Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

А ті, гадай, не діждуться, коли вже, — ото-о заробив, сто й двадцять рублів! Люди до нього не признаються, а й він до них мовчить; тіки попри церкви тихіше йде, а Лагута сікається: що ж ти, келеп дурнуватий, ми з тобою чарку пили, я тобі краще місце вділив би та більше метрів, та мав би де посидіти, та пом'янути. Нема купців на душі, їдно на тіло. То ще бабця моя вповідала, як рицар хотів смерть порубати, бо вона ходила його грунтами. Або ще й не так, — пішов їден парубок з іншими парубками товар пасти, а він був бідний, і як пішов дощ, то він натяг сірячка та й вкляк. Аж коли смерть приходить, каже, вези мене до онтого села; повіз її, а там усе село вимерло; то вона каже ще й до того села, і там люди вмерли; тоді вона каже ще до їдного села, а в тому селі були парубкові родичі, його фамелія, і він не захотів везти туди смерть, джума ще називається; вона каже, дурний, усі люди помруть, лиш ти сї лишиш; коли це стають над якусь воду, а він га-а, і сам утопився, і джуму втопив. А-то-о; вже ж ти мені розкажеш, як це ти пас корову, та й пішов дощ, а ти змерз, лиш мішком укрився, і як не тіки джуму втопив, а й сам порятувався. Та й таке вере-м'я: стрінеш ти джуму чи кого, то побалакаєш ти, ще й поторгуїся, — жди-но; як-то боком їдне до одного, чи то встид такий, чи яка ганьба, а й при смерті винуватишся, що то так багацько, що де тобі така ласка. То були такі люде, рицарі такі, — слухай-но ще й цю пришту. Як їден рицар зачув, що по його грунтах смерть ходить, а він хотів подивитися. Сів на коня та й їде. Коли бачить, щось таке нечвидне, кострубате, з костуром. Він здойняв меча й хтів її порубати. А йому враз рука відпала, то він бачить, що вона дужча од нього. То він що: я багатий, а ти сильна, будь мені за жінку. А смерть аж розреготалася, — дурний, та я побираю царі й біскупи, я б могла вибрати межи них, кого б хтіла, а я не мала чоловіка та й не буду мати. І так він знайшов смерть на своїм полі, і це так хтів її

побачити. То це так хіба є, що все невидке стає видким, — та їдне бачить, а другому лиш так страх нагонить; і котре вгледить, то гадає вдома пересидіти, а гинше все допитується, де та де, аж уже й кіля нього щось стане, а він усе не йме віри, — так то й тому жан-дареві було, що він вартував і хтів троха відпочити, та й лишив вартівників. Спить він та й спить, далі устає, йде вже, шукати ж, де та варта є. Доходить і того дому, а вони сплять, та й каже, що ви тутечки робите; кажуть йому, ми, пане, не пійдемо, хоть нас тут і враз порубайте; та ж чому; бо, кажуть, дівка якась бігає та за нами біжить, та й — кажуть; ми утікали через пліт, а вона за нами, ми ледво живі через пліт поутікали, бийте нас, що хоште, а ми не пійдем; каже й жандар тоді, ходіть зо мною; вони йдуть з ним, приходять та й кажуть, пане, од-де дівка; та де, каже; всьдо-го, кіля нас; а він каже, та де; та осьдо; вони кажуть ще, ми осьо бачим, пускайте нас додоми, бо оньо дівка; а то була холера. Та й гадай, — а вже ж чи заохо-туєшся на таку добрість, що й смерть комусь за потребу; чогось так стали бажати їдне одному смерті; Наталю, та ти ж його до безуму довела, — вибігає в долину, де та корова, де яка риба, каміння таке, як півхати, звалюють по той і по цей бік греблі; то ви, бля-вашу-ма, не можете з машину у вуличку якого щебеню сипнути; ці аж дубом стали, — дурна жінко, та ти не можеш попросити, та могорич винести; а цье ви мені будьїте казати, бацьила я, кому ви возьите; зслизне далі до зілля, рве, наче їй осьдо й зелені свята, — скьоріше б помель, то мені льегше було б. Вчуй хоч у голосі, хоч у виді, — а тепер так: їй ще смерті дай, ще більшого страждання, аніж може душа умістити. Де не йду, то бачу синову тінь, — мацаю по цьому

2(17) березня ясно тепло 3(18) березня холодно мороз 5(20) березня зранку похмуро з четвертої години вияснилось 7(22) березня хмарно з четвертої години вияснилось 8(23) березня і хмарно і ясно 9(24) березня похмуро мороз а вночі сніжок 10(25) березня хмарно і ясно до обід сніг розтав 11(26) березня вночі дощ 12(27) березня зранку ясно з третьої години хмарно

я в вітальні упала 13(28) березня зранку похмуро під вечір вияснилось 14(1) березня зранку ясно а після обід похмуро а вночі дощ 15(2) березня хмарно а ввечері дощ 16(3) березня хмарно сонце трошки виглянуло і швидко сховалось 18(5) березня вночі дощ а вдень хмарно і сонце вітер 19(6) березня ясно третій тиждень постилася

20(7) березня зранку

туман з обід

вияснилось

22(9) березня дощ

цілий день

23(10) березня

похмуро помер Хома

Бондаренко

звуглілому од морозу камінню; ви-и-исуну голову та з-під хустки глибокої вже й бачу: несе мій синоньцьо в'язку морозу, де ж — кіля магазинчика нарвав попід лозами; мамо, ставте-но в який банячок, так любить, щоб йому в хаті найостаннішими квітками темніло. Але й ще видкіше мені, — ці машини завертають на греблю, це ще так за німця можна було побачити; дивлюся, то він уже шофер якийсь, і кожній вдові по машині щебеню цього, — сину, не тра мені, я собі серпом позжинаю вищу травичку, та й у мене подвір'ячко, та й такий райок; я цього бетону не хочу, ця гразь мені зір каламутить, доправлює тяму на все грузьке; така кров руда замішана — чи це мазута, чи мишаче м'ясо за траками з поля потяглося. Надзю-батилося лихо горою і низом світу: дай та дай, — з котрої оселини, де якої людинки, зо звірятка хоч-якого; з мертвого більша пожива, аж як з живого, — та не вповідай, Юрку, як ти такий переможець, що й смерть здолав, бо то тіки в казці, — хто кого здолає, а так то в кожного на горбі сидить та й поганяє; хоч спомином, хоч нагадом, хоча й здогадом, або страхом яким. Вповідь же Лагуті, що він мав та який хадзяїн був, бо те, що мав, те було його й нічиє більш; а як збувся й того всього свого, то тепер увесь світ йому належний, теперички він і над мертвими, і над живими володар, — ото, бач, який хадзяїн, що кожне боїться, і кожде запобігає. Типір, — як для його всі їднакі; він кождому кіля його остатньої домівки попідкошує і гілля обріже; він тобі й тих покаже, що вони ні-живі-ні-мертві, — ще звідколи кождого імено вписано у реєстри, та не позначено, що померлий; кажи ж і те, буцім ти ті реєстри позакопував, де колись скарби були позакопувані, — то чим ти тепер ту руїну попідлатуєш та попідтиньковуєш, кому нову пришту вповіси на чию тяму та на чий безум. Німець хочай людей вистріляв, та з котру яку хатину лишив, — а то вже й побєда, і слава рукам роботящим, і милостиня з-за кремльовських стін: а нащо вам ті хутори, а що це вони тамечки по закутках ще намислюють; та давай, де горбок викший, лісочки вчищати, та людей на видке виводити; далі що — або до села приєднуй, або й тих решту на висілки та у прийми; довмілися ж гов як оно, — повписувано у реєстри і мертвих, мов наче живих, та й є вже стіки душ, що й сільраду вчиняй нову, й лавку, і всю бухгалтерію; по-отекли гроші на мертвих як живих; і що є гріх, а що люцька біда, — так ми собі настарчуємо народу, і влади, і бухгалтерій; уже ж не твоя воля, за тебе, мертвого, рішать во славу Господа, а чи кого, а чи якезного світу, що так, бува, зачуєш його, як-то так і мотоцикли чулися, як-то літаки гуділися, та все

знайдеться їден мудрий, та все рішить, що є гріх, та вдягне протигаза, та обів'яжеться мотузочком, та вникне у підземелля, аби реєстри і там передержати до скінчення віку, — то якими типір хатами, якими лазами нам переходити та на стінах коржі кровляні за-гледжувати; позвалювано каміння на всенькі горби та на долини, а ще ж машини ізнов гудуть, бо то уже ж звишня потреба, і в третю й четверту сталку насипано буде, що лиш будякові упроріст піти, й сідай-но, баба, у першу чи найостаннішу машину, бо кожда посередині не в той бік зверне, але в кождій кермує твій син невстрітенний; і проминаєш осьдо-го вже перші села й останні, а найбільші городи впочинаються найменшими скраю селами, — вітають тебе такі юрми люду, з такими прапорами, з криками, що це ж сина твого одшукано, і ведуть до най-гарніших люків, але кажуть, аби глибше не лізла, бо там булькотить отрутна водиця; і на першій сталці таких поверхів заґратованих син впокаже їден ряд кістяків люцьких, а другий ряд ледь видко, але так вакуратно вистелений, буцім то був такий час і таке вповідження сумирно лягти на впочинок що першим, що другим. Та й скажеш ти перше — сину, — га? як не знати анійжаднісінького імення впритул цеї смерті, що вже й сама мертвіша за смерть; а скажеш друге — доле, то чом і ні, — як стаєш увіч цих-о стін мурованих і згадаєш щонайдрібнішу Христову науку в научення; а верхом очей все зеленіший світ, то до нього якою ж наукою обізвешся, яким наученням, бо то потребується аж гинакшої мови, а в тій німоті хіба слову котрому вродитися, — де ти бачив. То вини-шпорюй цим селом, вигадуй собі де-інші світи, що про них тіки здогад та й здогад; приставай хоч і до найостатнішого стовпа з

24(11) березня хмарно з четвертої вияснилось трошки 25(12) березня і ясно і хмарно і холодно 26(13) березня ясно і хмарно четвертий тиждень посту 27(14) березня ясно і хмарно 28(15) березня похмуро

Середохресна дощ вночі із п'ятої години 29(16) березня померла... вночі дощ 30(17) березня Миля Іванівна Семенуха померла ясно і вітер Олекси теплого 31(18) березня тепло сонячно

1(19) квітня тепло і сонячно

2(20) квітня Милю І. Семенуху хоронили сонячно і хмарно і дощ трошки бризкав починається п'ятий тиждень посту Похвальна

3(21) квітня з десятої години дощ 4(22) квітня похмуро дощ накрапав 5(23) квітня зранку сонце і вдень сонце і хмарно і вітер а ввечері дощ 6(24) квітня цілий день ясно було 7(25) квітня зранку дощ а з першої години вияснилось Благовіщення 8(26) квітня вдень ясно а вночі вітер дощ

9(27) квітня Гальки Гапчихи син пішов в Армію зранку дощ а з третьої години

усіма реєстрами й шепотіннями понад ними, — уже ж ти як є їден, уже ж лишиш-сі на всенький світ їден-сам, а твому царству зліку не буде, та всі послухняні, та в-одно у білих одежах, та взір аж із глибу душі — як то дитячий або тваринячий, бо то сум, бо то погляд, бо й то ти їден. Аж то й буде правда правдешня, шо дід тобі ув науку вповідував, — співай "діду мій, дударику" і не роби павзи між першим словом й останнім, та й так встережешся од смерті, і од чуми, й од непам'яті, й од чого хоч.