Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

У невдалому штурмі польські комісари звинуватили Ходкевича. Так і розійшлися Сагайдачний з комісарами сейму з цієї Ради, тримаючи збройний нейтралітет.

Московський цар мав привід святкувати перемогу: поляки привівши під Москву військову силу, здатну забрати не лише царську корону, а й цілу державу, "погрозили пальчиком" і лишили Москву в спокої. Ще буде досить випадків, за трьохсотлітню історію царської династії Романових, коли фортуна буде до них поблажливою, але цього разу випадок був унікальний. Прийде час, і нащадки поляків втративши державу дуже пожалкують, згадуючи таку легковажність комісарів сейму, але часу не повернеш.

У королевича Владислава теж був шанс вийти тріумфатором з цієї війни, але тільки разом з Сагайдачним. Той запропонував королевичу план завершення походу перемогою.

Зміст плану полягав у тому щоб не йти з Московських земель. Навесні взяти Москву штурмом і повернути собі царську корону. По цьому плану королевич ставши московським царем сприяв би виходу з Речі Посполитої України-Русі, і підписанню з нею угоди, як з рівноправною державою. Сагайдачний переконував Владислава в тому, що тільки в угоді їхніх християнських держав і можливому приєднанні до них інших держав Європи, запорука перемоги над Османською імперією, і витіснення її за межі християнського світу.

Владиславу план подобався, але лише в першій частині. А що стосується виходу України-Русі з під впливу Польщі, то він не зважаючи на молодість, розумів, що польська шляхта ніколи не піде на втрату полуденних земель і надання Україні не то самостійності, а навіть автономії. Польський король Сигізмунд ІІІ теж приставав на план Сагайдачного в першій частині. Він навіть призначив сейм по цьому питанню на початок 1619 року. Свою підтримку королевичу пропонували і донські козаки. Але справу вирішили комісари сейму. Підписанням першого грудня 1618 року Деулінської угоди з Московським царством про перемир'я на чотирнадцять років і шість місяців, вони поїхали до Польщі тріумфаторами. Згідно угоди королевич Владислав відмовлявся від корони московського царства, а Речі Посполитій Москва повертала Смоленські землі, Новгород-Сіверський, Стародуб, Сіверські землі, Чернігів, Почеп і Трубчевськ. Угода забезпечила східні кордони Польщі від нападів, і дала можливість зосередити сили на полуденному напрямі, а також запросити Москву до участі у анти мусульманській коаліції. Власне, це була головна причина, з якої поляки так поспішали закінчити війну з Москвою. Сагайдачний не знав змісту угоди. Знявши облогу Москви він вирішив ще почекати на рішення королевича в місті Калуга, яке він захопив разом з містом Серпухів, пішовши від Москви.

Таким чином, Деуліньська угода, хоч і не стосувалась Запорозького Війська, перекреслила всі сподівання Сагайдачного на створення Руської держави вже після Московського походу.

Т В О Р Е Н Н Я Д Е Р Ж А В И

( Частина друга)

"Деулінська угода перекреслила всі наші сподівання на створення Руської держави!" – В котрий раз подумалось Сагайдачному. А чи були в нього сподівання? Сподівання були. А підстави для сподівань? Підстави…

Не дочекавшись відповіді від королевича Владислава, Сагайдачний зробив спробу порозумітися з Московським царем Михайлом Романовим. Через Василька він попросив думного дяка Хлистова домовитися на зустріч з царем. Відмовився цар зустрічатися з Сагайдачним. Даремні були сподівання. Така вірогідність була найбільш очікувана. Напевне, ці сподівання були ще більш примарні, ніж можливість домовитися із королевичем. Цар Михайло не самостійний в прийнятті рішення.

Сагайдачний до незначних дрібничок пам'ятав розмову з Григорієм Хлистовим.

"Господин гетман, не удивляйтесь, что я, опытный дипломат, согласился на встречу с вами. Во-первых, я не сомневаюсь, много зная о вас из рассказов сына, что наша встреча останется в тайне, а вы, как и я будете считать ее частной. За годы пребывания Василия в Запорожском Войске, я, сколько наслышался от него восторженных рассказов о вас, что сам очень хотел, с вами встретится. И перво-наперво поблагодарить вас за ту неоцененную науку, которую он за это время получил в общении с вами. Он возмужал, как воин и получил, опыт, который будет очень важен для его дипломатической карьеры. В свою очередь, и я хочу оказать вам помощь, о которой Василий меня просил. Сложность решения вопроса об организации вашей встречи с царем состоит в том, что отец царя епископ московский Филарет задержан поляками, все вопросы внутренней и внешней политики решает мать царя. А она такое решение без Филарета не примет. Но мы старые товарищи с главой посольского приказа думным дьяком Иваном Палицыным, может он поможет встретиться с царем Михаилом".

Не допоміг Іван Паліцин. Головних причин відмови було дві. Після Московського походу Сагайдачного і пережитого в зв'язку з цим страху, цар навіть думати не хотів про зустріч з ним. А друге, що стояло на перепоні, це необхідність виконання Доулінської угоди. Вона конче була потрібна не тільки Польщі, а навіть в більшій мірі Московії. Роки смути поставили царство на межу загибелі, а угода давала чотирнадцять років спокою і можливості зміцнитися. Тому питання об'єднання з братами по вірі, а скоріше розширення царства за їх рахунок, були в той час на десятому місці, або й взагалі без потреби.

Цар мав, як він вважав, довготермінові і надійні угоди з татарами і не татари, а козаки запорозькі і донські разом з польсько-литовським військом брали Москву. То цар пам'ятав добре. А Турецька Порта була до Московії далеко, як і Чорне море. У Москви на часі було продовження справи Івана четвертого, "грозного" – вихід на Балтійське море. Як пізніше внук Михайла, Петро І образно назве цю справу: " прорубить окно в Европу!".

Невдалою виявилася і друга спроба об'єднання з братами по вірі. Через два роки після московського походу, послів Сагайдачного з почестями прийняли в Москві, але пообіцяли в подальшому лише використати Запорозьке Військо якщо виникне необхідність і по всьому. Більше спроб до об'єднання з Московським царством Сагайдачний не робив. І творення власної держави продовжував в середині Речі Посполитої. Саме тут в останні роки життя він найбільше послугував своєму народові і християнству у боротьбі з Турецькою навалою.

***

То ж московський похід запорозьких козаків закінчився Доулінською угодою між Польщею і Московією, а козаків Польща використала лише для залякування московського царя та бояр, щоб вони були більш поступливі. На початку літа 1619 року Сагайдачний з військом повернувся до Києва. Це вперше військо поверталося з походу не на Запорожжя, а до столиці своєї майбутньої держави Києва. Жителі зустрічали військо Сагайдачного як колись київських князів. Серед зустрічаючих був і київський воєвода. Син польського канцлера Замойського, Томаш Замойський, котрий став воєводою замість покійного Януша Острозького, маючи польський гонор, не вважав за потрібне зустрічати Сагайдачного, цього холопа безрідного, який на його думку безпідставно славиться. Проте король Польщі Сигізмунд ІІІ доручив йому довести до Сагайдачного і всього Війська Запорозького свою грамоту і універсал, в якому визначив нову комісію про впорядкування Війська Запорозького. А Замойський вважав, що саме на зустрічі доречно оголосити грамоту і універсал короля, щоб козаки зразу прийшовши з походу знали своє місце, і забували про те, що їм обіцяв до московського походу польський король.

Запорозьке Військо ввійшло до Києва по вишгородській дорозі. Військо мало майже такий порядок руху, яким воно йшло на злуку з військом королевича Владислава під Москвою, і справляло не менш захоплююче враження. Пройшовши вулицями нижнього міста, минаючи Київський замок по дорозі Кожемяк полки козаків зайшли в верхнє місто. Перед Софіївською площею Сагайдачний, а за ним і вся старшина, а також кіннота спішилися, і знявши шапки пішли до Київської святині пішки. Майже всі жителі Києва вийшли з корогвами, іконами, хрестами й значками цехових братств Києва зустрічати своє військо. Попереду стояло духовенство київських церков, руська і польська шляхта, братчики і спудеї Київської братської школи. У всіх церквах урочисто гули дзвони.

Максим з Васильком прибули разом з військом і йшли в його порядках серед старшини, одразу за Сагайдачним. Збігнев ще зимою прямо з Москви поїхав до дому, і тепер приїхав до Києва з Зосею і Оксаною. Після звільнення з неволі в Кафі, Оксана жила у Зосиних батьків. Вся її родина під час нападу татар була вбита або потрапила в неволю, і Оксана лишилася одна. Приїхавши до Києва, він разом з дружиною та дочкою Сагайдачного, був серед зустрічаючих.

Сагайдачний а за ним старшина підійшли до духовенства, яке очолювали Єлисей Плетенецький, Іова Борецький, Ісайя Копинський, Мелетій Смотрицький, Захарий Копистенський, Петро Могила, вклонилися до пояса і стали поряд. Першим, зійшовши на невелике підвищення, до всіх присутніх звернувся Єлисей Плетенецький.

– Шановні жителі древнього славного міста Києва! Звертаюся до вас зі сльозами радості і зворушення. Для всіх нас, як і жителів всього руського народу, що входить до Речі Посполитої, сьогоднішній день, Богом даний, знаменний день! Понад триста років пройшло з часу монголо-татарської навали, яка знищила і місто наше православне, і державу нашу, Київську Русь. Тяжкі то були роки, але місто наше встало із руїн! А сьогодні ми маємо щастя зустрічати своє військо, як колись наші прадіди зустрічали військо князів київських, після величних славних походів!

Король Речі Посполитої, коли просив запорозьких козаків допомогти королевичу Владиславу, дав згоду на обрання нами самими старшого над Військом Запорозьким. Тому сьогодні я пропоную проголосити обраного низовим Запорозьким Військом гетьмана Сагайдачного, Гетьманом України-Русі і всього Війська Запорозького! Вся Софіївська площа зустріла пропозицію Єлисея Плетенецького криками "Слава!".

Після Плетенецького до слова став Київський воєвода Томаш Замойський.

– Я маю честь виконати доручення його величності короля Польщі Сигізмунда ІІІ і довести до Запорозького Війська королівську грамоту!

В грамоті король Польщі висловлював подяку гетьманові Війська Запорозького, козацькій старшині, і всьому війську за його заслуги перед Річчю Посполитою у московському поході.