Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс

- Один раз я вже заступилася за тебе, заступатимусь і надалі,- голосно провадила Пенсі.- І вважай, що зараз я теж рятую тебе, бо хтось інший на моєму місці з тобою б не панькався. Я пообіцяла, що ти будеш тихий і слухняний, тож не підводь мене, інакше нашкодиш і собі, її мені, і, може, мене навіть уб’ють. Дивись! Як перед богом кажу,- ось що я вже витерпіла через тебе!

Вона похапцем показала на синці на шиї та руках і гарячково повела далі:

- Пам’ятай це, бо мені буде ще більша біда. Я б допомогла тобі, якби можна, але зараз у мене нічого не вийде. Воші тебе не займуть і пальцем, а в тому, що вони змусять тебе робити, твоєї провини не буде, бо ти робитимеш це з примусу. Мовчи! Кожне твоє слово моя;є мене занапастити. Давай руку. Швидше! Руку!

Олівер машинально простяг їй руку, й Пенсі схопила її, загасила свічку й потягла його за собою на сходи. Хтось невидимий у темряві швидко відчинив перед ними двері й так само швидко зачинив їх за ними. Перед будинком чекав найманий кабріолет. З тим самим гарячковим поспіхом, що чувся в її мові, дівчина затягла Олівера в екіпаж і щільно запнула вікна завісками. Кучер вказівок не потребував - він одразу стьобнув коня й погнав його чимдуж.

Пенсі міцно стискала Оліверову руку в своїй і шепотіла йому на вухо, повторюючи ті самі перестороги й умовляння. Все відбувалося так швидко, що Олівер і незчувся, як карета зупинилася перед будинком, до якого напередодні ввечері навідувався єврей.

Тієї миті, коли Олівер окинув поглядом безлюдну вулицю, з його уст мало не зірвався крик про допомогу, але у вухах його звучав стражденний голос дівчини, її розпачливе благання пам’ятати й про неї,- і він так і не розтулив рота. А поки він вагався, нагоду було втрачено: його завели до будинку, й двері за ним зачинилися.

- Сюди,- сказала дівчина, нарешті відпускаючи його руку.- Білле!

- Тут я! - озвався Сайкс, з’являючись на площадці сходів із свічкою в руці.- От і чудово! Заходьте!

Як на людину такої вдачі, як містер Сайкс, це був вияв рішучого схвалення, вираз сердечної гостинності. Видимо, дуже потішена цим, Ненсі радісно з ним привіталася.

- П’ятака забрав до себе Том. Він тільки заважав би,- пояснив Сайкс, присвічуючи їм на сходах,

- Авжеж,- погодилася Ненсі.

Вони втрьох увійшли до кімнати, Сайкс зачинив двері й сказав:

- Отже, ти привела хлопця.

- Ось він, перед тобою,- відповіла Ненсі.

- Слухняно йшов? - поцікавився Сайкс.

- Мов ягня,- відповіла Ненсі.

- Радий це чути,- мовив Сайкс і похмуро глянув на Олівера.- Радий за його ж таки шкуру, бо інакше вона була б уже трохи попсована. Ходи-но сюди, хлопче, і вислухай мою науку, бо чим скоріше ти її засвоїш, тим краще.

З цими словами Сайкс здер з голови свого нового учня шапку й шпурнув її в куток, потім узяв його за плече, підвів до столу і, сівши, поставив перед собою.

- Ну, по-перше, чи знаєш ти, що це таке? - спитав Сайкс, беручи кишеньковий пістолет, що лежав на столі.

Олівер відповів ствердно.

- Гаразд. Тепер дивися,- провадив Сайкс.- Це порох. А це куля. А оце клаптик старого капелюха на клейтух.

Олівер промимрив, що зрозумів призначення всіх цих речей, і містер Сайкс заходився дуже ретельно заряджати пістолет, а скінчивши, повідомив:

- Тепер він заряджений.

- Так, я бачу, сер,- сказав Олівер.

- А тепер затям,- мовив грабіжник і раптом - хлопець аж здригнувся - схопив його за руку й приставив дуло пістолета йому до скроні,- якщо ти бодай рота розтулиш на вулиці, поки я сам до тебе не заговорю,- ця куля розчерепить тобі голову. Тож, перше ніж подати голос без дозволу, помолися за упокій своєї душі.

Для більшої переконливості Сайкс грізно зсунув брови й повів далі:

- Наскільки я знаю, жодна жива душа не питатиме за тебе, якщо ти здохнеш. Тож, виходить, я міг би й не розводитися про все це, якби не зичив тобі добра. Ясно?

- Цебто,- з притиском мовила Ненсі, багатозначно глянувши на Олівера, щоб той прислухався до її слів,- цебто, ти хочеш сказати: якщо Олівер стане тобі поперек дороги в цьому ділі, ти прострелиш йому голову, щоб потім він не виказав тебе, і тебе не зупинить те, що за це можна попасти на шибеницю, бо все одно в своїй роботі ти щомісяця важиш життям.

- Точно! - схвально кивнув головою містер Сайкс.- У жінок язик добре підвішений, поки не зривається, зате як зірветься, то вже теліпається. Ну, тепер цей малий знає, що й до чого. Давай повечеряємо й перепочинемо трохи перед роботою.

Виконуючи це побажання, Ненсі швиденько застелила стіл скатертиною, зникла кудись на кілька хвилин і повернулася із жбаном пива й тарелем з вареною баранячою головою, що дало містерові Сайксу нагоду повправлятися в дотепах, заснованих на дивному збігові слів: злодійською мовою ця страва називалася «хомка», і таку саму назву мав хитромудрий інструмент, яким широко послуговуються представники його професії. Достойний джентльмен перебував у чудовому, піднесеному настрої, викликаному, певно, тим, що нарешті можна буде взятися за діло. На доказ цього твердження можна відзначити, що він весело, одним духом вижлуктив увесь жбан пива й за вечерею вилаявся, за приблизними підрахунками, не більше як сто разів.

По вечері - зайве казати, що Олівер не виявляв великого апетиту,- містер Сайкс вихилив дві склянки джину з водою, кинувся на ліжко й звелів Ненсі збудити його рівно о п’ятій, вилаявши її про всяк випадок наперед. За наказом тієї ж таки керівної особи Олівер умостився, не роздягаючись, на матраці, що лежав на підлозі, а дівчина сіла перед каміном і, підкинувши у вогонь вугілля, приготувалася чекати призначеного часу.

Олівер довго не засинав, сподіваючись, що Ненсі скористається з нагоди й пошепки порадить йому ще щось, але вона сиділа в тяжкій задумі спиною до нього й лише раз у раз знімала з свічки нагар. Знесилений марним чеканням і тривогою, хлопець нарешті заснув.

Коли він прокинувся, на столі вже стояв чайник, а Сайкс розпихав усілякі