Лоліта - Володимир Набоков

спiльне навчання, шахрайськi iмпрези на кшталт герл-скаутських багать, i подiбне до цього. Для неї суто механiчна статева дiя була невiд'ємною частиною таємного свiту пiдлiткiв, невiдомого дорослим. Як учиняють дорослi, щоб мати дiтей, це анi трiшки її не займало. Берлом мого життя Лолiта орудила надзвичай енергiйно й дiловито, як наче це був нечутливий прилад, нiяк зi мною не пов'язаний. Їй, звiсно, кортiло оголомшити мене молодецькими витiвками малолiтньої шпани, та вона була не зовсiм готова до деяких розходжень мiж дитячим розмiром i моїм. Тiльки самолюбство не дозволяло їй кинути почате, адже я в дикому своєму становищi, удавав iз себе дурня з дурних i давав їй самiй трудитись — принаймнi поки ще мiг зносити своє невтручання. Та все це, власне, не стосується справи; я не цiкавлюсь статевими питаннями. Всякий може сам в'явити собi тi чи iншi прояви нашого тваринного життя. Iнший, великий подвиг надить мене: визначити раз назавше згубний чар нiмфеток.

30.

Я маю ступати сторожко. Я маю говорити пошепки. О, ти, заслужений репортере з кримiнальних справ, ти, старий i поважний судовий приставе, ти, колись усiма люблений полiцiянте, сидячий нинi в самотньому ув'язненнi (та скiльки рокiв був оздобою перехрестя бiля школи!), ти, полохливо животiючий вiдставний професоре, в котрого отрок служить за читця! Недобре було б, правда, якби з моєї вини ви безтямно укохалися б у мою Лолiту! Хай би я живописець, сталося б так, що директор Спочину Зачарованих Мисливцiв раптом у лiтню днинку, згубив би розум i доручив менi переробити по-своєму фрески в ресторанi його готелю, ось що б я вигадав (зображаю лише фрагменти): Було б озеро. Була би жива альтанка в слiпучому цвiтiннi. Були б спостереження натуралiстiв: тигр переслiдує райську птицю, змiя давиться, натягаючись на товсту хухолю, з якої зiдрали шкуру. Був би султан з обличчям, спотвореним нестерпним стражданням (стражданням, якому протирiчила б округлiсть ним сипаних пестощiв), який допомагає маленькiй невiльницi з привабними сiдничками пiднятися онiксовим стовпом. Були б тi яскравi бульки гонодального розпалу, якi мандрують угору за опаловими стiнками музичних автоматiв. Були б усiлякi табiрнi розваги для промiжної групи, Какао, Катання, Качання, Колiнця й Кучерi на сонячному березi озера. Були б тополi, яблука, недiльний ранок у примiському домi. Був би вогняний самоцвiт, що розчиняється в кiльцеподiбних брижах, сам-останнiй подрог, сам-останнiй мазок фарби, в'їдлива червiнь, сверблива рожевiсть, вдих, дитя, яке вiдвертається.

31.

Я пишу все нiяк не для того, щоб минуле пережити знов, серед нинiшнього мого безпросвiтного вiдчаю, а для того, щоб вiдокремити пекельне вiд райського в дивному й страшному пекельному свiтi нiмфолепсiї. Моторошне й чудесне зливались у якiйсь точцi: ось цю межу волiв би я закрiпити, та вiдчуваю, що менi в цьому зовсiм не таланить. Чому? Згiдно римського права, особа жiночої статi може вступити в шлюб у дванадцять рокiв, пiзнiше цей закон був схвалений костьолом, i ще й досi зберiгається, без зайвого розголосу, в деяких штатах Америки.

П'ятнадцятирiчний-бо вiк дозволяється законом скрiзь. Нема геть нiчого поганого (твердять в унiсон обидвi пiвкулi) в тому, що сорокарiчний нелюд, освячений служителями культу й набряклий вiд алкоголю, скидає з себе наскрiзь вологе вiд поту лахмiття й в'їжджає по рукоять у молоду дружину. "В таких стимулюючих клiматичних умовах помiрного поясу (йдеться в старому часопису з тюремної бiблiо еки), як такi, що їх маємо в Сент-Луї, Чикаго й Цинцинатi, дiвчина сягає статевої зрiлостi на кiнець дванадцятого року життя". Долорес Гейз народилась менш, нiж за триста миль, вiд стимулюючого Цинцинатi. Я тiльки держусь природи. Я вiрний собака природи. Звiдки ж цей чорний жах, якому я не в змозi дати раду. Чи я позбавив її дiвоцтва? Милостивi мосьпанi, чуйнi панi присяжнi: я навiть не був її першим коханцем!

32.

Вона розповiла менi, як її збестили. Ми поїдали прiсно-мучнистi банани, пiдбитi персики та вельми смачнi картоплянi чiпси, й die Kleine менi все розповiла. Її велемовну, але плутану розповiдь супроводила не одна потiшна moue. Як я, здається, вже зазначив, особливо пам'ятаю один такий вихилясик, заснований на пiдуважному звуцi "И", з викривленням хляпогубого рота й закоченими очима, що виражали шаблонну сумiш комiчної вiдрази, покори й терплячого ставлення до схиблень молодостi.

Її вражаюча розповiдь почалась iз вступної згадки про подругу, котра з нею подiляла намет, минулого лiта, в iншому таборi, "дуже люксовому", як вона висловилась. Ця спожилиця ("справдешня безпритульниця", "напiв-схиблена", але "молодчиня") навчила її рiзних манiпуляцiй. Спершу лояльна Лолiта вiдмовилась назвати її.

"Це була, напевно, Грацiя Анджел?" спитав я.

Вона вiдмовно похитала головою. "Нi, зовсiм iнша. Її батько — такий цабе. Вiн — " "Так, може бути — Роза Кармiн" "Звiсно, нi. Її батько — " "Чи не Агнеса Шерiдан, випадком?" Вона перековтнула й похитала головою, — а потiм як похопиться! "Слухай, а звiдки ти знаєш усiх цих дiвчисьок?" Я пояснив.

"Словом, це iнша", сказала вона. "Маємо багато мерзотниць у гiмназiї, але такої не стрiнеш. Ба якщо волiєш усе знати, її звати Елiзабе Тальбот.

Її брати вчаться в нас, а вона перейшла в дорогу приватну школу; її батько директор чогось".

Я пригадав iз потiшним уколом в серцi, як бiдна Шарлотта, коли бувала в гостях, завше стремiла вкинуть у розмову всякi фасончастi штучки на кшталт: "Це було, коли моя донька вiдбувала екскурсiю з маленькою Тальбот..." Я спитав, чи довiдались матерi про цi сапфiчнi розваги.

"Ах, що ти", видихнула Лолiта, сама вся нiби осiвши й пригорнувши взiрно-трiпотливу руку до бiлих грудок, щоб появити переляк i полегшення.

Мене, однак, бiльше займали гетеросексуальнi пустощi. Вона вступила до гiмназiї одинадцяти рокiв пiсля того, як переїхала з матiр'ю в Рамздель з "середнього заходу". Що ж саме робили цi її "паскуднi" покласники й покласницi? "Звiсно що... Близнюки, Антонiй та Вiола Мiранди недарма спали все життя