Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій

Якщо на кораблі є соковиті плоди – то всі нам! Знайдіть клітки з голубами! Заберіть всіх голубів! Заберіть вітрила! І старі й нові! Лишіть тільки полотно – нехай шиють собі нові. Ось тобі калита з дирхемами. Заплатиш за все! Та швидше опускайте човна-каріб!

— За голубів теж платити? – спитав другий небіж руббана.

— За все! За все! Затямив?!!

Довго, страшенно довго тягнувся час, поки повернувся човен-каріб від чужого вітрильника.

Алі чув, як затупотів ногами по дошках борту небіж руббана, видираючись по линві на корабель.

— Му'алліме! У них лише десять бурдюків води!..

— О горе нам! О Аллах, чому ти такий немилосердний до мене?! Що там у них ще?..

— Там повно індійського перцю, смердючого глею, корзини з наранджами й ціла гора кавунів… і паки цукрової тростини…

— О аллах! Воістину немає бога, крім Аллаха! О, славлю тебе, Аллах! –полегшено видихнув капітан,– О Аллах! Славлю тебе, Отверзаючий Браму, надихаючий та покріпляючий всіх правовірних! Правовірні, славте Аллаха – ми врятовані! Слава Аллаху!

І всі закричали:

— Слава Аллаху! Слава Аллаху!

І тоді капітан дав наказ всім зайнятися переправкою з корабля на корабель здобичі, за яку, правда, він хоч щось заплатив сріблом капітанові того індійського корабля.

І вже загорлали, закричали моряки, знявся страшенний галас, тільки лишилися біля молу родичі руббанові. Та стерновий, та оманець з дудкою, та чаклун із барабаном під великою щоглою.

Алі оглянув своє господарство – зілля, залите водою, вже подіяло на коней, і вони сонно попустили гривасті шиї й розпустили губи.

Алі помацав, повідкривав їм повіки, позаглядав у очі, чи вони справді сплять?

Тоді видряпався нагору по драбині, але на палубу не вилазив, а тільки випнув голову з ляди.

Побачив, як на палубу оманець і чаклун витягають на блоках згортки величезних двох вітрил, захоплених на чужому кораблі.

Як знизу, звідкілясь з-за борту, чаклунові чиясь рука передає клітку з голубами. А чаклун передає клітку небожеві і той ставить її до ніг руббана.

А потім почалося з кавунами. Руббан покликав стернового і наказав тому, щоб дістали з його каюти на кормі міцну рибальську сітку.

Сітку руббан передав своїм хлопцям у човна, потім за якийсь час з того індійського вітрильника привезли повний човен кавунів у сітці. Ту сітку зачепили линвою і по блокові для вітрила витягли на корабель.

Привозили разів чотири чи п'ять повну сітку кавунів і складали їх рівним шаром один до одного на палубі.

Потім привезли ще тугі паки соковитої цукрової тростини й кілька здоровенних широких корзин з наранджами червоного кольору. Почали після всього відлазити і вискакувати на палубу всі хлопці руббана. А останній виліз слов'янин у своїй брудній одежі. І через плече в нього на мотузові висіла корзина такої тяжкої роботи, що й не можна було рівняти до корзини Алі з-під фініків. А пазуха його якимось дивним чином відтягувалась, стовбурчилась під лівою рукою.

Після того з човна підняли знов у рибальській сітці, один по одному, три величезних бурдюки з водою.

Алі здивувався – звідки стільки всього підіймають і підіймають на корабель? Адже човен-каріб міг вмістити не більше десяти чоловік.

Потім слов'янин пояснив Алі, що вони забрали на індійському вітрильнику такий же човен-каріб.

І от, коли все було перевантажено на вітрильник, обидва човни були зв'язані й приладнані до корми. Тоді руббан закликав:

— А зараз вславимо Аллаха молитвою!

І всі вклякли на палубі між тими розкошами, які вони захопили. Цьому індійському вітрильнику, сплативши навіть частково за збитки і втративши лише одну стрілу, щоб збити голуба. І от усі вони вклякли у ревній молитві. Не молилися лише слов'янин і коричневошкірий чаклун.

Капітан до них:

— А ви моліться своїм богам і дякуйте за ласку і за те, щоб сповнилось наше побажання – Індія!

Всі ревно молилися. А потім почали тягти вгору реї з вітрилами. І всі були на своїх місцях і охоче виконували кожен наказ руббана.

Руббану пощастило зразу вловити вітер, і, розгортаючись великою дугою навколо пограбованого індійського корабля, судно все більше й більше набирало розгону. Задзюрчали, загомоніли тугі струмені води під форштевнем.

Почав корабель виходити на пряму, щоб не заходити в жоден порт, поминути всі пристані, ніде не заправлятися водою і не поповнювати запаси їжі, не допускати митників до оглядання трюмів і не сплачувати ніде мита, а мчати й мчати – до самої Південної Індії. Туди, де так високо цінуються коні і де відпочиває людське око на всяких південних щедротах і дивах.

Слов'янин, тільки-но скінчилася загальна молитва, спритно спустився вниз. Зразу поліз у потаємний закуток, де нещодавно Алі влаштував собі схованку. Подлубався у корзині, витяг одну за одною дві речі і сховав їх ще глибше в закамарок. Витяг потім щось із пазухи і запхав до корзини. В корзині почулося камешіння і ніби засвистіла птаха.

І ось тут капітан закричав до них згори:

— Ану ви, ледарі! Швидко нагору!

Він розставив людей ланцюжком. І всі вони передавали з рук у руки кавуни до кормової порожнечі в трюмі. Там була ретельно викладена ціла гора кавунів. А також у трюм спустили три бурдюки з водою. Корзини з помаранчами руббан наказав перенести до свого житла на кормі.

Паки цукрової тростини поскладали в трюмі, в затишному місці.

Капітан скликав усіх нагору і виголосив таке казання:

— О браття мої! Над нами тепер благословення Аллаха! І навіть твій,– він показав на слов'янина,– твій бог Іса, і навіть,– він показав пальцем на чаклуна,– дух твого батька – вони сьогодні допомогли нам. І їм подякуйте, що вони допомогли нам! Тепер у нас є їжа для коней і соковита їжа для нас, коли не треба дудлити воду. Отож славлю Аллаха!

І всі закричали: "Слава Аллаху! Слава Аллаху!"

А тепер, мої браття, ви показали, що серед вас немає більше зрадників. Ви показали, на що здатні! Тому я вам відкрию одну таємною: все Арабське море ми перейдемо без жодної зупинки в жодному порту. Ми спішимось аж у Калькутті! Ми йдемо через усе Аравійське море на південний схід – на схід Двох Ослів ! І нікуди не звертаємо, нікуди! Я знаю цей шлях! Він у мене весь розписаний по зірках і Місяцю! Ми не будемо страждати, не загинемо ані від голоду, ані від спеки, якщо половину шляху пройдемо за десять днів. А тому всі ми, браття, попросимо покріплення в Аллаха! Сотворимо молитву салят-аль-хаджа во здійснення наших бажань!

Коли була виконана молитва за всіма канонами, коли просвітліли всі від радості й надії, тоді знову звернувся до всіх капітан:

А тепер станемо на десять днів, як на війні, до весел, до вітрил і всіх снастей. А пайка буде такою, яку я обрахую, скільки в кавунах води і м'якості. Шкаралупу з кавунів не викидати! З помаранчів теж не викидати! До тростини – не торкатись, вся піде коням! Я ж себе віддаю в руки Аллаха і вашої моці та відваги!

Всі загорлали:

— Му'аллімє! Ми з тобою! Ми з тобою! Хай покріпить тебе Аллах!

Зразу ж порозходились усі по своїх місцях.

І справді, тепер корабель був, як у день війни. Без перестану гребли всі матроси.

Навіть неквапного слов'янина пройняло, і він приєднався до веслярів.

Алі дуже дивувався цьому слов'янинові – то він був, як віл, якого притягли на базар продавати, а тепер у ньому відчулася неймовірна напруга, наче вогонь у ньому грав… Це відчувалося і по міцно стиснутих вустах і по блиску урочливих, блакитних очей. По тому, як він підкручував свої довгі білі вуса, що спускалися набагато нижче його короткої вибіленої сонцем бороди. Крім того, Алі взнав, яка то була таємниця, що слов'янці сховав у потаємному кутку. Бо слов'янин став з усіма до весел, проте капітан підійшов до нього і показав рукою: "Ні! Ти йди до коней! Там допомагай хлопцеві…"

Слов'янин похмуро подивився на руббана, мовчки здвигнув плечима і поліз у трюм до коней.

Він пройшов поміж розслабленими, обвислими на лямках кіньми до форштевня, витяг із схованки індійську корзину і витягнув звідти зеленого папугу з поламаним хвостом.

— Нічого. Пір'я нове виросте… хвіст більший і кращий буде.

А папуга дзьобом прихопив пальця слов'янинові. Та слов'янин лише погладив папугу по голові і запхав назад до корзини. Потім він поліз далі в схованку і витяг звідтіля глечик з вузьким закоркованим горлом. Висмикнув чіп і почав смоктати рідину , час від часу важко віддихуючись.

І по трюму, перебиваючи сморід кінського поту, поплив хмільний запах найміцнішого пальмового вина.

В горлі у слов'янина все булькало, він важко віддихувався, але не кидав глечика, продовжував ковтати, і вже починало булькати в череві.

Алі зробилося страшно. Він знав, що це вино дуже солодке й страшенно міцне. Щоб людина могла випити стільки пальмового вина за один раз?!! Та він же зараз звалиться і не встане!

Та от, зрештою, слов'янин із цмоканням відірвався від горла глечика. Важко видихнув, постояв, наче прислухаючись, і тоді заткнув глек. І тримаючи однією рукою за ручку глека, покалатав під вухом, щоб перевірити, скільки там ще лишилося вина. Вдоволено засміявся і довго вмощував глек у схованці.

Алі дивився. Й чекав, що ось цей кремезний, міцний чоловік почне заточуватись і при першому ж сильному хитанин корабля впаде, вдариться потилицею об шпангоут, або під копита сонному, запамороченому жеребцеві!..

Та нічого подібного не сталося.

Тільки весело відригнувши винним духом, слов'янин, вперше за весь час, засміявся і сказав:

— Тепер душі моїй легше стало!.. Одпала глина з душі… Душа моя світла, ясна… Нема суму…

І, щось собі мугикаючи під носа, обійшов усіх коней, усіх помацав. Бо тут у мороці трюму, довіряв більше своїм пальцям, ніж очам. Спинився перед лядою, обсмикнув на собі подерту сорочку, розв'язав пояса, підперезався по-новому і виліз на палубу. Хитаючись разом з палубою корабля, пройшов до капітана. Капітан саме в цей час дивився на сонце через свою дерев'яну хрестовину – виміряв стоянку сонця над обрієм.

А сонце вже починало сильно хилитись униз. Всі кольори починали насуватись золотінню та смарагдовими зблисками від хвиль.

І дивні були запахи, що напливали на хлопця з усіх боків.

Із доброї схованки, крізь щілини в стіні каюти плинув винний солодкий запах вогненних помаранчів, терпкими трав'янистими солодощами несло під паків тростини із трюму.

І у всі ці запахи якоюсь недоречністю, неспокоєм і безглуздям вливався гострий запах винного віддиху, що чадів навколо слов'янина.

Слов'янин ступив до капітана і, затинаючись, проговорив:

— Хазяїне!..