Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс
- Атож,- погодився містер Сайкс.- Не пощастило.
Запала довга мовчанка. Старий поринув у глибоку задуму, і зморшкувате бридке обличчя його набуло воістину сатанинського виразу. Сайкс раз у раз скоса поглядав на нього, а Ненсі, видно, боячись роздратувати грабіжника, сиділа, втупившись очима у вогонь, і ні словом, ні порухом не виказувала своєї присутності.
- Фейгіне,- раптом порушив гнітючу тишу Сайкс,- ти б накинув півсотні золотих, якби ми облагодили це діло без слуг?
- Певна річ,- пожвавився старий.
- То згода? - спитав Сайкс.
- Так-так, згода, голубе,- закивав головою єврей; очі в нього заблищали, м’язи обличчя засіпалися від хвилювання.
- Тоді,- сказав Сайкс, досить зневажливо відштовхуючи простягнуту руку Фейгіна,- це можна зробити хоч завтра. Ми з Тобі позавчора вночі перелізли через паркан у садок і перевірили всі двері й віконниці. Вони там замикаються на ніч, мов у в’язниці, але в одному місці все ж таки можна залізти досередини так, що жодна жива душа не почує.
- Де саме, Білле? - збуджено спитав єврей.
- Значить, так. Треба перейти моріжок… - пошепки почав Сайкс.
- Ну, і… - нетерпляче підхопив старий, витягнувши шию й вирячивши очі так, що вони в нього мало не повилазили.
Сайкс гмукнув і замовк, бо в цю мить дівчина, яка досі сиділа нерухомо, повернулась і ледь помітно кивнула головою на Фейгіна.
- То вже байдуже, де саме,- нарешті сказав він.- Без мене ти, звісно, цього не впораєш, але з тобою, хитрюгою, треба бути насторожі.
- Як знаєш, голубе, як знаєш,- відповів єврей.- Ви з Тобі самотужки обійдетеся чи потрібна якась підмога?
- Підмога? Нам потрібні тільки свердла і хлопчик. Свердла ми маємо, а от хлопчика ти для нас підбери.
- Хлопчика! - вигукнув єврей.- Отже, йдеться про кватирку?
- Не твоє діло,- відказав Сайкс.- Мені потрібен хлопчик, і до того ж щуплявий. Господи! - замислено провадив він.- Якби ж мені зараз отого малюка, синочка сажотруса Неда! Нед навмисне тримав його надголодь, щоб він лишався малим, і здавав у найми нашому братові.
Але батька запроторили за грати, а хлопця забрало Товариство перевиховання малолітніх злочинців, позбавило його ремесла і доброго заробітку, навчило читати й писати, і хто він тепер? Нікчемний підмайстер! От що вони з нами роблять! - вигукнув Сайкс, дедалі більше переймаючись праведним гнівом.- Ось що вони з нами роблять! Якби їм вистачало грошей (дякувати богові, що не вистачає!), нам для нашого ремесла за рік-два не лишилося б і півдесятка хлопців.
- Свята правда,- погодився старий, який тим часом думав про своє і почув лише останню фразу.- Білле!
- Ну, чого тобі ще? - спитав Сайкс.
Єврей кивнув на Ненсі, яка все ще сиділа, дивлячись у вогонь; то був натяк, що треба говорити без неї. Сайкс нетерпляче знизав плечима - мовляв, зайва обережність,- але підкорився й попросив Ненсі збігати по пиво.
- Тобі пива не треба,- відповіла Ненсі, згортаючи руки й усім своїм виглядом показуючи, що не думає підводитись.
- А я кажу, треба! - гримнув Сайкс.
- Дурниці,- спокійно відказала дівчина.- Нехай він говорить. Я все одно знаю, що він скаже, Білле. Тож нехай не боїться.
Фейгін усе ще вагався. Сайкс здивовано позирав то на нього, то на дівчину.
- Невже ти боїшся дівки, Фейгіне? - спитав він нарешті.- Тю! Ти ж знаєш її як облуплену, вона ж своя! Вже хто-хто, а вона вміє тримати язика за зубами. Правда, Ненсі?
- Ще б пак,- відповіла юна леді, підсунувшись ближче до столу і спершись на нього ліктями.
- Ну, звісно, звісно, дорогесенька, я це знаю, але… - І старий знову затнувся.
- Але що? - спитав Сайкс.
- Я просто подумав: може, вона знову сказиться, голубе, як ото, пам’ятаєш, того вечора,- відповів єврей.
Почувши це визнання, Ненсі голосно зареготала, вихилила одним духом чарку бренді, хвацько струснула головою й почала вигукувати: «Ну ж бо, заціпило вам, чи що? Чого носи повісили?» - і таке інше в тому ж дусі. Певно, її поведінка заспокоїла обох джентльменів, бо єврей задоволено кивнув головою й знову сів на своє місце. Містер Сайкс теж сів.
- Ну, давай, Фейгіне,- сміючись, мовила Ненсі.- Кажи Біллові про Олівера!
- Ха! Яка ти догадлива, дорогесенька! Зроду не бачив такої кмітливої дівчини,- сказав старий, поплескуючи її по шиї.- Я й справді хотів говорити про Олівера! Ха-ха-ха!
- Що саме? - спитав Сайкс.
- Цей хлопчак - якраз те, що тобі треба, голубе,- хрипко прошепотів старий, приклавши пальця до носа й гидко посміхаючись.
- Олівер? - вигукнув Сайкс.
- Бери його, Білле,- втрутилася Ненсі.- На твоєму місці я б його взяла. Може, він не такий спритний, як інші, але ж тобі треба тільки, щоб він відчинив двері. Їй-бо, на нього можна покластися, Білле.
- Авжеж, можна,- підтакнув Фейгін.- Ми вже цілий місяць муштруємо його,- час і самому на хліб заробляти. До того ж усі інші хлопці завеликі.
- Так, зріст у нього підходящий,- замислено мовив містер Сайкс.
- І він робитиме все, що ти скажеш, Білле,- додав старий.- В нього нема іншої ради. Ти тільки настрахай його як слід.
- Настрахати? - підхопив Сайкс.- Чого-чого, а страху він у мене набереться, будьте певні! І знай: якщо на цьому ділі він мене підведе, пощади йому не буде. Мені однаково нема чого втрачати. Живим ти тоді його не побачиш, Фейгіне. Поміркуй над цим, перше ніж його віддавати. І затям мої слова! - додав грабіжник, дістаючи з-під ліжка лома і погрозливо ним помахуючи.
- А я вже все обміркував,- жваво відповів єврей.- Я… я його вивчив уже як свої п’ять пальців, дорогесенькі мої, як свої п’ять пальців! Затримка тепер за малим: нехай він відчує, що він один із нас, нехай усвідомить, що він злодій,- і тоді він наш! Наш навік! Ах! Як доречно все це у нас виходить! - Старий обхопив себе руками за плечі, опустив голову, згорбив спину - він просто-таки обіймав
