо.

(Обрій)

КРУГЛА КУЛЯ

Загадка

Кругла куля непроста,
голуба, велика:
без будинків там міста,
без води там ріки;
без людей і без землі
і шляхи, і гори,
і моря, і взагалі
всі земні простори.

Що це таке?

(Глобус)

КОЛИ ЗАБУВ ТИ РІДНУ МОВУ

Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.

Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,,
й свого ніколи не цуравсь.

Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, непомнящий родства.

Не раді родичі обновам.
Чи ти об'ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір'ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову,
ту, що земля тобі дала,

ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.

В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ — напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва...
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства!

ВІДГАДАЙ ОБОВ'ЯЗКОВО

Загадка

Відгадай обов'язково
назву цього міста:
невелике буде слово
випечене з тіста.

Яке це місто?

(Калач)

ДИВНЕ РОЗМАЇТТЯ

Друже милий, ти помітив
до краси людську любов?
Скільки є на світі квітів —
стільки є на світі мов.

Холоди чи хмари грізні —
розцвіли в погожі дні
квіти різні, ранні й пізні,
восени і навесні —

і червоні, як троянди,
і рожеві, як піон,
і зелені, як лаванди,
і фіалкові, як сон.

Так і мови: ті, мов квіти,
що буяють між осель,
інші — ті, що рвуть граніти
ломикаменем між скель.

На душі в людини свято:
як чудово, що вони
різні всі, що їх багато,
квітів сонця і весни.

У барвистім розмаїтті
мови — дивна дивина.
Порожніш було б на світі —
зникла б навіть хоч одна.

Дуже сильна — ти помітив?
до краси людська любов.
Скільки є на світі квітів —
стільки є на світі мов.

ПРО ВІЩО МОВА?

Загадка

До мене можна з річки доплисти,
мене дівчина може заплести,
дід як знаряддя — на плечі нести.

"К" спереду відкинеш — полечу,
почуєш тільки як я задзижчу.

Що за слово?

(Коса, оса)

І СТАЛА... ЦИФРОЮ

Загадка

Летіла птиця на морозі,
над хатами зимовим днем;
згубила літеру в дорозі
і стала... цифрою з нулем.

Що це таке?

(Сорока, 40)

ЯК ОДНА СІМ'Я

Брат з кордону прибув!
І на цілих п'ять днів!
Як Тарасик почув —
за Митька порадів:

стереже рубежі!
І питає Тарас:
— Як же там, розкажи,
на заставі у вас?

— В нас кордон на замку,
щоб ніхто не проліз.
А бійцю впам'ятку
прикордонний девіз:

прикордонник ніде
не попустить. Не жди!
Там, де олень пройде,
й він повинен пройти.

Якщо тільки гряде
небезпека якась —
прикордонник пройде
там, де й оленю зась.

Щирий голос Митька
повен палу, вогню:
— А вже дружба яка —
видно навіть з меню!

Сибіряк подає
то пельмені, то щі.
А полтавець своє —
українські борщі.

А грузин підоспів —
шашлики йому всмак!
Син казахських степів
подає беш-бармак.

Ми — зіркі сторожі.
Ми — пильнуєм довкруж.
Не порушить межі
ані миша, ні вуж.

Перебіжчиків там
ми ловили не раз:
І Петро, і Рустам,
І Расул, і Реваз,

І Грицько, й Ованес,
І Хамід, і Ахмад.
І лазутчик, як пес —
власній шкурі не рад!

Глядь — уже й повели
(знов ворожий провал!):
"Ну не хлопці — орли!—
каже наш генерал. —

Насторожі весь час:
не з якихсь там роззяв.
Глянеш — кожного з вас
у сини б собі взяв!"

НА ГОРІ ТАРАСОВІЙ

На гілках зелені брості,
в небі хмари бязеві.
Біля пам'ятника гості
на горі Тарасовій.

А гостей же так багато
в цій порі весновій:
всенародне світле свято
"В сім'ї вольній, новій".

Не Дніпра рокочуть хвилі —
сплески океанові:
то співають на могилі
"Заповіт" у Каневі.

То не грім хмарину вразив
зблисками грозовими —
"Заповіт" гримить Тарасів
всього світу мовами.

Росіянин: как бушует
старый Днепр под кручей...
білорус: каб было чутна
як грыміць грымучы...

А високий італієць
тягне басовито:

che si оda il muggito
del fiume stizzito. [10]

А болгарин з чистим серцем
слов'янина-брата:

да се виждат, да се чува,
как реве реката...

Ти, індійцю із Калькутти,
їхав так далеко ти.
І твоєї мови чути
переливні клекоти.

Вслухайсь, друже із Тулузи,
у слова пророка ти...
І звучать в словах француза
переливні рокоти.

В морі музики – по вінця –
щемні підголоски там
тануть в серці українця
невимовним лоскотом.

Бо зринає в тім хоралі
сиротя невкутане
і кобзар на Кос-Аралі,
муштра і шпіцрутени.

Наче грім хмарину вразив
зблисками грозовими –
"Заповіт" гримить Тарасів
всього світу мовами:

"Поховайте та всавайте,
кайдани порвіте
і вражою злою кров’ю
волю окропіте"…

Грім травневою порою –
то слова Боянові
над Чернечою горою
в предковічнім Каневі.

ПРО ЧОЛОВІКА Й ДІЖКУ

Загадка

Словечко це – не загадка-підніжка,
а не вгадаєте, мабуть, повік:
читаєш наперед – велика діжка,
назад читаєш – бідний чоловік.

Що це таке?

(Кадіб і бідак)

ДИВО КАЛИНОВЕ

Солов'ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.

Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.

І мости калинові
до братів до народів,
в сім'ї вольній і новій
всьому світу на подив.

І на кручах дніпрових
травня повінь зелена.
На мостах калинових
калинові знамена.