Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс

- Наш! - перекривив його Сайкс.- Ти хочеш сказати - твій!

- Може, й так, голубе,- пискляво захихотів старий.- Хай буде мій, Білле.

- А чому,- спитав Сайкс, підозріливо дивлячись з-під лоба на свого любого приятеля.- Чому ти морочишся з цим хирлявим шмаркачем, коли Коммон-Гарден 41 щовечора аж кишить хлопчаками, з яких ти міг би вибрати куди кращого?

- Тому що мені вони ні до чого, голубе,- відповів старий, трохи знітившись.- Вони нічого не варті. У них на обличчі написано, хто вони такі,- як хтось із них попадеться, то вже не викрутиться, пиши пропало. А цей хлопчина, дорогесенькі, якщо його добре вишколити, усіх їх за пояс заткне. До того ж,- провадив старий уже впевненіше,- якщо він знову втече, то продасть нас усіх, а тому треба, щоб він відчув, що ми одним миром мазані. Головне, щоб відчув, а яким чином - то байдуже. Мені вистачить того, що він візьме участь у грабунку; цілком вистачить, бо тоді він - мій. Це все ж таки куди краще, ніж усувати сердешного хлопчика з дороги,- і ризику менше, і витрати на нього окупляться.

- Коли ви підете на це діло? - спитала Ненсі, не давши містерові Сайксу висловити лайкою обурення з приводу людяних почуттів, що їх, як йому здавалося, виявив Фейгін.

- Так-так, Білле,- підхопив старий.- Коли?

- Ми з Тобі домовилися на післязавтра вночі,- похмуро відповів Сайкс.- Якщо я не дам відбою.

- Гаразд,- сказав старий.- Ніч буде безмісячна.

- Безмісячна,- підтвердив Сайкс.

- А ви подумали про те, як нестимете здобич? - запитав старий.

Сайкс кивнув головою.

- А про…

- Та ми про все подумали,- перебив його Сайкс.- Можеш не турбуватися. Головне: завтра ввечері приведи сюди хлопця. Я вирушу звідси за годину по світанні. А ти тримай язик за зубами й тигель напоготові - більше від тебе не треба нічого.

Після короткої наради, в якій усі троє взяли жваву участь, було ухвалено, що завтра, тільки-но споночіє, Ненсі прийде до Фейгіна й забере Олівера. Єврей хитро зауважив, що навіть супроти своєї волі хлопець охочіше піде з нею, аніж з будь-ким іншим, бо вона нещодавно за нього заступилася. Було також урочисто домовлено, що до завершення діла владу й опіку над сердешним Олівером цілком бере на себе містер Вільям Сайкс і що вищезгаданий Сайкс поводитиметься з ним на власний розсуд, і Фейгін не матиме до нього ніяких претензій, якщо Олівера спіткає якесь лихо чи виникне потреба його покарати. Окремо уточнено було, що будь-яка заява містера Сайкса з цього приводу буде прийнята беззастережно, якщо після повернення додому її в найважливіших деталях підтвердить і засвідчить чепурун Тобі Крекіт.

Коли угоду було укладено, містер Сайкс почав дудлити бренді, войовниче розмахувати ломом і водночас горлати диким голосом уривки пісень упереміш з брудною лайкою. Потім у ньому заграла професійна гордість, і він схотів показати свою скриньку із злодійськими інструментами. Спотикаючись, він затяг її до кімнати, відкрив віко, щоб пояснити призначення цих інструментів і довершеність їхніх форм, але тут-таки перечепився через скриньку, гепнувся на підлогу й одразу заснув.

- На добраніч, Ненсі,- мовив Фейгін, застібаючись на всі ґудзики.

- На добраніч.

Їхні погляди зустрілись, і Фейгін пильно зазирнув їй у вічі. Дівчина спокійно витримала його погляд. Ні, їй можна було довіряти - це діло важило для неї не менше, ніж для Тобі Крекіта.

Фейгін знову побажав їй на добраніч, нишком, коли вона відвернулась, штурхонув ногою розпластаного на підлозі Сайкса і почав навпомацки спускатися сходами.

- З жінками завжди так,- бурмотів він собі під ніс, повертаючись додому.- Найгірше в них те, що якась дурниця здатна оживити в їхній душі давно забуті почуття, а найкраще те, що почуття ці зразу ж забуваються знову. Ха-ха! Заставив лобуряці дитину за мішок золота!

Розважаючись цими приємними думками, містер Фейгін дочалапав по грязюці й твані до свого похмурого житла, де на нього давно вже нетерпеливо чекав Пройда.

- Олівер спить? Я хочу поговорити з ним,- були перші Фейгінові слова, коли вони спустилися вниз.

- Давно заснув,- відповів Пройда, відчиняючи двері.- Ось він!

Олівер міцно спав долі на твердому матраці; від тривог, страждань, довгого ув’язнення обличчя в нього було бліде, мов у мерця,- не того, що лежить, уже прибраний, у труні, а того, який щойно розпрощався з життям, лише мить тому віддав богові юну чисту душу і тіла якого ще не встиг торкнутися тлінний подих земного повітря.

- Ні, не тепер,- мовив Фейгін, тихо відходячи від Олівера.- Краще завтра. Завтра.

Розділ XX

в якому Олівер переходить у розпорядження містера Вільяма Сайкса

Прокинувшись уранці, Олівер неабияк здивувався: біля його матраца стояла пара нових черевиків на добрячій підошві, а його старі шкарбани кудись зникли. Спочатку він зрадів, сприйнявши це як призвістку близького визволення, але за сніданком надії його розвіялися: старий повідомив, що ввечері його відведуть до оселі Білла Сайкса. Фейгінів тон і вираз обличчя злякали хлопця навіть більше, ніж це повідомлення.

- І… і я там залишуся назовсім, сер? - стривожено спитав він.

- Ні, ні, дорогесенький, не назовсім,- відповів старий.- Ми не хочемо розлучатися з тобою. Не бійся, Олівере, ти повернешся до нас. Ха-ха-ха! Ми не такі-жорстокі, ми не відпустимо тебе, мій дорогесенький. Нізащо в світі!

Старий саме стояв біля каміна, підсмажуючи грінку. Він обернувся, глянув на Олівера й захихотів: мовляв, я тебе знаю, ти б залюбки втік, якби міг.

- Певна річ,- провадив він, пильно дивлячись на Олівера,- тобі хочеться знати, навіщо ми посилаємо тебе до Білла, га, дорогесенький мій?

Олівер почервонів, бо старий злодій прочитав його думки, але сміливо відповів, що й справді хотів би це знати.

- Ну, а сам ти не здогадуєшся? - ухилився від прямої відповіді Фейгін.

- Ні, сер,- сказав Олівер.

- Пхе! - вигукнув старий і, пильно зазирнувши хлопцеві у вічі, незадоволено відвернувся.- Тоді чекай, поки Білл сам тобі скаже.

Його видимо роздратувало те, що Олівер не схотів допитуватись. А пояснювалося це ось чим: хлопець відчув